«Домедична допомога, паперові документи та відсутність паніки» — як підготуватися до можливих загроз?

Як знизити рівень тривожності, емоційної напруги, та допомогти ввімкнути раціональність та навички виживання в умовах військових загроз?

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Олена Нагорна

«Домедична допомога, паперові документи та відсутність паніки» — як підготуватися до можливих загроз?
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-drivetime-21-12-06_nagorna.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/12/hr-drivetime-21-12-06_nagorna.mp3
«Домедична допомога, паперові документи та відсутність паніки» — як підготуватися до можливих загроз?
0:00
/
0:00

Гостя програми — військова психологиня Олена Нагорна.

Тетяна Трощинська: Мені здається, що ситуація є однією із пікових. Не кажу, що такого не було протягом цих восьми років, але ми розуміємо, що за рівнем тривожності, якщо другий тиждень, третій тиждень, постійно слухати, починаючи від заяв українських очільників і міністра оборони, і закінчуючи держсекретарем і президентом США, то людина, яка не є експертом, а просто сидить собі і слухає радіо, так чи інакше починає думати, напевно, а «що робити мені?» Це паніка, чи це логічно, чи це нормально?

Олена Нагорна: Нинішня хвиля інформаційної напруги, вона надзвичайна. І перш за все вона надзвичайна тим, що має такий собі ефект бумеранга. Якщо ми уявімо, що кинули камінь у воду, ми бачимо як розходяться кола по цій воді, з віддаленістю від центра це коло стає все ширшим. Так само і з інформацією. У даному випадку, якби інформація була виключно локального формату, якби її обговорювали лише в соціальних або професійних групах, можливо, ми мали б трошки інші ефекти. Зараз, коли інформація має таке геополітичне значення і обговорюється на всіх рівнях ваги і статусів, вона до нас прилітає бумерангом іще більш високою тривогою і ще більшим розумінням цих загроз, які стосуються нас.

Загрози і паніка

Тетяна Трощинська: Тобто, насправді ми не можемо казати, що «це паніка», «заспокойтеся»… Якщо відкрити соцмережі, там можна побачити дві «лінії». З одного боку, існує флешмоб #УкраїнаЧинитимеОпір, де люди пишуть про те, як вони захищатимуть країну. І є інші, — які кажуть: «Припиніть повторювати наративи російської пропаганди», «Припиніть сіяти паніку». І от є людина, яка «не в наративі» взагалі і думає: «А я тут де, в цій ситуації?»

Олена Нагорна: Я хочу наголосити, що паніка є гострою стресовою реакцією, і наші емоційні сплески знижують можливість раціонально сприймати ту інформацію, яка є насправді. Я можу запевнити вас, що загрози насправді нікуди не зникали. Ххня інтенсивність час від часу то збільшується, то зменшується.

І в даному випадку, ми маємо з вами говорити про те, що якою б не була зовнішня загроза, ми з вами живемо тут і зараз. Тим не менше. ця загрозі військової ескалації, не єдина загроза, яка може нас очікувати.

Я навіть ризикну перерахувати ці загрози, які є у нас зараз, і я думаю, що вони не будуть новиною для наших слухачів.

  • Насамперед, це загроза терористичних актів на нашій території, або під час туристичних подорожей. Загроза природних катаклізмів, загроза техногенна, яка може стосуватись будь-якої території, на якій розміщені великі підприємства. До того ж — локальні техногенні катастрофи і надзвичайні ситуації, починаючи від пожеж, вибухів газових балонів, завалів будинків, або аж до землетрусів у певних регіонах нашої країни.

Тому ми живемо і будемо жити з вами в постійних загрозах різної інтенсивності і різних форм взаємодії з нами. Тому є певні моменти, на які ми маємо звернути увагу, і яких ми маємо дотримуватись, не зважаючи на те, яка загроза на даний момент є актуальною для нас на даний момент в інформаційному просторі.

Першочергові правила

Я би хотіла нагадати ті речі, які треба пам’ятати завжди, і які є правилами першого рівня підготовки до будь-якої надзвичайної ситуації, і зараз в тому числі.

