facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Той, хто пройшов крізь полон: «Два раза имитировали расстрел. Один раз повешенье»

Вся Україна вважала його загиблим, а він повернувся додому живим. Юрій Лазарьонок, рядовий кулеметник з Дніпродзержинська, півроку провів у полоні на Луганщині

Той, хто пройшов крізь полон: «Два раза имитировали расстрел. Один раз повешенье»
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 7 хвилин

Його принижували і знімали з ним прощальні відео. Йому влаштовували імітовану страту задля психологічного тиску: “раз ты рядовой, ценности никакой не представляешь, мы тебя просто повесим. Так, для наглядной агитации. Будешь ворон кормить. Висеть и вонять”. Він був «в’язнем номер один», проте навіть місцеві ділилися з ним чаєм. Як потрапляють у полон, та як в ньому виживають – 49-річний солдат розповів«Громадському радіо».

Лазарьонок Юрій Олексійович народився і виріс в Дніпродзержинську, працює старшим машиністом Дніпровського металургійного комбінату. Як тільки активізувались події у Криму – залишив свої дані у військоматі. З початку літа пішов добровольцем в Кіровоградський 42-ий батальйон територіальної оборони. Пройшов навчання на оператора-наводчика кулеметної установки. В кінці серпня під Краматорськом під час операції з визволення побратимів – потрапив до рук протилежної сторони.

«Мы попали на блокпост ЛНР. Началась перестрелка, первый раз БТР выехал наш благополучно, но потеряли ЗУшку, и один КАМАЗ. Снайпер застрелил водителя.  Водителя убили, ЗИЛ остановился, остальных тоже перестреляли, 3 человека  осталось. Созвонились с нашими: “пацаны, приедьте, заберите  нас”. Пока переговорили, дали добро, поехали мы забирать раненых, приехали – нас там уже ждали. Засаду организовали и хорошенько нас там потрепали. Наших они там убили человек 7, остальные все вышли.

Наш “хомячок” ехал первый. Как раз мы грузили кого-то, и с гранатомета  по нам попали. Водителя убили первого, как раз напротив его головы попал кумулятивный снаряд и кумулятивной струей голову его сдуло прямо на меня. Я не знаю, как я чудом живой остался. Брызги от его головы, мне от головы и до ног, все заляпано было его мозгами. Ну и осколки. Лопнула барабанная перепонка у меня. Кровь с носа, с уха шла. Оглушенный был. Но в шоке я вылез оттуда, добрался до «зеленки» (зелені кущі, дерева – прим. редакції).

И только в «зеленке» я почувствовал, что я раненый. А до этого или от страха, или я не знаю от чего, вылетел оттуда. Я никогда не думал, что так быстро можна вылезти из БТРа. В «зеленке» обнаружил, что у меня рука ранена, ноги раненые.

И там еще три хлопца сидело с разведки. Говорю, ребята, давайте располземся, а то сидим здесь, как 12 месяцев. Одна граната, и нас нет. ЛНРовцы через дорогу от нас были. Я отполз метров 20, созвонился со своими в части.  Они говорят «щас приедем, заберем». Ну я так понял, никто уже за нами не приезжал.

Там позывной Вирус говорил “мы тебя звали”, но я не мог не слышать. Значит, я был без сознания. Я там несколько раз терял сознание. Они ушли, а я остался без сознания. Меня забыли, не забыли, думали, может, меня убило. «Зеленку» обстреливали беспрерывно».

Під вечір Юрія Лазарьонка, пораненого і знесиленого, таки знайшли ЛНРівці.

«Ну шо… «оттырили» хорошенько. Повезли куда-то в больницу, оказали медицинскую помощь. Повытаскивали осколки. Укололи лидокаин, анальгин. Зашили  артерию. Кровь остановили. Отвезли куда-то, вкинули в погреб какой-то. До утра я там сидел».

