Річард Рорті заперечував існування будь-яких істин у філософії, що мало би призвести до її остаточного знищення. Врешті він прийшов до того, що філософія, як і психіатрія, не лікує хвороби остаточно, а лише дозволяє розмовляти про них відсторонено. Про це та багато іншого – у свіжому “Філософському Барабані” про Річарда Рорті зі словацьким філософом Егоном Галєм.
Олег Шинкаренко: Правда не може знаходитись ззовні нас. Не може існувати незалежно від людської свідомості, бо речення не можуть існувати таким чином, тобто зовні нас. Світ існує поза межами нас, але описи світу — ні. Тільки описи світу можуть бути правдивими або помилковими. Світ сам по собі без допомоги людини, що описує його — не може. Це був американський філософ Річард Рорті. Містер Галь, це звучить переконливо, але ж люди теж частина цього світу. Так вони можуть помилятися, але якщо люди такі, то і світ такий. Чому Рорті розділяє світ та людську свідомість?
Егон Галь: Тому що це нормально. Рорті усвідомлював, що ми частина цього світу. Але критично ставився щодо традиційного погляду щодо того, що існує світ за межами. А також наші мрії, думки та ідеї у нашій свідомості. І що всі ці наші вірування , думки та ідеї репрезентують зовнішній світ. І вони можуть бути правдивими або хибними. З погляду Рорті, все, що нам відомо про зовнішній світ, ми формулюємо за допомогою нашої мови. А, отже, лише речення можуть бути правдивими або хибними. Істина не існує поза межами нашої мови. Ми — автори нашої мови, тож ми створюємо світ перед нашими очима за допомогою нашої мови.
Олег Шинкаренко: Отже помилятися можуть ті, хто має мову?
Егон Галь: Так, тільки ті, хто користується мовою можуть мати рацію або помилятися. Тварини не можуть помилятися.
Олег Шинкаренко: Рорті стверджує, що головні проблеми сучасної епістемології або ж теорії пізнання залежить від картинки, яку формує наша свідомість, яка намагається відзеркалити незалежну від свідомості зовнішню реальність. Якщо ми відкинемо цю дзеркальну метафору, то виявиться, що весь задум фундаменталістської епістемології, тобто теорії знання, є фікцією. Фундаменталісти вірять, що для того, аби уникнути ситуації глухого кута, яка міститься у твердженні, що всі наші переконання доводяться іншими переконаннями, деякі з цих переконань мають бути самоствердними. Чи означає це, що філософія взагалі нічого не може сказати без цих самоствердних переконань?
Егон Галь: Філософи розмірковують про зовнішній світ. І якщо це хороші філософи, вони здатні робити це за допомогою нормальної людської мови. Але Рорті критикував думку про те, що філософія здобуває інформацію про зовнішній світ так само, як наука.
Тобто філософія нібито повинна мати свої аксіоми, повинна ставити експерименти, які можуть довести або спростувати якісь філософські ідеї, речення, твердження. А це не є справою філософії. Рорті вважав, що філософія має змінювати думку людини про світ. І друге завдання філософії – поєднувати мостами минуле та майбутнє.
Філософ — це робочий, головний інструмент якого є словник. Він може відкидати слова, які недостатньо пасують для описів сучасного світу. І він працює з мовою, аби якнайкраще описати світ, у якому ми мешкаємо.
Олег Шинкаренко: Рорті вважає, що одним із завдань, які залишаться філософу, може бути роль такого собі інтелектуального ґедзя, який намагається спровокувати революційний розрив із попередніми практиками. Роль, яку Рорті з радістю погодився виконувати. На думку Рорті, академіки філософії та гуманітарних наук почали помилково імітувати наукові методи. Нащо ж нам філософія взагалі?
Егон Галь: На думку Рорті, нам не потрібна філософія, але вона у нас є. Існує багато людей, зацікавлених у філософії. Це достатні аргументи для її існування. Коли Рорті каже розчинити філософську проблему, він не має на увазі повністю її знищити. Розчинити проблему це звучить скоріше як терапевтичний захід. Якщо хтось має наприклад психічну проблему і від неї неможливо просто позбутися, то треба навчити пацієнта справлятися і жити з нею. Це назва терапії, але також і назва філософії.
Філософія не повинна вирішувати проблеми радикально, так, як це робить наука. Її задача більше терапевтична.
Олег Шинкаренко: Але якщо проблема вже розчинена, то не варто взагалі про неї говорити?
Егон Галь: Але якщо у вас вже є якась розчинена психічна проблема, то ви можете говорити про неї, перебуваючи поза нею. Таким чином ви можете її обговорювати, бо вона не впливає на ваші думки, але це задача терапії. Розчинити проблему не означає обнулити її. Таким чином ми перетворюємо її з проблеми у тему для розмови.