  1. Абсолютно всім варто пройти домедичну підготовку, тобто надання першої домедичної допомоги, що може знадобитися у будь-якому побутовому форматі аж до дійсно надзвичайних подій, в тому числі пов’язаних із військовими загрозами. Але це те, що людина пронесе з собою протягом всього життя, і це дуже корисна і правильна навичка.
  2. Ми надто зараз прив’язані до електронних носіїв. Тому будь-які вибивання зв’язку зі звичного для нас режиму, буде мати для нас великі загрози, в тому числі й емоційні і побутові. Уявімо собі ситуацію: зникає мобільний зв’язок на кілька годин. Зупиняються метро, перестають працювати банкомати, перестають каси працювати в магазинах. Люди не можуть додзвонитися нікому, — все, для людей зараз це є дуже великою загрозою, дуже великим стресом. Тому бажано на такий випадок завжди мати з собою якусь певну частину готівки, яка допоможе вирішити нагальні питання, наприклад із транспортом (викликати таксі) або купити продукти. І так само мати із собою паперові версії своїх документів, які можуть тримати вас не настільки залежними від якихось цифрових застосунків.
  3. Важливо навчитися основам першої психологічної допомоги, для того, щоби якомога швидше вміти опановувати свої емоційні стани, і вчитися жити тут і зараз. Тому що, щоби не сталося, ми живемо, життя прекрасне, навколо нас рідні, близькі.

Заперечення загрози

Тетяна Трощинська: Все одно є частина людей, які собі кажуть: «Та воно не станеться». Це нормально, наша людська природа, «ви там по радіо собі поговоріть, але я сподіваюся, що цього не буде». Це правильно чи неправильно? Чи це норма? Як дати раду із невірою в те, що «погане може бути»?

Олена Нагорна: Найскладніше людям відмовлятися від своїх уявлень та ілюзій. У нашій конкретній ситуації дуже важко сприймати і тривалий час жити з тим, що ми знаходимось у постійній прямій загрозі і небезпеці, в тому числі і військового зіткнення, зважаючи навіть просто на наше географічне положення і на нашого сусіда північного, який явно не має до нас доброзичливого ставлення. Тому можна звісно заховатися у своїй «нірці», заховати як страус голову в пісок і переконувати себе в тому, що нічого не станеться. Може статися. Але статися може все що завгодно. І це необов’язково має бути військова загроза. Це може бути будь-яка неприємна ситуація, яка не є складовою, частиною нашого життя.

  • Потрібно просто бачити реальність такою, якою вона є.

У розвідки є така методика по градації рівнів достовірності інформації. Я думаю, що в нашому житті також варто застосовувати ці методи оцінки інформації на предмет її достовірності і ймовірності. Вона може змінюватися, може набувати більш яскравих обрисів, але тим не менше, найважливіше, це сприймати реальність такою, якою вона є. Зараз реальність така, що загроза існує.

Але ця загроза існує поряд з іншими. І поряд з тими приємними і насиченими позитивом справами в нашому житті.

Тетяна Трощинська: Тобто, якщо зараз хтось готується до Нового року, планує відпустку, купує подарунки своїм друзям, а хтось інший пише йому у фейсбуці «Та що ж це за цинізм такий? Як ти можеш це робити, коли на порозі Путін?»

Олена Нагорна: Тут, я думаю, питання в тому, що називається зонами компетенції і зонами особистих інтересів. Якщо людина планує собі день народження або святкування Нового року, за неї можна тільки потішитися, людина молодець, людина вміє радіти життю і можливості бути зі своїми близькими навіть в такій ситуації. І звинувачувати когось в тому, що він не робить чогось того, чого від нього очікує та чи інша частина суспільства, мабуть, буде некоректно.

Якщо людина вважає, що в її житті нічого не має відбутися екстремального, тоді ми приймаємо це. Але тим не менше це буде означати у більшості випадків те, що ця людина не готова приймати частину реальності, яка є наразі. Тому, все-таки, якби ви не планували відпустки, дні народження, святкові дні, — не забудьте про те, що документи, готівка і обов’язкова домедична допомога. Ц точно не завадить навіть у свята або в інші урочисті дні.

Як говорити з батьками?

Тетяна Трощинська: І ще про те, на що ми точно маємо вплив: від нас так само залежить поговорити зі своїми близькими. Тому що хтось там відчуває відповідальність за когось зі старших, молодших — це очевидні речі. І якщо ти собі кажеш: «Я буду боротися, вийду на своє робоче місце і буду там допомагати своїй країні», ефективність цієї допомоги часто залежить від того. наскільки ти почуваєш, чи у безпеці твої близькі. Як поговорити з ними? Як сказати мамі: «Я хочу домовитися з тобою про якийсь можливий контакт, якщо не буде мобільного зв’язку». Ну в мами там тиск підніметься, або в когось в тата серце розболиться. Як дати раду із такими от простими речами?

Олена Нагорна: Це дійсно дуже важливо, тому що, по-перше, кожне покоління сприймає свій рівень залежності або свої форми комунікації, яким віддає перевагу. Якщо ми говоримо про дійсно рідних, близьких старшого віку, для них буде більш зрозумілий формат налагодження комунікації у випадку зникнення зв’язку, що, знову ж таки, може статися через погодні катаклізми, через вихід з ладу якихось станцій мобільного зв’язку тощо. Тому, проговорити це треба. Так, ще пам’ятають часи, коли телефони були зовсім в іншому форматі, в мобільному їх було не так багато, тому старшим людям буде легше. З дітками буде складніше, тому що більшість своїх комунікативних потреб вони вирішують у телефоні. І в них навичка живої комунікації трошки в іншому форматі.

