Фото: Pixabay
В студії Громадського радіо ведучі Міріам Драгіна та Олена Скирта і віце-чемпіон світу та рекордсмен з фрідайвінгу Олександр Бубєнчіков.
Міріам Драгіна: Олександр — один із чотирьох людей в світі, який пірнув крізь велику арку Блюхола в Дахабі без ласт. Він може затримувати дихання під водою аж на 9 хвилин. Сьогодні ми поговоримо про фрідайвінг – занурення та плавання із затримкою дихання під водою, на відміну від дайвінгу – зануренням за допомогою спеціального обладнання і плавання з аквалангом.
Вперше в нашій програмі ми спілкуємось із справжнім драйвером. А «водолаз» – це неправильне слово?
Олександр Бубєнчіков: Водолаз – це загальний термін, він відноситься і до фрідайверів теж, але важливо не плутати драйверів і фрідайверів, тому що драйвери занурюються з балонами і дихають під водою, а фрідайвери роблять це, затримуючи дихання.
Міріам Драгіна: Олександре, як глибоко ви можете пірнути під воду?
Олександр Бубєнчіков: В глибину 95 метрів на одному диханні. Це мій особистий і офіційний рекорд України. Але є люди, які пірнають набагато глибше і на сьогоднішній день рекорд світу у зануренні з ластами складає 129 метрів.
Найглибша і найекстримальніша дисципліна у фрідайвінгу – це дисципліна-ноулінець, коли людина може спускатися в глибину і підніматися, використовуючи будь-які засоби. Єдина умова – на затримці дихання. І рекорд світу цієї дисципліни становить 214 метрів.
Дайвери пірнають для того, щоб подивитися навколо, а фрідайвери пірнають, щоб подивитися всередину себе
Міріам Драгіна: А чи принципово, бути в ластах або без них?
Олександр Бубєнчіков: Так, без ласт занурюватись набагато складніше, тому що приводяться в дію тільки сила рук і ніг. А в ластах занурюватись простіше, і таким чином людина пірнає глибше.
Рекорд світу пірнання в глибину без ласт складає 102 метри, а рекорд світу в глибину в ластах – 129 метрів. Це різниця близько 25 %.
Міріам Драгіна: Якщо повернутися до професії: для чого необхідний фрідайвінг?
Олександр Бубєнчіков: Раніше люди за допомогою фрідайвінгу добували собі їжу або пірнали за перлами, а зараз це просто вид спорту і вид активного відпочинку. Тому сучасні люди пірнають в глибину для задоволення. Є ще такий вислів: «Дайвери пірнають для того, щоб подивитися навколо, а фрідайвери пірнають, щоб подивитися всередину себе».
Міріам Драгіна: Чи використовують цю професію з метою пізнання, наприклад для вивчення підводного світу?
Олександр Бубєнчіков: Для різноманітних досліджень та проведення робіт під водою більше використовується акваланг, адже це дає можливість проводити під водою години. Фрідайвінг теж може використовуватись здебільшого для рекреаційних цілей.
Також існує багато підводних ентузіастів, які пірнають лише для задоволення, вивчаючи підводні рельєфи морів та океанів, або займаються очищенням водойм. Дуже часто можна зустріти відео людей в YouTube , які пірнають у місцеві річки та очищають їх від всілякого бруду та речей, які потрапляють туди від людей.
Міріам Драгіна: Як можна заздалегідь запастися киснем, перед тим як пірнати?
Олександр Бубєнчіков: Для того, щоб підготуватися до занурення потрібно максимально розслабитися і спокійно дихати, потім затримати дихання набравши в легені максимальну кількість кисню.
Є така дисципліна у фрідайвінгу – затримка дихання на чистому кисні. Повітря, яким ми дихаємо містить 21% кисню (дайвери іноді використовують чистий кисень), і коли відсоток кисню складає 100% , а не 21%, то дихання стає набагато довшим. Рекорд світу із цієї дисципліни – 24 хв і 3 с.
Фрідайвери використовують багато технік медитацій, релаксації і, навіть, деконцентрацію уваги. Психологи говорять, що фрідайвінг – це тілесно-орієнтована психотерапія.
Олена Скирта: Не шкідливо занурюватися у воду із іншим відсотком кисню?
Олександр Бубєнчіков: Взагалі ні, допустимий тиск кисню 1, 6 атмосфера. А коли ми дихаємо повітрям – це тільки 1 атмосфера, тому це не є шкідливим.
Міріам Драгіна: Коли ви знаходитесь на глибині, орієнтуватися в просторі стає важко. Як ви знаходите вихід?
Олександр Бубєнчіков: У фрідайвінгу є чіткі правили безпеки, тому коли відбувається процес занурення на велику глибину, (а воно йде вздовж тросу), і людина, яка прив’язана до нього прищеплюється страхувальним лайнертом (спеціальний пристрій, який вільно ковзає вздовж тросу; завдяки ньому людина, яка пірнає буде знаходитися у безпеці).
Головне правило безпеки – не пірнати одному. Завжди повинен бути напарник , який підстрахує і допоможе, якщо спортсмен не зможе розрахувати свої сили.
«Коли пірнаєш – бери тільки спогади, залишай – тільки бульбашки»
Міріам Драгіна: Олександре, що найцікавішого і найціннішого знаходили ви під водою, коли пірнали?
Олександр Бубєнчіков: Одного разу знайшов маску, а другого – браслет. Це було на Кіпрі, під скалою, з якої пірнали у воду. Матеріально – це мабуть найцінніша знахідка.
