Ми маємо великий філософський базар: Микола Симчич

У видавництві «Дух і Літера» вийшов свіжий переклад книжки професора американського університету Нотр Дейм Майкла Лакса «Метафізика». Майкл Лакс вже читав лекції на цю тему у Києві в інституті філософії імені Сковороди влітку 2013 року, тому цікаво було би прочитати і його книжку. Цікавість ця особливо сильна тому, що Лакс — філософ аналітичний, а аналітика і метафізика — це речі далекі одна від одної. Типовою метафізичною проблемою, наприклад, вважається доведення існування Бога. Аристотель та Фома Аквинський висунули ідею, що Бог є нерухомим двигуном, оскільки він єдиний змушує рухатися всі предмети у Всесвіті. «Дозвольте! — сказав би на це аналітичний філософ, — а як же третій закон Ньютона? Сила дії дорівнює силі протидії. Якщо Бог штовхне якийсь предмет, то одразу і сам рушить у протилежний бік». І от на це у філософа-метафізика не знайшлося би жодних аргументів. Ось в чому різниця: аналітичний філософ прагне до якомога більшої раціональності, а філософ-метафізик припускає існування абсолютно ірраціональних речей, про які і міркувати можна також ірраціонально.

Американський аналітичний філософ Девід Л’юїс тримався досить-таки парадоксальних поглядів, які ніхто з його опонентів не міг спростувати. Наприклад, він вважав, що кількість істот, що мають серце, збігається з кількістю істот, що мають нирки. Але мати серце і мати нирки — це різні якості. Льюїс знаходить вихід: він ототожнює властивості не просто з множинами індивідів, що існують в нашому світі, а з безліччю індивідів, що існують у всіх можливих світах з усіма їхніми можливими відмінностями від нашого світу. У цьому випадку можливі світи, в яких живі істоти з серцем не мають нирок, а живі істоти з нирками позбавлені серця. Самі можливі світи Льюїс розуміє не як можливі варіанти розвитку нашого світу, а як цілком самостійно існуючі великі просторово-часові індивіди, які при цьому не пов’язані один з одним ні просторово-часовими, ні причинно-наслідковими відносинами — вони ніяк один на одного не впливають , не є частинами один одного, ніяк не співвідносяться один з одним у часі і просторі. Можливими світами їх можна назвати тільки по відношенню до нашого світу — всередині самих себе вони цілком собі дійсні, а ось наш світ разом з усіма іншими для них як раз всього лише можливий.

«Філософи розходяться думками щодо природи метафізики, — пише Майкл Лакс, — Аристотель і середньовічні філософи дають два різні тлумачення цієї дисципліни. Часом вони характеризують її як спробу визначити першопричини, зокрема, Бога або Нерухомого Рушія; часом — як дуже загальну науку про суще як суще. Проте вони переконані, що ці два тлумачення характеризують одну дисципліну. Раціоналісти XVII і XVIIІ ст., навпаки, розширили рамки метафізики. Вони вважали, що вона має зосереджуватися не просто на існуванні та природі Бога, а й на встановленні розрізнень між свідомістю та тілом, на безсмерті душі та свободі волі. Емпіристи та Кант ставилися до аристотелівської та раціоналістської концепцій метафізики критично, доводячи, що й та, й та мають за мету переступити межі людського знання; але навіть Кант вважав, що можливе якесь легітимне метафізичне знання. Мета метафізики — накреслити найзагальніші структури, згідно з якими працює наша думка про світ. Ця кантіанська концепція метафізики й далі є популярною серед сучасних філософів, які наполягають, що метафізика має за мету визначити наші концептуальні схеми, або концептуальні структури. Ці філософи зазвичай погоджуються з Кантом, що структура світу самого по собі є недосяжною для нас і метафізики мусять задовільнитися описуванням структур нашого мислення про світ».

Про все це та багато іншого слухайте у свіжому випуску подкаста «Філософський Барабан» із Миколою Симчичем, Андрієм Баумейстером, Єгором Поляковим та Олексієм Паничем.

Програма «Філософський барабан» виходить за підтримки доброчинців з платформи «Спільнокошт».