Зірка Ю-тьюбу

Це відео на Ю-тьюбі розміщено кілька разів і його уже побачили понад 330 тисяч глядачів. Оператор назвав його «Предсмертное видео украинского солдата». На ньому Юрій Лазарьонок сидить на білому бордюрі біля автозаправки, тримаючи біл яскривавленої щоки шматок тканини. На питання оператора відповідає неохоче.

«Покатали по блокпостам. Показывали товарищам свеженького укропчика.  Дубасили меня там, отводили душу. Правда, уши отрезать не разрешили. Посрезали только нашивки с меня.  Посрезали камуфляж.

Очень расстроились, что я не десантник, офицер, а рядовой. Сказали: “Раз ты рядовой, ценности никакой не представляешь, ни там, ни здесь, то мы тебя просто повесим. Так, для наглядной агитации. Будешь ворон кормить. Висеть и вонять”.

Одели мешочек на голову, вывели во двор, привязали, но не повесили. Два раза имитировали расстрел. Один раз повешенье. Это уже после допроса. Там снимали кино они. Ну я там понял, россияне уже снимали».

Під час зняття відомого відео полонений не думав ані про смерть, ані про життя. Настільки все в нього було відбите.

Відео дивляться вдома

Родина побачила відео з ним уже за кілька днів. Незважаючи ні на що вірили, що він живий, говорить його сестра Тетяна.

«Мы тогда смотрели, все, что можно, искали, когда он пропал. Мы ж тоже думали по началу, надеялись. Надеялись и знали».

Старенькій матері вирішили нічого не казати, відео не показували.

«Ми ж не казали, вона не знала, що він у плєну» «А все одно чувствовала». «Не казали, думали от-от прийде, надіялися».

Валентина Петрівна, все одно відчула, що син у небезпеці.

«Я знаю, мала була, від дорослих чула. Еслі вода сниться – то біда. Я зразу про то й подумала. А потом ще й приснився обратно, що приніс вузол з яйцями. Такі круглі, бордові, кинув і пішов. Думаю, ну це кров’яні».

Коли ролик на Ю-тьюбі розійшовся по інтернету, декілька разів їм телефонували різні невідомі люди і вимагали викуп. Та вони не спішили збирати гроші, оскільки підозрювали шахрайство, розповідає.

«Позвонили сестре Оле с Днепропетровска. Требовали 5 тысяч гривен. Она говорит: «Дайте хоть слово ему сказать». Говорит: «он не может». «Ну скажите, хоть узнайте у него, кто я такая. Вы ж мне звоните. Ктоя ему?». И они больше не вызванивали. А потом звонили говорили, что он в Горловке. Что отдадут за 10 тысяч гуманитарки. Мы не повелись, потому что они должны хоть слово дать сказать».

У тюрмі

Потім Юрій Лазарьонок потрапив до Стаханівської тюрми. Більшість часу в полоні він провів серед місцевих вбивць, наркодилерів, звичайних злочинців, чи просто тих, що провинилися.

«Многие идут в ополчение, потому что просто нечего есть. Ополченцам платят, начали платить где-то с ноября.

Там много нормальных хороших людей даже среди ополченцев. Приятели, не приятели, но они ко мне, по крайней мере, относились по-человечески.  Были сволочи, конечно, сепаратисты самые натуральные, которые смотрели на меня зверем.  Им скажи “фас”, порвали бы, как Тузик грелку. А есть такие, что не против, чтоб мы завтра туда пришли и все вернулось, как было.

Там люди просто выживают. Воды нету, жрать нечего. У кого работы нет – у того нет денег.  Он может рассчитывать только на гуманитарный супчик. А супчик – он из того же бачка, что и нас там кормили в тюрьме.  Кормили впроголодь и такой дрянью.  Я не знаю, сколько надо не есть, чтоб проглотить эту баланду.  Менты говорили: “А многие, на воле, даже этой баланды  не видят”. Люди ходят с детьми, побираются. Ехать некуда, жрать нечего.

