Стратегія президента Порошенка щодо Донбасу незрозуміла, — донецький журналіст Гармаш

Гості Громадської хвилі про війну і мир на Донбасі: редактор сайту Остров Сергій Гармаш, боєць батальйону “Київська Русь” Сергій Горохов та волонтерка Марія Каменєва про обмеженість маневреності українських військових та невизначеність місцевих мирних мешканців у взаєминах із центральною владою в майбутньому. Чого хоче президент: звільняти Донбас? Тоді чому робиться все, щоби місцеві ображалися на київську владу – припиняють виплачувати пенсії і заморожують банківські рахунки? Влада з Києва закликає лікарів виїжджати з окупованого Донбасу – хто лікуватиме тих, хто залишиться?

Сергій Горохов

“За останню добу знову продовжуються обстріли, причому обстріли ведуться з 15:30 до 5-ї ранку.  Якщо раніше були міномети, а сьогодні використовується «Град». З кожним днем обстріли посилюються. Обстрілюються, практично, всі блок-пости, що знаходяться біля Дебальцева.

Перемир’я я практично не відчув. Постійні бої, постійні обстріли. Наш батальйон найбільше постраждав саме під час перемир’я. Втрати були не тільки від осколків мін, а й роботи диверсійних груп.

З точки зору матеріально-технічного забезпечення у батальйоні проблем нема не завдяки нашому Міністерству оборони, а саме завдяки діяльності волонтерів. Всю необідну продукцію, речі везуть і не просто везуть кудись на склади в тили, а везуть безпосередньо на блок-пости до солдат. Ми їм дуже за це вдячні. Допомога доходить до тих, хто стоїть безпосередньо на передовій. Боєприпаси теж є в достатній кількості. Одна проблема: нам не дають вести адекватні бойові дії. Коли ми знаємо місця, де збираються сепаратисти, важке озброєння. Ми знаємо, що звідти буде удар, але наказ не стріляти до тих пір, поки по нас не почнуть стріляти. Нам заважає воювати ще те, що ми воюємо не десь на своїй території, коли сепаратисти використовують місцеве населення. Я особисто спостерігав, коли в селище Фащівка зганяли жінок, дітей і били звідти по нашим блок-постам. Зрозуміло, що ми це все спостерігали, але у відповідь стріляти не могли.

Ця проблема ніяк не вирішується. Вона вирішується тільки тоді, коли нас уже накрили. Хотів також подякувати нашим артилеристам, тому що сьогодні наші позиції під Дебальцевим стоять завдяки ним”.

Жанна Каменєва – волонтерка

“Когда так случилось, что мой муж и брат решили пойти на войну, мне ничего не оставалось, как этому помочь. С начала мы не могли точно понять, что именно нужно солдатом. Тем более, когда похолодало, нужно было опять покупать бушлаты, берцы. То есть все снять и одеть новое”.

Сергій Гармаш – журналіст

“Как выживают под огнем? Прячутся в подвалах, властей нет. Вот мне пишут с Моринки и говорят, что на Горисполкоме весит украинский прапор, а власти нет вообще никакой. Председателя уволил Президент, а нового не назначил. То есть полное безвластия, и полная неопределенность тех, кто там остался. Те, кто имеет возможность – уезжают, те, кто остался выживают.

Мы сегодня звонили в Нацбанк, где нам сказали, что решение никакое не принято. Мы также обзванивали обычные коммерческие банки, для того, чтобы понять какая судьба тех карточек, которые открыты в зоне АТО. Никто никаких пояснений не дает. Допустим, она уже не обслуживается в зоне АТО, а человек уже давно переехал в другой город. Будет ли там это обслуживаться неизвестно. Лично у меня карточка не открыта, а у моих сотрудников, которые там работаю, карточки действительно открыты там. И они не смогут получать зарплату там с Киева. То есть сейчас робота моего сайта исходит сейчас не от террористов-сепаратистов, а он Нацбанка и Президента.

Я считаю, что любой шаг нужно оценивать с точки зрения его соответствия какой-то стратегии. Если Украина собирается отвоевывать эти земли, то, наверное, не правильно делать не лояльным населения, которое там живет. И давать повод России и сепаратистам обвинять нас в голодоморе, искусственно развязанном. Если мы собираемся сдать этот регион, то тогда, действительно, зачем платить эти проекты. Тогда вопрос, зачем убивать наших парней, которые там стоят. Пусть наш Президент определить свою стратегию, если она у него есть и озвучит ее людям, чтобы люди его понимали. Потому что сейчас Донецк не оккупированная территория, а люди лишены всех социальных выплат.

Об отмене пенсии узнали все сразу без всяких каналов информации. Информационной политики на Востоке практически не существует, каналов нет, кроме Интернета.

Там уже серйонзный дефецит наличных денег, российские рубли там еще не ходят, правительство этих республик заявляют, что будут ходить”.

Сергій Горохов

“Що мене спонукало до цього? По-перше, я служив строкову службу. Крім того, я постійно спостерігав за політичною ситуацією в країні не тільки в цьому році, а вже взагалі з приходом до влади шановного пана Януковича. Я розумів, чим вся ця справа могла закінчитися, особливо коли до влади долучається криміталітет. Тому я вважав, що я як чоловік, людина повинен звільнити цю територію. Тому, для того,  щоб захистити цю країну я пішов.

Багато солдатів, які приїжджають з відпусток, сказали, що дійсно нічого не змінилось. І таке враження, що це наша така приватна війна, а тут своє життя. Дійсно, це негативно давить по моральним якостям. Тим більше, сьогодні багато солдатів вважає, що все  перемир’я – це зрада і все робиться для того, щоб не дати можливості відвоювати цю територію”.