«Закон про Донбас» — необхідне зло чи путінська забаганка?

Дискусія між Юрієм Ганущаком, експертом з місцевого самоврядування, і Сергієм Коваленком, громадським діячем з Луганщини, про суперечливий закон “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”.

Експерт відзначає позитивні можливості для самоврядування, які здатен забезпечити закон. Активіст вважає, що закон не допоможе вимушеним переселенцям повернутися до рідних місць. Також Юрій Ганущак (колишній народний депутат) подає версію – чому у Верховній Раді не наважились на відкрите голосування у цьому питанні.

Андрій Куліков: мова піде на сам перед про закон про «особливий статус» Луганської та Донецької областей. Яке ставлення до закону у вас?

Юрій Ганущак: що до цього закону- я маю двояке ставлення, але подивимося альтернативи: перша – війна до переможного кінця, якщо реально подивитися на стан справ з регулярною армією, чи зможемо ми воювати?- у мене є сумніви. Другий варіант – це статус окупованої території, тимчасової, як Крим. Но це означає відректися, ніби це чужорідне тіло. Але подивіться на Маріуполь, як вони стали за Україну, коли побачили які варіанти пропонують навзамін. Сам факт цього свідчить, що це живе тіло, що воно може стати українським, хоча б через те, що 60% за національністю українці. І з цією територією потрібно працювати. За великим рахунком варіант, який запропонований президентом, він не без гріхів, він передбачає в обов’язковому порядку вивід російських військ та техніки. Але він дозволяє зберегти життя.

Андрій Куліков: але як ми можемо проконтролювати вивід військ?

Юрій Ганущак: а для цього потрібні іноземні спостерігачі, які фіксують ці речі.

Ірина Соломко: таким чином цей закон може зупинити війну? Якщо сьогодні були заяви від ЛНР та ДНР, які сказали, що формують свої збройні сили і будуть захищати не тільки Донбас, а і всю Україну від фашистів.

Юрій Ганущак: вони можуть казати все, що завгодно, але їх підписи стоять під мінським протоколом. Багато спостерігачів ставлять свої підписи не у вигляді учасників, а у вигляді спостерігачів, які підтверджують, що такого плану переговори відбулися.

Андрій Куліков: ще до ефіру ви казали, що у вас неоднозначне ставлення до закону, отже ви бачите там позитив – негатив. Що найкраще, що найгірше?

Сергій Коваленко: з позитивного я бачу припинення вогню, обмін полоненими, зараз Україна на межі соціальної катастрофи у зв’язку з великою кількістю біженців, яких ніхто не контролює, у одному Києві десь приблизно 150 тисяч. А з негативного – замороження цього конфлікту та створення нового Приднестров’я .

Луганськ, Донецьк – це завжди була українська територія. Але Приазов’я, Донецьк та Луганськ це зовсім різні міста, там живуть трохи різні люди, з різним менталітетом, тому б я їх не об’єднував одним словом «Донбас».

Андрій Куліков: було сказано, що у Києві близько 150 тисяч вимушених переселенців, я припускаю, що більшість з них – це люди, які симпатизують або віддані єдиній Україні. Наскільки небезпечно та наскільки можливо їм повертатися додому ?

Сергій Коваленко: я думаю, що повертатись дуже небезпечно, особливо людям, які мають проукраїнські погляди і це буде небезпечно ще декілька років.

Юрій Ганущак: зверніть увагу, є дві різниці – Донецьк, який справляється у нинішній час із ситуацією яка є і Луганськ, де на межі, як кажуть, екологічної катастрофи. І це є питання місцевого самоврядування – в одному місті є влада реально, а в іншому, фактично немає. Цим законом їм даються достатньо серйозні повноваження, більш того, я впевнений, що в місцевій державні адміністрації будуть перекомпоновані на те, що передбачено концепцією місцевого самоврядування, тобто розділено на 2 частини, з однієї сторони державний орган, з іншої виконавчий орган місцевого самоврядування.

Андрій Куліков: я передбачаю, що після цієї програми ми отримаємо декілька листів, з подібними заявами навіщо ми надали ефір апологету сепаратизму.

Юрій Ганущак: навпаки – якщо ми ці питання не висвітлюємо, в такому разі висвітлюють інші. Сепаратизм неможливий на території району і на території міста. Сепаратизм реальний тільки на територіях достатньо великих, тобто більше ніж 3 мільйони жителів, тому що при цьому виникає певна економічна база для сепаратизму. Тобто 60 % замкнутого циклу життєдіяльності, який дозволяє диктувати волю центру. Часи міст- держав давно минули.