https://static.hromadske.radio/2018/08/filosofkiy-baraban-s.svg

Феномен Гайдеггера: і коту зрозуміло

Німецький філософ Мартін Гайдеггер хотів, щоб ми всі бачили речі такими, якими вони є насправді, а не такими, якими вони лише здаються нам. Для цього він радив користуватися терміном “феномен”.

Ведучi

Олег Шинкаренко

Феномен Гайдеггера: і коту зрозуміло
https://static.hromadske.radio/2017/05/haideger_phaenomen_all.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/05/haideger_phaenomen_all.mp3
Феномен Гайдеггера: і коту зрозуміло
0:00
/
0:00

Визначення терміну феномен у Гайдеггера є дуже туманним. Просто так зрозуміти, про саме йдеться, неможливо: потрібні тлумачення. Ось як він пояснює, що таке феномен:

“Грецький вислів φαινόμενον, від якого походить термін “феномен”, є похідним від дієслова φαίνεσθαι (фенесте), який означає: казати себе; φαινόμενον означає тому: те, що показує себе, самопоказне, очевидне; саме φαίνεσθαι – медійна форма від φαίνω (фено), виводити на світло, приводити до ясності; φαίνω належить до кореня φα- як, світло, ясність, тобто те, в чому щось виявляє себе, само по собі здатне стати видимим.

“Феномени” суть тоді сукупність того, що лежить на світлі або може бути виведено на світло, що греки часом просто ототожнюють із (суще).

Як значення вислову “феномен” треба тому фіксувати: само-по-собі-себе-гадане, очевидне. “Феномени” суть тоді сукупність того, що лежить на світлі або може бути виведено на світло, що греки часом просто ототожнюють із (суще). Суще може, далі, казати себе із себе самого різним чином, залежно від способу підходу до нього. Існує навіть можливість, що існуюче говорить про себе як те, що воно в самому собі і не є. Показуючи себе таким чином, що існує “виглядає так, немов би…” Таке Казання себе ми називаємо “здаваністю”. Феномен не має зовсім нічого спільного з тим, що називають “явищем” або тим більше “тільки явищем”. Адже явище як прояв “чогось” означає відповідно якраз не: показування самого себе, але давання знати про себе чогось, що себе не показує, через щось, що показує”.

Все це звучить, чесно кажучи, немов набір слів. Якщо явище – це, припустимо гроза, блискавка чи дощ, то що тоді феномен? Електрика? Телефон – це предмет. Чи можемо ми вважати його феноменом?Навіщо потрібен термін феномен? Як ми його можемо використати?

Із терміном “феномен” Гайдеггер пов’язує цілий напрямок філософії – феноменологію. І от із цим варто було би розібратися трохи докладніше. Феноменологія — напрям філософських досліджень початку XX-го століття. Засновником та найвизначнішим представником феноменології був Едмунд Гуссерль.

Засновником та найвизначнішим представником феноменології був Едмунд Гуссерль.

Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означачає «те, що з’являється» і lógos — вчення. У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Цей розгляд повинен відбуватися з точки зору «першої особи», але вивчаються явища не так, як вони постають перед моєю свідомістю, а перед будь-якою свідомістю. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із знанням науковим. Таким чином філософія могла б отримати статус строгої науки.

Тут одразу виникає питання: як ми можемо міркувати про явища, які постають перед будь-якою свідомістю? Наприклад, ми з вами можемо розмовляти про явища, які постають перед нами. От бачите цю машинку? Якого вона кольору? А якщо ми покажемо цю машинку кішці і спитаємо у неї: якого вона кольору, то навіть не зможемо дізнатися відповідь. Припустимо, що існують іншопланетні цивілізації. І от, як у фільмі “Прибуття” ми намагаємось встановити із ними контакт. Для цього нам потрібно з’ясувати, як одні і ті самі явища постають перед нашими свідомостями. Але як ми можемо це зробити? Сама ідея встановити якусь універсальну свідомість, з погляду якої ми могли би розглядати що завгодно, здається мені утопічною.

У своїй найпростішій формі феноменологія намагається створити умови для об’єктивного вивчення того, що зазвичай вважається суб’єктивним — свідомості та таких її проявів, як судження, сприйняття та почуття. Хоча феноменологія прагне бути науковою, вона не намагається вивчати свідомість із точки зору клінічної психології чи неврології. Замість цього за допомогою систематичних міркувань вона ставить собі метою визначити суттєві властивості структур свідомості та проявів свідомості.

Тут мені бачиться такий вихід. Повернемося до нашої машинки. Щоб уникнути суперечливих суб’єктивних вражень щодо її кольору, можна запропонувати реєструвати цей колір не за допомогою органів чуття, а якимсь приладом. Наприклад, спектрометром. Чи є спектрометр феноменологічним інструментом?