Комітет парламенту з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендуватиме парламенту прийняти за основу в першому читанні законопроєкт про медіа.
Законопроєкт № 2693 «Про медіа» зареєстрували у Верховній Раді 27 грудня 2019 року. Він має стати комплексним документом, що прийде на зміну кільком медійним законам. Законопроєкт пропонує запровадити регуляцію онлайн-ЗМІ, блогерів та різних веб-платформ (типу Netlix чи Facebook). Передбачено і механізм співрегуляції. Окремий розділ законопроєкту присвячено мовленню громад (community media) — третьому сектору мовлення, що існує в Європі поруч із суспільним та комерційним. Також розширяться повноваження і регулятора — Нацради з питань телебаченні й радіомовлення.
Національна спілка журналістів України та окремі представники медіа закликають народних депутатів не підтримувати у другому читанні законопроєкт «Про медіа», бо, на їхню думку, він містить загрози для свободи слова.
У чому ці загрози та які переваги законопроєкту, ми запитали у медіаюриста Олександра Бурмагіна та голови Національного союзу журналістів України Сергія Томіленка.
Олександр Бурмагін: По-перше, основне завдання і функція регулятора (Нацрада – ред.) — регулювати. На сьогодні цю функцію Нацрада фактично здійснювати не може, навіть стосовно телебачення і радіомовлення. Не може, оскільки чинний закон про телебачення містить настільки багато вад у процедурах та механізмах, що навіть якщо регулятор намагається застосувати санкції, це передається в суд на 3-4-5 років. Тому загалом можна говорити практично про відсутність відповідальності.
Наприклад, згадаймо гучний кейс з каналом «112», коли кричали, що його позбавили ліцензії, а фактично тоді її не продовжили. Йшлося про те, що порушення, щодо яких реагувала Нацрада, пов’язані з видачею ліцензій, розглядалися в судах так довго, що суди ще тривали, а термін ліцензії вже сплив.
Якщо регулятор не має санкційного механізму, це не регулятор, а спостерігач — орган, який видає ліцензії й імітує якусь бурхливу діяльність. Які це має наслідки? При відсутності відповідальності у більшості випадків ігнорують правила. Критиків цього проєкту обурює те, що всі звикли до безвідповідальності, й ніхто не хоче навіть потенційно нести відповідальність за порушення тих чи інших вимог, які є в законодавстві.
У цьому законопроєкті прописано, що Національна рада вже буде мати повноваження по притягненню до відповідальності, але за незначні порушення, а більш грубі порушення, через які може бути анульована ліцензія чи блокування засобу масової інформації, будуть отримувати оцінку лише у судовому порядку.
Сергій Томіленко: Ключове наше застереження у тому, що за своєю конструкцією, за Конституцією України, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення більш чутлива до влади та політичних інтересів, аніж до захисту суспільних інтересів.
Адже половина членів і призначається, і звільняється указом президента, а друга половина — більшістю Верховної Ради. Тому ми й говоримо про те, що варто було б обмежитися зараз прийняттям закону, який в частині певних зобов’язань перед Європейським Союзом і Радою Європи, полягає у вдосконаленні регулювання телерадіопростору, і не чіпати друковані ЗМІ та онлайн-медіа. Слід використовувати закордонний досвід із впровадження незалежного регулятора. Можливо, нового, до якого буде більша довіра, ніж до Нацради, яку постійно критикують. Тобто наша позиція зрозуміла: спочатку довіра до регулятора, а потім розширення повноважень і сфери впливу.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS——-