Трудовой лагерь – весь Стаханов. Меня выводили только по месту, по хозяйству. А остальных гнали на работу.  Разминирование, рытье окопов, разгрузка отгрузка угля, боеприпасов, ремонты, завалы.  Это все вот эти сидельцы выполняют. По мере надобности их трамбуют.  Поймали мужика выпившего за рулем, притащили. Или плати штраф, или вперед, на работу!»

За словами Юрія, найважчим було сидіти в одиночній камері. Бути ізольованим не лише від своїх, а й від людей та занять загалом.

Я старался не афишировать, кто я такой. Ну многие знали. Называли меня там “Заключенный номер один”. Многие мне помогали, сигареты давали чай. Местные. Я так понял, что местные мне симпатизировали. Они наелись уже этих казачков, устали от войны. Переживать вернутся дети со школы, или не вернутся…”

Звільнення

Своїм звільненням Юрій Олексійович зобов’язаний волонтерам. Не називає їх імен, але по-справжньому щиро їм вдячний за своє звільнення з полону.

«Мне сказали «приготовься, за тобой приедут». Ну это не значит, что на свободу, может меня прикопать куда-то везут. Когда меня вывели, дали сигарет на дорогу, снарядили меня. Смотрю, стоят россияне. Ну у них специфический вид, не как у казаков.  Они меня сразу лицом к стене. Связали очень профессионально. На голову два мешка. Думаю: “Ну, все. Наконец-то меня расстреляют, наверное”. Потом, когда меня начали грузить в машину – грузили очень аккуратно, профессионально, видимо, эти ребята  не первый раз этим занимаются. Думаю, нет. Если б меня везли расстреливать, со мной бы сильно не церемонились».

Наступного дня Юрій Лазарьонок опинився в руках волонтерів.

«Не знаю, за что они договаривались. Я ничего не платил. Меня попросили их не разглашать.  Они там. Ни меня первого, ни меня последнего. Пускай выручают.  В плену  – там очень тяжело сидеть. Страшно, самое главное, что не знаешь. Ничего не говорят, никакой информации».

Вже два тижні військовий вдома. Хвилюється, що на квартирі батьків не може ніяк закінчити ремонт. Стелю постійно затоплює, а відповідний ЖЕК не реагує на скарги мешканців. Найближчим часом Юрій Лазарьонок пройде лікування у військовому шпиталі і повернеться на фронт.

«Если убрать кацапов оттуда, российские войска, то даже если они технику оставят – ополченцы  эту войну не выдержат.  Ну неделю, две выдержат.  чтоб сказать, что они там такие геройские вояки. Без Путина их раздавят моментально.  Армия украинская не та, что год назад.  У нас уже появились оытные обстреляные содлдаты.  Которые уже умеют воевать.  Не того уровня, что российский спецназ, но ополченцам до них далеко».

Живе боєць з дружиною, має дорослих доньку та сина. Останній зібрався на війну після того, як батько опинився в полоні. Зараз хлопець воює на Сході.

Коли потім, вже на волі, Юрій Лазарьонок дивився відоме відео з собою – було цікаво побачити себе зі сторони, і не більше. Набагато тяжче згадується не відео, а сам бій, в якому потрапив у полон. Цей бій снився Юрію з місяць.

Міла Мороз, з Дніпродзержинська для «Громадського радіо»

Поділитися

Може бути цікаво

«Українці почали ставитися до локальних продуктів з повагою» — Анастасія Аргунова

«Українці почали ставитися до локальних продуктів з повагою» — Анастасія Аргунова

Марта Дичок: Вважаю за честь бути у персональному санкційному списку РФ

Марта Дичок: Вважаю за честь бути у персональному санкційному списку РФ

Мотивації та злоби у нас стільки, що ми зробимо все для найскорішої перемоги: командир бригади «Хартія»

Мотивації та злоби у нас стільки, що ми зробимо все для найскорішої перемоги: командир бригади «Хартія»