Насправді найцінніше – це відчуття в процесі пірнання. І саме за цим фрідайвери занурюються. У драйверів є такий вираз: «Коли пірнаєш – бери тільки спогади, залишай – тільки бульбашки», адже коли фокусуєш свою увагу на метрах та цифрах – це тільки заважає.
Міріам Драгіна: Чи існують книги, за якими ви здобуваєте знання у подібній галузі та яка ваша улюблена книга взагалі?
Олександр Бубєнчіков: Насправді існує багато цікавих книг, напевно найвідоміша – книга Жака Майоля – відомого французького пірнальника – «Хомодельфінос». Він проводить аналогію людини та дельфіна, та на його думку у нас є багато спільного, як наприклад пірнальний рефлекс як у всіх ссавців.
Міріам Драгіна: А де, на вашу думку, в Україні найкраще пірнати?
Олександр Бубєнчіков: В Україні ми пірнали в Криму, на мисі Тарханкут, і це було моїм найулюбленішим місцем. Зараз занурюємось у Житомирі в Соколовському кар’єрі. Максимальна глибина там – 100 метрів, цього більше, ніж достатньо.
«Темно, холодно та страшно» – так я характеризую це місце.
Міріам Драгіна: А що ще окрім вище сказаного ви там бачили?
Олександр Бубєнчіков: Насправді це серйозний виклик для фрідайвера та для психіки, тому що води там дуже і дуже сурові, адже по-перше – там дуже висока прозорість, близько 5 метрів, а по-друге – пірнаючи в глибину ти більше не бачиш світла.
Не видно ні де верх, ні де низ, не бачиш навіть власної руки.
Без ліхтаря краще не блукати у тих глибинах. Та загалом я пірнаю із закритими очима, адже дивитися нікуди. Треба дивитися всередину себе.
Кожне занурення – це робота над собою, і коли людина пірнає або просто затримує дихання , всі страхи починають залишати її
Міріам Драгіна: А чи є щось живе у Соколовському кар’єрі, якщо все ж таки розплющити очі?
Олександр Бубєнчіков: У Соколовському кар’єрі є так названий «підводний ліс». Раніше там і справді росли дерева, але згодом на тому місці утворився кар’єр, а ліс залишився, хоч дерева і стоять там без листя. Там дуже специфічні підводні краєвиди, причому вода віддає кислотно- зеленим кольором.
Міріам Драгіна: А чи живуть там якісь істоти?
Олександр Бубєнчіков: Деяку мілку рибу ми там зустрічаємо, але нічого серйозного.
Міріам Драгіна: Ви казали, що кожен раз, пірнаючи, ви стикаєтеся з якимось страхом. Ви досі чогось боїтесь?
Олександр Бубєнчіков: Кожне занурення – це робота над собою, і коли людина пірнає або просто затримує дихання , всі страхи починають залишати її.
Міріам Драгіна: Олександре, скажіть будь ласка, що необхідно, щоб стати фрідайвером?
Олександр Бубєнчіков: По-перше, треба бажання. Тоді людині всі карти в руки.
Ну і звісно ж хороший інструктор, який розкаже основи та здатність розслаблятися та слухати своє тіло – це найголовніше.
Взагалі мій досвід викладання фрідайвінгу показав, що всі люди можуть пірнати, головне тільки мати до того хист.
Міріам Драгіна: Чи є якісь протипоказання пов’язані з фрідайвінгом? Можливо для людей, у яких є проблеми з тиском.
Олександр Бубєнчіков: Скажемо так, якщо вам можна бігати та стрибати, то пірнати вам також можна.
Міріам Драгіна: Чи можна дітям займатися фрідайвінгом?
Олександр Бубєнчіков: Взагалі-то можна, дитячі групи фрідайвінгу також існують, але треба розуміти, що дитячий фрідайвінг влаштований більше як гра.
Теоретичні знання можна отримати за 4 дні, а вже потім переходити до практичних занять.
Є заняття з дихальних вправ, заняття з релаксації та розтяжки, ну і звісно заняття в басейні, у воді.
За 4 дні звісно неможливо навчитися чогось більшого, але можна навчитися користуватися тим, що в нас є, тим, що ми маємо від природи.
Тому навіть новачки, які не займалися фрідайвінгом до цього, можуть затримувати дихання на 3-5 хвилин. Це реальні цифри під час базового курсу навчання.
Міріам Драгіна: В яких глибинах світу вам доводилося пірнати?
Олександр Бубєнчіков: Моє улюблене місце – острів Нуса Пеніда, біля Балі.
Міріам Драгіна: питання щодо безпеки та тварин. Чи були такі випадки, коли тварини під водою поводили себе агресивно? І взагалі як вони реагують на людей?
Я завжди говорю своїм учням, що у морських та океанських глибинах ми – гості. Тому і поводити себе треба з повагою до їх жителів і не варто їм надокучати. Взагалі немає таких істот (або ж їх дуже мало), які спеціально полювали на людину, або б хотіли зробити їй шкоду. Якщо тварини і нападають на людей, то тільки з метою захистити себе та свою так названу «домівку».
Міріам Драгіна: Скажіть будь ласка, чи кожному по кишені таке заняття як фрідайвінг?
Олександр Бубєнчіков: Насправді необхідне спорядження без якого неможливо обійтись жодному фрідайверу – це власне тіло. Все інше – це звісно потрібне, але воно не є обов’язковим. Адже затримувати дихання і пірнати в глибину можна без масок та іншого спорядження. І все ж таки базовий комплект може обійтися початківцю приблизно у 600 євро. Це відносно дешево, якщо порівнювати витрати, які можуть бути необхідні для інших видів спорту – тенісу або стрибків з парашуту. На базовий курс можете приходити взагалі без нічого.