Путіну не вистачає окситоцину

Брейн — це мозок, а траст — це довіра або ж різновид форми власності.

Ну, наприклад, Петро Порошенко хоче продати свою шоколадну фабрику, але не назавжди, а тільки на строк свого президентства — воно ж не вічне. Тому він віддає її у траст якомусь керуючому, якому він довіряє. І виходить цікава ситуація: шоколадна фабрика тепер не належить ані самому Петру Порошенку, ані керуючому.

Історія трастів Англійського загального права йде до часів Середніх віків, коли переведення майна у трасти застосовувалося для захисту майна знаті від посягань на нього королів і кредиторів — керуючими трасту призначалася церква, а церковне майно не підлягало конфіскації.

Так само, на думку Патрісії Черчленд, влаштований і наш мозок. Це такий собі траст, де майно — тобто свідомість — не має ані ментальної, ані матеріальної форми — це ані думки, ані мозок як скупчення нервів. Саме тому ми не можемо конфіскувати свідомість із нашого організму, тобто — редукувати її до чогось «намацального» та зрозумілого.

Свою теорію Черчленд базує на поступовій еволюції схеми мозку. Від самого початку вона базувалася на самозбереженні. Ми шукаємо їжу, коли голодні, шукаємо тепло, коли холодно, і секс, коли нас діймає хіть. В процесі еволюції мозку ссавців, ця схема дещо розширилася, бо із окремих хижаків, які збиралися у зграї, виникло суспільство. І суспільство означає, що інші — це вже не лише вороги та конкуренти, але й друзі, родичі, колеги.

Мозок знає, що інші — це не ми, але він здатен сприймати їх як частину нас. І коло таких осіб може розширюватись.

За соціалізацію, на думку, Патрісії Черчленд, відповідає окситоцин. Це така речовина, яку виділяє наш мозок, щоб зменшити реакцію на стрес.

Коли ми серед друзів та колег — мозок виділяє окситоцин, і ми не хвилюємося з приводу того, що вони, наприклад, можуть нас вбити або пограбувати. Таким чином все наше суспільство побудовано не на якихось моральних засадах, а на окситоцині.

Якщо би Достоєвський, який писав свій роман «Злочин та покарання», знав про це, він би обов’язково присвятив цьому окрему главу. Він написав би щось типу: «Через погане харчування у крові Федіра Раскольникова різко впав рівень окситоцину, тому він регресував до хижака. Всі його думки про те, чи має він право на вбивство, насправді були викликані гормональним розладом. Ось до чого призводить бідність!»

Окрім системи оцінки стресу у людей також істотно еволюціонувала так звана рептильна система болю. Поступово люди почали прогнозувати не лише, яку біль будуть відчувати інші люди, але й що вони взагалі можуть відчувати при певних взаємодіях. Модифікація кірки та підкірки призвела до збільшення об’єму пам’яті.

Людина тепер отримала здатність запам’ятовувати, до чого саме призводили неправильні або правильні її дії у минулому і, порпаючись у цьому величезному складі, прогнозувати наслідки своїх дій у майбутньому. Ми називаємо це інтуїцією.

Патрісія Черчленд вважає, що совість — це не моральна категорія, знову ж таки, а фіброзна мережа потужних інтуїцій про те, що є правильним або неправильним у межах даного суспільства.

Все це виглядає дуже логічним, але іноді з’являються і певні сумніви. Якщо людина асоціальна та безсовісна є такою тільки через певні проблеми із функціонуванням мозку, то як бути із певними суспільствами.

Невже у 86% росіян, які підтримують дії Путіна, пошкоджений мозок?

Черчленд вважає, що саме зміна побудови мозку відповідальна за еволюцію людства від мідного до залізного віку і від монархії до демократії.

Тут виникає питання зворотньої еволюції. Зараз ми бачимо, що є досить таки багато бажаючих повернутися назад. Одні скиглять за СРСР, а іншим хотілося би повернутися у часи перших Хрестових походів, коли хрестоносці билися із сарацинами за гріб господень поблизу від Палестини та Єрусалима. Що відбувається із мозком цих людей?

Чи можна також сказати, що нейрофілософія, яку пропагує Патрісія Черчленд, взагалі скасує більшу частину відомої нам філософії, як неактуальну? Навіщо нам Кант, якщо є окситоцин? Про це та багато іншого слухайте у свіжому випуску подкасту «Філософський барабан» із кандидатом філософських наук Оленою Комар.