Цей випуск подкаста Олега Шинкаренка “Філософський Барабан” присвячений логічному Парадоксу Мура. Сьогодні наш гість – аспірант Інституту філософії імені Г.С. Сковороди (відділ логіки та методології науки) Ярослав Петік.
Парадокс Мура – це стандартний термін для вислова “За вікном йде дощ, але я в це не вірю”. Тобто, якщо хтось каже, що за вікном йде дощ, то він точно вірить у це, інакше би він не став цього казати. Якщо ж він у це вірить, то тоді друга частина фрази втрачає сенс.
Кажуть, що справа тут у різних рівнях опосередкованості. Тобто, сам факт того, що за вікном йде дощ і віра в те, що він там йде, – це різні речі. Тут треба розібратися докладніше. Деяким людям вигідно вірити у щось, чого немає, або ж не вірити у те, що насправді існує. Це стосується релігії. Немає жодних доказів існування Бога, але вірити в нього вигідно у певних спільнотах. Наприклад, якщо ти політик, то вигідно відкрито показувати свою релігійність в Україні. Таким чином можна дістати додаткові голоси від віруючих виборців. І це насправді працює. В кабінетах деяких політиків багато ікон. Вони люблять ходити до церкви із телеканалами.
Вигідно також вірити, що, наприклад, люди кращі, ніж вони є насправді. Так ти отримуєш репутацію доброї та оптимістичної людини, а такі люди швидше знаходять прихильність у суспільстві. До того ж – це приємніше, аніж скрізь бачити підлість і зраду.
Очевидно, що є різна якість віри. Тобто можна вірити у щось одне дійсно й щиро, а у щось інше – тому, що це вигідно. Як же можна відрізнити ці два різновиди віри?