Влад Бундаш: У суспільстві багато розмов про те, що «підлітки вже не такі», що їм важко концентруватися, їх змінили гаджети. Однак ми не можемо взяти якийсь уніфікований портрет сучасного українського підлітка, бо всі вони різні.
Вячеславе, ви батько трьох дітей, як даєте раду з усіма ними? Наскільки важко їх виховувати? Що вам здається найскладнішим?
Вячеслав Поліновський: Усі діти різні, причому з самого малечку. Для батьків важливо навчитися це розрізняти, зрозуміти, де ти можеш допомогти дитині. Я вважаю, що найголовніше — це побудувати довіру між батьками і дітьми. Довіра — це база, все інше — надбудова.
Ми почали з того, що зараз «діти не такі». Насправді діти такі ж, якими і ми були. Єдине, що кардинально змінилося — середовище, в якому вони перебувають. У нас було середовище, в якому ми інколи мали відчуття нудьги. На жаль, наші діти живуть у середовищі, коли нудьги майже немає: можна дістати свій гаджет і скролити або грати. Відповідно майже немає простору для розвитку творчості та креативності.
Влад Бундаш: Багато батьків вважають проблемою те, що діти наживо не комунікують, бо постійно в гаджетах. Як щодо живої комунікації, соціалізації?
Вячеслав Поліновський: Більшість батьків чомусь вважають, що соціалізація і комунікація повинні відбуватись так само, як у них колись: дитина повинна вийти на вулицю, зустріти своїх друзів, погукати за ім’ям під балконом або подзвонити їм. Зараз так не робиться. Комунікація у дітей відбувається завдяки гаджетам: більшість дітей спокійно переписуються в месенджерах, створюють групи, обмінюються інформацією.
Навіть у контексті ігор: ми раніше грали в квача, а сучасні діти бігають в Counter-Strike, по зв’язку розмовляють, хто куди побіг, що треба робити. У них така сама гра відбувається. Єдине, що ми фізично виснажувалися, а вони менше включають фізику, однак з точки зору мозку це майже те саме. Соціалізація сильно не змінилась — просто стала більш технологічною. Батькам треба розуміти, що якщо дитина в цілому з кимось спілкується, у неї є нормальні друзі, то все окей.
Влад Бундаш: Якщо дивитися на навчальне середовище, зокрема в академії GoITeens, що станом на сьогодні найбільше мотивує і зацікавлює дітей?
Вячеслав Поліновський: «Дитина нічим не цікавиться» — це стандартний вислів багатьох батьків. Тут треба зрозуміти контекст: чому дитина нічим не цікавиться. Можливо, дитину завантажили так, що вона нічого зайвого не хоче. Можливо, дитина боїться помилятись, або боїться зізнатися, що їй складно, або ж на неї надто тиснуть у школі. Завжди є причина. Скоріше за все, батьки ще не зрозуміли, чим справді цікавиться дитина.
Тут є важливий момент: якщо батьки не знають, що саме дитина робить в телефоні або яким застосунками найбільше користується, це вже втрата контролю. Можливо ваша дитина справді в телефоні робить щось корисне. Наприклад, моя дочка замовила собі планшет тільки для того, щоб малювати. Сама знайшла застосунок, поцікавилася в мене, чи підійде він, завантажила. І вона просто малювала в планшеті, робила ескізи і викладала їх собі в телеграм-каналі, ділилась із друзями.
Також часто батьки кажуть, що у дитини проблеми з мотивацією. Тут треба себе запитати: а що ми зробили для того, щоб було інакше? Наприклад, щоб дитина була впевнена у собі, у неї повинна бути певна автономія, не можна вирішувати все за своїх дітей. Нехай вони обирають, що одягнути, час від часу куди піти разом з вами гуляти тощо.
Важливо з дітьми домовлятись, а не забороняти: наприклад, домовляємось, що не беремо телефон у ліжко та за стіл під час їжі. Так дитина розраховує свій час та створює архітектуру дня, що формує осмислене і відповідальне ставлення до будь-яких гаджетів і до людей навколо тебе.
Влад Бундаш: Ви працюєте з дітьми і навчаєте їх через Minecraft і Roblox. Як ігри стають платформою, де дитина може вчитися та набувати софтскілів і гардскілів?
Вячеслав Поліновський: Найбільша біда, коли батьки не знають, чим цікавиться дитина, зокрема що ваша дитина дивиться в телефоні. Наприклад, для того, щоб той же Minecraft не був марнотратством, а ефективним інструментом, треба просто цікавитися, що дитина там робить. Якщо дитина у грі старанно вибудовує один до одного Майдан Незалежності, або стадіон, або будинок своєї бабусі, то це не можна вважати марнотратством.
І Minecraft, і Roblox мають безліч можливостей: як поганих, так і хороших. Погані — коли дитина на фоні годинами щось клацає, бігає, нічого більше не робить. Якщо дитині подобається Roblox, то розкажіть їй про Roblox Studio, як це відбувається у нас на курсах Roblox Kids. Дозвольте дитині самій створити гру: наприклад, гру-джампер, де треба пригати і збирати монетки, можна зробити за 2-3 уроки в Roblox Studio. Тоді дитина починає розуміти, що може не просто бути користувачем у грі, а змінювати щось, бути кріейтором.
У Minecraft теж є Minecraft Education, в якому можна з блочним програмуванням, або зі скриптами мовою Javascript, будувати різні будинки. Те саме стосується відео. Якщо ваша дитина просто дивиться їх, ви можете запитати: «А ти взагалі знаєш, як створюється відео?». Зробіть разом просте моушн-відео: поставте мобільний телефон, переміщайте машинку покадрово, потім покажіть дитині магію збирання одного відео з кадрів, і ви побачите, як у неї запалають очі. Дитина почне дивитися на будь-який продукт не як на щось недоторкане, а як на той, який можна реалізувати. Розвиватиметься критичне, креативне, алгоритмичне мислення.
Саме цей ефект ми використовуємо у нас в академії GoITeens, де за рік більше 26 000 дітей проходять навчання. На кожному курсі дитина повинна створити фінальний, проміжний проєкт або декілька проєктів за курс. Це потрібно, щоб вона не просто щось вивчила і повторила за викладачем, а щоб зрозуміла, як що створюється, і могла потім використати це для домашніх завдань або своїх проєктів.
Влад Бундаш: Яка частина ваших учнів — за фідбеком батьків — змінилася після курсів? Часто розповідають, що у дітей загорілися очі й вони почали цікавитись чимось?
Вячеслав Поліновський: У нас такі відгуки і дописи регулярно бувають, батьки часто дякують. Секрет у тому, що коли ми проводимо навіть перший пробний урок ми цікавимося першочергово не тим, чого хочуть батьки, а що хоче дитина. Деякі діти дізнаються про те, що раніше не знали, починають розкриватися і казати, які їм подобаються предмети у школі, а які — ні.
Другий момент — ми завжди слідкуємо за тим, як дитина поводить себе на уроці. Якщо ми бачимо, що дитині загалом не зовсім цікаво, вона втрачає інтерес, ми про це чесно говоримо батькам. Завдяки тому, що продуктів у нас досить багато, може бути просто перелінковка на інший продукт.
Зараз ми фактично конкуруємо з багатомільярдними фірмами за увагу дітей: з TikTok, YouTube, Instagram. І щоб «тягатися» з компаніями з гігантськими бюджетами, це може бути тільки конкуренція сенсів і зацікавленості. Коли дитина розуміє, яку має мету і займається справою навіть без гейміфікації.
Влад Бундаш: Коли батьки віддають своїх дітей на певні гуртки, навчання, курси, вони хочуть, щоб діти взяли щось для себе і з цим йшли в майбутнє. Наскільки загалом з дітьми можна планувати майбутнє, коли їм 6 чи 8 років?
Вячеслав Поліновський: Якщо батьки планують в 6 або 8 років кар’єру своєї дитини, то вони віддзеркалюють свої страхи — страх щось втратити, не встигнути, недоотримати.
На мою думку, дітей треба водити у гуртки, але одразу дивитися, що саме це дає. Дитина може мати гардскіли (вміти вирізати з дерева, робити сайти, ліпити з пластиліну) і софтскіли (самомотивація, саморозвиток, комунікація, лідерство тощо). З софтових навичок надзвичайно важливе вміння тримати ціль.
Варто дивитися на будь-який гурток саме з цієї призми. Чому більшість дітей покидає гурток на другий-третій місяць? Бо стає складніше. І тут батьки можуть сказати: «Я бачу, що тобі складно, пішли, будеш далі розвиватися в іншому». З одного боку, так ми даємо вибір дітям спробувати щось інше, але тоді ми не даємо дитині впоратись із складнощами.
Саме тому більшість курсів, у тому числі і у нас, заточені на те, щоб поступово привчати дітей до складних і глибоких речей, до самонавчання. Щось не виходить – можеш почитати, як правильно це робити на нашій платформі, де ми для тебе це розписали. Або пошукай відповідь в інтернеті, перепитай, звернись до свого ментора, який підштовхне тебе до відповіді. Тільки тоді навичка саморозвитку, стійкість до невизначеності, стресостійкість будуть постійно вдосконалюватись.
Обирайте гуртки, які в першу чергу прокачуватимуть скіли. Не варто зосереджуватись на руху до однієї професії, адже поки ваша дитина виросте, більшість професій можуть взагалі зникнути.
Влад Бундаш: У навчанні дітей завжди є трикутник — дитина, школа чи академія і батьки. Як ви працюєте у комбо з батьками для того, щоб дитина мала певні результати навчання, і при цьому була впевнена в собі, вміла рефлексувати та не боятись помилок?
Вячеслав Поліновський: Батькам, по-перше, завжди треба знати, чим зайнята їх дитина, по-друге, питати їх про результати: як в тебе вийшло, чи переживала ти чи ні, чи відчула, що молодець.
Так дитина зрозуміє, що вам можна довіряти, на вас можна спиратися, вам можна повідомляти будь-яку інформацію, бо ви фокусуєтеся на вашій дитині, а не на подіях, на які вона не завжди може вплинути. Ту ж контрольну можна здати на два, тільки тому, що перехвилювався, що тебе насварять вдома за погані оцінки. Ми, готуючи абітурієнтів до НМТ, бачимо, як багато дітей шикарно здають пробні тестові, а потім потрапляють в зовсім інше середовище на самому тесті, лякаються і складають погано.
В академії GoITeens ми завжди звітуємо батькам, чого досягла дитина. Коли дитина здає всі домашки вчасно, а коли не здає. Ми також робимо публічні захисти проєктів, де батькам пояснюємо, у чому крутість того чи іншого проєкту. Бо інколи, коли батьки дивляться на гру чи односторінковий сайт, створений дитиною, вони не завжди розуміють справжню цінність. А знецінення діти одразу відчувають — зчитують це краще, ніж слова.
На публічному захисті ми пояснюємо, що оцей сайт дитина адаптувала до всіх пристроїв: телефону, сайту, телевізора, а ось для цієї гри дитина розробила фізику світу, де є стіни і перешкоди, де герой, який бігає по стелі, падає. Є дуже багато речей, якими батьки насправді можуть пишатися.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі