Що сталося з 32-м блокпостом? — журналіст Левко Стек

«З 32-им блокпостом відбулася страшна річ. Її напевне варто порівнювати з іншими нашими ганебними випадками цієї війни типу Іловайська і так далі. на жаль,через недолуге командування блокпост був оточений і методично розстрілювався впродовж декількох тижнів. Командування весь цей час думало, що робити. Потім ні з того ні з сього пристали на всі умови сепаратистів, задли його, ми відступили з цієї української території (близько 10 км, мені здається). Але впродовж усього цього процесу думання і народжування рішення загинуло дуже багато людей.

На жаль,остаточних цифр ніхто не знає, на жаль, але ми маємо яскраві підтвердження,факти через кількість техніки, яка залишилась там стояти. Це так звана «Долина смерті», як її називають, це відстань між 31-им і 32-им блокпостом. Щонайменше там залишилось 32 бронетранспортера, танки. Це не остаточна цифра, оскільки самі військові говорили, що на їхньому блокпості було знищено ще більше десятка одиниць техніки, і в довколишніх полях, які були заміновані, теж підривалась техніка. Тобто все це люди. Це не просто статистика, це люди.

Я намагався підрахувати, це все дуже приблизні цифри, але я думаю, що близько сотні. Для того, щоб бойова одиниця техніки могла нормально функціонувати, щоб могла відстрілюватися, їхати, бути керованою і активною в бою, там повинно бути щонайменше три людини.

Давайте уявимо, що там було менше людей і припустимо, що втрати менші. Тоді постає інше питання: для чого відсилали броньовики,які навіть не могли відстрілюватися? Тобто якщо там було менше людей, він не міг працювати – це ще гірше. На жаль, треба констатувати, що частина тіл залишилася непохованою. Частину тіл поховали самі сепаратисти, частину дозволили вивезти українським військовим – це були просто обгорілі фрагменти тіл і не більше. А частина тіл досі там лежить.

Сам по собі 32-ий блокпост не вартий нічого. Як би це не звучало парадоксально, але цей пост не вирішував нічого. Коли я спілкувався з військовими, вони ставили мені це питання, напевне, вони ставили це питання своєму командуванню: що ми тут захищаємо? Один солдат сказав: «Ми тут стоїмо для того, щоб один сепаратист не привіз пляшку горіли іншому? Чи один сепаратист не дав пістолет іншому?».

Вся територія довкола 32 блокпоста давним давно підконтрольна сепаратистам, які дорога з 31-го до 32-го. Тобто це просто була маленька точка на карті, яка була оточена силами бойовиків. Про жодне стратегічне значення самого по собі 32-го блокпоста не можна говорити. Він врізався в територію сепаратистів і я особисто не знаходжу пояснень.

Він моменту повного оточення до моменту здачі минуло 2 тижні. 2 тижні він був повністю оточений. До того був один шлях для відступу. Звісно, ніхто тим не скористався, бо ніхто не припускав, чим це може закінчитися, хоча насправді все це було очевидно. Коли єтака вузька смужка вільної дороги, то вона в будь-який момент може бути перекрита. Цей блокпост був на відстані 10-и км від найближчої точки, де є українські військові. В нас немає лінії фронту, тому якщо адекватно не реагувати на всі ці сигнали, то схожа ситуація станеться з 31-им блокпостом, з 29-им блокпостом, з селом Кримське,якезаразактивно обстрілюють ГРАДами. Якщо не буде висновків, ми ще неодноразово будемо говорити про черговий 32-ий блокпост.

Зараз на 31 блокпості ситуація не є дуже критичною, оточення немає, тому шлях для відступу,якщо так говорити дуже наочно, то територія попереду, тобто на Схід зайнята сепаратистами, територія ліворуч також підконтрольна їм, тобто вони можуть заходити з тилу, об’їжджати і обстрілювати з різних точок. Але в нас є шлях для відступу назад, також територія справа зайнята українськими військовими. Поки що рано говорити, що на 31-му блокпосту є реальна загроза оточення. Хоча, як показала практика,все це може змінитися в будь-який момент і, зважаючи на те, що в цьому напрямку концентруються доволі великі сили суперника, я не здивуюся, якщо за добу ми почуємо зовсім інші відомості.

Після здачі 32-го блокпосту обстріли 31-го посилилися. В принципи, дії сепаратистів логічні – вони відтісняють нас зі своєї території, вони методично обстрілюють ці укріплені позиції, які дуже незахищені прости артилерії, проти мінометів і ГРАДів. Вони по блокпосту, по кілометру відсувають нас. І їм це вдається дуже добре.

Спілкуючись з бійцями 32-го блокпосту, було відчутно, що вони більше симпатизують сепаратистам, які, за їхніми словами, допомагали їм з водою, сигаретами, іноді навіть попереджали про мінометний обстріл, який зараз от-от буде, ніж до свого командування. Насправді це трагедія. Це трагедія українського війська,це трагедія АТО так званої, це трагедія нашого командування і трагедія Петра Порошенка, який не зважає на всі апеляції про те, що треба змінювати керівництво. Коли солдати говорять, що, цитую: «Сепаратисти виявилися більшими людьми слова, ніж наше командування», то мені здається, тут ще додаткові коментарі про довіру відпадають взагалі.

Я постійно, приїжджаючи на черговий блокпост, чую від військових наче мантру, одне і те саме речення: «Все, що ми отримали від держави – це зброя і набої». Десь так коротко можна охарактеризувати розподіл сфер між волонтерами і державою. хоча, звісно, це перебільшення. Військові –  люди емоційні. Не все так однозначно. Ми, наприклад, бачили військову форму зимового зразка, яку надала держава. Вона є, але після 2-х тижнів використання в зоні АТО вона непридатна. В нас ще не почалась зима, а форми вже немає, – розповів Левко Стек.