Житлове питання для вимушених переселенців – одне з тих, що стоїть найбільш гостро. Координатор ініціативи “Донбас СОС” Марина Люта розповідає про проблеми, з якими стикаються вимушені переселенці, коли намагаються знайти житло.
Коли було анонсовано, що будуть виділятися ці кошти, люди, які реєструвалися при представництвах міністерств соцполітики на виділення цих коштів, вони навіть гадки не мали, що це буде саме на квартирне питання. Є люди, які вже давно мешкають в локаціях від початку самого конфлікту. Деякі локації були проплачені фондами, деякі локаціях забезпечують певні ініціативи. Люди, які знайшли собі роботу, вони сподіваються на цю допомогу як на компенсацію. Житлові умови переміщених людей різняться. Хтось поселився в родичів, когось до себе прийняли волонтери. Але я вважаю, що більшість розселення зробили саме волонтери і більша статистика по розселенню є на руках у волонтерів.
Зона АТО, не буферна, не сіра, та, що зараз у нас під питанням, а та, яка є внутрішньою, що ближче до кордону з Росією, вона повністю вакуумізована. Тобто, там у людини немає реальної інформації. Якщо інколи пробиває Інтернет, тому що інколи немає світла і зв’язку, існую дезінформація або взагалі немає жодної інформації про те, як на континенті. І коли вони переміщуються з великими проблемами, бо зараз евакуація проходить також і з найгірших точок на руках волонтерських груп. Цим ніхто, крім волонтерів не займається. Вивіз людей, особливо там, де люди реально хочуть поїхати – це Краматорськ, Слов’янськ, Луганськ, Донецьк, Горлівка, Макіївка і далі маленькі містечка, навіть коли місто ще українське, але поряд є бойові дії – місто під вогнем і проїхати туди неможливо. От у нас зараз ситуація від Артемівська до Первомайська є піша зона в 5 км. Як вивезти інваліда? А там, всередині, лікарня каже, що ми можемо вивезти тільки в бік Росії. Люди переїжджають сюди всіма правдами і неправдами саме завдяки волонтерським ініціативам в напівживих автобусах виїжджають на територію України і тільки тоді вже підхоплюють вже наші структури. І тільки тоді вже, майже, починає виконуватися той пункт закону «про безкоштовне переміщення». Людина саме в тому вокзалі має вибрати, куди їй поїхати. Зараз люди з вакууми їдуть у великі місця: Київ, Харків, Дніпропетровськ.
Проблема житла, нажаль, почала розповсюджуватися по всій території України. Коли люди були у стані емоційної проблематики, тобто психологічна криза у людини, коли вона є переміщена. Люди залишилися без нічого, деякі з них тікали зі своїми дітьми просто в білизні. Волонтерські ініціативи в обласних центрах, в містах, вони підхоплюють, намагаються шукати. Є ріелтори-волонтери в Києві, Харкові. Вони безкоштовно шукають, але тих, хто може надати помешкання для розселення. Сума коливається від 3500 до 5-6 тисяч.
Тут хотілося б нагадати досвід інших країн, які пережили окупацію і мають окуповані території. Це, в першу чергу, Грузія, яка має досвід роботи з переселенцями з окупованих територій. Для них після грузинсько-російської війни побудували містечко, де живуть переселенці. У нас про таку ініціативу говорять волонтери, але держава не говорить взагалі.
Побудувати до зими будинки вони вже не встигнуть, вони можуть надати для проживання людини. Дуже багато приміщень знаходиться на балансі держави та міст – це готельні комплекси, бази відпочинку зимового типу, оздоровчі комплекси. Держава повинна зрозуміти, що є величезна проблема, що це не 420 тисяч переміщених осіб, як у них зареєстрували. Це мільйони людей з дітьми.
Внутрішніх міграцій було 4 хвилі, і перша хвиля – це та хвиля, яка дала нашу ініціативу, тобто я є переселенка з Луганщини і наша громадська організація складається з Донецьких і Луганських активістів, які поїхали зі свого дому на початку весни або в кінці весни. Нас просто виганяли зі своїх міст. Насправді Донбас є різний. Це зовсім різні люди по ментальності. І, якщо є робітничий клас, то будь-де він є певним за своєю ментальністю.