Але проговорити треба, проговорити треба спокійно, що «мама, тато, подивіться, що може випасти великий сніг, а може бути щось інше». Тобто, ми акцентуємося на тому, що для нас на даний момент є більш емоційно забарвлене і дуже насичене цією негативною емоцією. Ми говоримо про пряму воєнну загрозу. Це при тому, що є дуже багато інших загроз, із якими ми живемо, і інколи навіть не надаємо їм належної уваги. Із батьками, якщо для них слово «війна» досі лишається настільки травмуючим, страшним і несприйнятним з точки зору емоційного, то краще їм говорити про те, що «а якщо сніг раптом надто випаде, завалить, і не буде зв’язку», «а якщо будуть перебої з електрикою»?. Що краще робити? Краще завжди домовлятися про місце, наприклад, зустрічі. Якщо ми не мамо можливості, то ми тримаємо зв’язок, наприклад: «щоб не було, я прийду». Ви не можете мені додзвонитися, при цьому ми знаємо, що зв’язок ліг, тоді добре, я прийду туди-то. Якщо я не прийду, наприклад, додому, то наступне місце, де я можу бути, наприклад, — місце роботи.

Кодове слово

Тобто люди зазвичай домовляються про місця зустрічі. Або, наприклад, місце, де можна залишити повідомлення. Якщо йдеться про дітей, то з ними краще не тільки домовитися про місця, де можна залишати повідомлення, а й про кодові слова. Це, до речі, спосіб і техніка, яка часто рятує діткам життя, не зважаючи на якісь інші небезпечні ситуації, у випадку ймовірності дитячого викрадення. Тому що однією із форм кіднепінгу є, коли хтось приходить і звертається до дитини: «Мене відправила твоя мама чи тато, для того, щоби я за тобою прийшов, забрав тебе, і відвів куди-небудь». У такому випадку домовитися про ключове слово, слово-пароль, символ, і в нашій ситуації, про яку ми говоримо, так само краще домовитися про те, що «Якщо я буду передавати тобі звістку комусь, то вона буде містити якесь ключове слово і тоді ти будеш точно розуміти, що це звістка конкретно від мене».

Техніки повернення у стан раціональної свідомості

Тетяна Трощинська: І також я би хотіла запитати про якісь загальні рекомендації стосовно стабілізації психологічного стану, оскільки у мене немає ілюзій про те, що зараз усі побіжать до психологів, я і сама не побіжу, очевидно, в ці дні. Але якщо говорити про ті речі, як ми можемо «безболісно», без професійної допомоги, мінімально зробити, щоби, можливо, стабілізувати свій стан на найближчу годину, наприклад, якщо раптом якась тривожність зростає.

Олена Нагорна: Насправді у нас є дуже потужна навичка виживання, ми взагалі є нацією «виживальщицею». Ми серед таких націй, які звикли швидше виживати, аніж жити. Тому варто відкрити для себе оцю правду, дати собі зрозуміти: «окей, я вже в цьому процесі, тепер моя задача — ефективно і економно (мається на увазі економія внутрішнього ресурсу) рухатися вперед». Це можна робити, є такий вислів, «на котячих лапках». Тобто, тактика маленьких кроків. Якщо дуже страшно, можна робити маленькі кроки.

«Мені дуже страшно, але я піду, приготую сніданок для своїх рідних», «Мені дуже тривожно, але я піду зроблю чай для своїх дітей», тобто ці маленькі речі, кроки, з якими ми можемо рухатись.

З іншого боку, ми маємо розуміти, що стрес, переживання стресу, гострі стресові реакції, це нормальні реакції нашого організму на ті складні і гібридні умови, які ми зараз переживаємо. Є техніки «заземлення», коли ти можеш аж до того, що обійняти дерево. Або просто обійняти близьку людину: сказати про те, як ти її любиш. Це відчуття спільної підтримки, відчуття взаємодопомоги, це найкращий спосіб.

Але дійсно, до психологів, медиків, до фахівців варто звертатися для того, щоби проговорити з ними, і обрати з ними ці техніки саморегуляції, які будуть найбільш корисними саме для кожної конкретної людини та організму. Це можуть бути техніки дихання, техніки «заземлення», є легкі і дуже практичні медитативні практики, коли людина навчається відчувати момент «саме тут та зараз» і швидше, у випадку гострих стресів повертатися у стан раціональної свідомості.


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису