Єлизавета Цареградська: Кажуть, що 29-30 років — це початок кризи середнього віку для людини. 29 років для видавництва — це що?
Віктор Круглов: Це дуже багато. Ми багато криз пережили, однак це можливість для розвитку. Пам’ятаю, коли Табачник забороняв підручники Видавництва «Ранок». Пам’ятаю COVID, початок повномасштабного вторгнення. І кожного разу ми знаходили вихід із ситуації і ставали сильніше.
Єлизавета Цареградська: У 1997 році було засноване Видавництво «Ранок». Як виглядав тоді видавничий ринок?
Віктор Круглов: Тоді взагалі книжкового ринку не було з точки зору сьогодення. Було багато книжок імпортованих з Росії. Більшість книжок, які продавалися в Україні, були російськомовні. І це був суцільний хаос.
Єлизавета Цареградська: Як ви дійшли до думки, що треба зайнятися видавництвом? Чому саме цей напрям?
Віктор Круглов: Я фізик за освітою — займався високотемпературною напівпровідністю і хотів колись отримати Нобелівську премію. Я взагалі не збирався займатися виданням книжок.
Мої батьки рано пішли з життя, і мені потрібно було якось заробляти, тому я пішов торгувати книжками. Тоді були такі маленькі ятки: я найнявся продавцем і багато спілкувався з читачами. У мене був доступ до книжок, і в умовах дефіциту я бачив, чого не вистачає на ринку. Я і подумав, чому б самим не надрукувати книжки.
Єлизавета Цареградська: Чого не вистачало читачам тоді?
Віктор Круглов: Перш за все цікавих дитячих книжок. Видавництво «Ранок» і починалося з них: ми хотіли робити нові неймовірні книжки, які я бачив за кордоном, які я хотів би купити для власних дітей.
Єлизавета Цареградська: Мені здається, що думка про створення видавництва, яке б приносило дохід, доволі відчайдушна: вона потребує великої любові до видавничої справи.
Віктор Круглов: Я любив не видавничу справу, а книжки. Я родом з невеличкого містечка, тому мені їх не вистачало. Мої друзі — хтось займався нафтотрейдингом, хтось імпортом комп’ютерів, хтось збіркою приладів чи машинобудування — казали: «Вікторе, ну не тим ти займаєшся». А мені здавалося, що це дуже цікаво. Я вважаю, успіх приходить не тільки тоді, коли ти думаєш про гроші, а і коли тобі це заняття подобається. Ідеальна ситуація, коли хобі і робота поєднуються.
Єлизавета Цареградська: Ви обрали спочатку саме дитячу книжку. Як відбувалось напрацювання ідей? Скільки людей були долучені до цього процесу?
Віктор Круглов: У нас була невеличка команда, 3-4 людини. Уявіть невелику кімнату в 18 квадратних метрів, де була і склад, і редакція, і мітинг-рум: там ми зустрічалися, вели перемовини з авторами, вели бухгалтерію, іноді і спали в цій кімнаті, коли вже не було сили йти додому. Ми були надзвичайно захоплені роботою.
Класно, коли люди не відчувають обмежень — ми просто не знали, що щось неможливо. Наприклад, була криза у 2008 році, коли не було паперу. Ми вимушені були замовляти його за 7-8 місяців, робити передплату.
Я подумав, а чому б нам не почати робити папір самим в Україні? В Україні небагато лісів, але в Харкові росте багато пшениці — 3 мільйони тонн пшеничної соломи. Я десь побачив, що можна папір робити з соломи, знайшов інженера з Канади, ми запросили його до Харкова, зробили техніко-економічне обґрунтування. Ідея була побудувати паперову фабрику, яка не потребуватиме ні енергії, ні води, ні газу, ні деревини.
Тоді почалась валютна криза, долар піднявся. Однак ми знайшли інший вихід: знайшли занедбану фабрику в Харківській області і разом з компанією Тетрапак почали переробляти їхні пакети з-під соку, з-під молока, і робити папір. До речі, до повномасштабного вторгнення 60% книжок Видавництва «Ранок» виробляли на переробленому папері, який ми самі виробляли.
Інженери зі Швеції, спеціалісти Тетрапаку, спочатку вважали, що це неможливо. Зараз же ця технологія поширюється по всьому світу. Ми були тоді не дуже досвідчені, ми просто передали всі наробки та креслення в Тетрапак.
Єлизавета Цареградська: На початку 2000-х знайти сучасну книгу українською мовою у Києві на Петрівці, на теперішній Почайній, було надзвичайно складно. Багато російських видань, а української літератури майже не було. Зважаючи на це, які ви можете виділити ключові віхи на шляху розвитку вашого видавництва?
Віктор Круглов: Уявіть собі середовище в російськомовному Харкові, де на нас дивно дивилися, бо ми видавали книжки українською. Загалом коли народилося наше видавництво, не було книжкового ринку, було суцільне засилля Росії.
Важливою віхою був Форум видавців: коли ми приїхали до Львова і побачили попит на українські книжки, ще й подяку отримали за невелику дитячу книжку з хутром. Ми зрозуміли, що наша робота потрібна.
Також був прийнятий закон про те, що видавництва можуть реінвестувати податок у свій розвиток. Це врятувало українські видавництва — інакше нас би з’їли російські монстри, які заходили в Україну, вибивали двері ногами, і ми просто не могли стати на полиці.
Під час повномасштабної війни видавництво, крім пільги по ПДВ, платить ті ж самі податки, що і виробники меблів чи торговельні підприємства. Я вважаю, що це недопрацювання держави, адже видавництво — це особливий бізнес на стиці культури і ринкового продукту.
Книжки — це не тільки культурна цінність. Це також звичайний продукт, який підпорядковується економічним законам, законам маркетингу.
Єлизавета Цареградська: Як політичні процеси впливали на видавництво?
Віктор Круглов: Свідомість визначає буття. Звичайно, політика впливала на нас.
Ми побачили перелом книжкового ринку після 2014 року, коли все частіше було не комільфо читати і купувати книги російською. Після 2022 року я вже не знаю українських видавців, які видавали б книги російською.
Єлизавета Цареградська: Чи були моменти, коли вам здавалося, що ви хочете все кинути і зайнятись чимось іншим?
Віктор Круглов: Важких моментів було багато. Справа в тому, що створення книжок — це довгий процес. Деякі книжки можуть створюватися 2-3 роки, і кинути це на пів шляху неправильно. Мабуть, це і тримало.
Ми «вирулювали» за рахунок креативності нашої команди. Навіть коли паперу не було, навіть коли за 200 метрів від нашого складу стояли російські танки. Ми розуміли, що книжки треба роздавати, інакше вони дуже швидко горять. Водночас ми вже думали про те, як будемо відновлюватися.
Єлизавета Цареградська: Основний напрям роботи Видавництва «Ранок» — це дитяча література і підручники. Останнім часом ви дуже активно почали займатись й іншими напрямами. З чим це пов’язано?
Віктор Круглов: Дитяча література та підручники — наш основний бізнес, ми головне дитяче видавництво країни, ми головне видавництво підручників.
Коли ми починали робити дитячі книжки, ми робили їх для власних дітей. Потім діти підросли, стали школярами, і нам хотілося зробити незвичні підручники, які їм подобаються. Наша мрія збулася. Потім діти ставали підлітками, молодими людьми. Ми зростаємо з ними і хочемо йти разом. Хочемо, щоб вони продовжували читати і далі.
Єлизавета Цареградська: Ви працюєте безперервно 29 років — у вас відповідна експертність і водночас висока ціна помилки. Якою є ціннісна сітка координат видавництва «Ранок» у зв’язку з цим?
Віктор Круглов: Ми розуміємо, який вплив маємо на суспільство: якщо за підручниками Видавництва «Ранок» діти навчаються фізиці та хімії, наприклад, то це вплине і на розвиток технології в країні.
Ми дуже прискіпливо ставимося до видання книжок. Раніше у нас було три коректорські читки, зараз ми робимо ще четверту. Хто не працює, той не помиляється, однак якщо є помилка, ми відкликаємо наклади і передруковуємо книжки — а це величезні кошти. Ми розуміємо, що через книжки ми закладаємо важливі сенси у наших дітей.
Єлизавета Цареградська: Ви як генеральний директор напевно маєте стратегічне бачення розвитку видавництва. Яким ви бачите видавництво «Ранок», наприклад, у його 50 років?
Віктор Круглов: Я не прибічник святкування ювілеїв. Я дуже хочу, щоб це було драйвове, інноваційне видавництво, як і зараз. Я бачу це як платформу для видавничих стартапів, освітянських і видавничих сервісів.
Ми точно будемо будувати екоплатформу навколо читання, освіти, свідомості людей, адже в епоху штучного інтелекту, фейків, неперевіреної інформації, саме видавництво може бути джерелом інформації, книжок, яким можна довіряти.
Єлизавета Цареградська: У вас немає страху, що люди найближчим часом взагалі забудуть, що таке книжка, і вона залишиться лише в музеях?
Віктор Круглов: Усе менше і менше дітей зараз читають, навіть є такий термін «свайпове покоління», коли деякі діти приходять в перший клас і не знають, як користуватися книжкою. З гаджетом у них все нормально, а як відкрити книжку вони не знають. Батькам варто пам’ятати, що без книжки не буде розвитку дитини, не буде розвитку когнітивних здібностей.
Єлизавета Цареградська: Ви випускаєте доволі багато книжок. Чи не боїтесь ви через це втратили якість?
Віктор Круглов: Ми ніколи не женемося за кількістю. Ми, як і будь-який бізнес, працюємо системно: у нас є різні цільові аудиторії читачів, різні цінові категорії, у нас є книги для дітей 0+, підлітків, а також книжки для їхніх батьків про виховання. Це все різні категорії книжок, тому їх багато.
За якість ми дуже переживаємо. Ми одне з небагатьох видавництв, яке ввело таке поняття, як «бетарідери» — коли книжка вже майже повністю готова до випуску, ми просимо наших читачів подивитись на неї, прочитати і висловити свої зауваження.