Що значить бути кажаном?

Така проблема може бути сформульована різними способами і включає в себе два найважливіших питання:

1. чому мозок породжує свідомість?
2. яким чином мозок породжує свідомість?

При вирішенні даної проблеми необхідно пояснити, чому існує щось, що означає «бути чимось», і чому у суб’єкта з’являються певні стани свідомості.

Термін «важка проблема» був введений в 1995 році австралійським філософом Девідом Чалмерсом. Беззаперечно, що деякі організми є суб’єктами досвіду.

Але залишається заплутаним питання про те, яким чином ці системи є суб’єктами досвіду. Чому коли наші когнітивні системи починають обробляти інформацію за допомогою зору і слуху, ми отримуємо візуальний або слуховий досвід — переживаємо якість насичено синього кольору, відчуття ноти «до» першої октави? Як можна пояснити, чому існує щось, що ми називаємо «виношувати уявний образ» або «відчувати емоції»?

Загальновизнано, що досвід виникає на фізичному фундаменті, але у нас немає гідного пояснення того, чому саме він з’являється і яким чином. Чому фізична переробка отриманої інформації взагалі дає початок багатому внутрішньому життю?

І дійсно — чому? Он Декарт сказав просто — думаю — значить, існую. Чого тут даремно мізки сушити? У нас є свідомість тому, що ми думаємо, маємо розум.

У своїй статті «Що значить бути кажаном?» («What is it like to be a bat?») американський філософ Томас Нагель, поставив найвідоміше в сучасній науці про свідомість питання: що значить бути кажаном? Відповідь на це питання не може бути отримана з боку третьої особи, її можна отримати тільки шляхом ототожнення себе із кажаном.

Нагель запропонував три варіанти уявних експериментів:

• Імітація. Можна спробувати наслідувати поведінку кажанів в їх природному середовищі існування: вдень висіти вниз головою на горищі, а ночами полювати на комах із використанням системи ехолокації. Однак подібний спосіб дослідження буде означати лише безглузду імітацію поведінки кажанів і нічого не дасть для розуміння їхньої свідомості.

• Використання загальних переживань, які властиві як людям, так і кажанам, — болю, голоду, спраги, відчуттів тепла і холоду і т. далі. Однак і цей спосіб дослідження марний, оскільки психічна реальність кажана якісно відмінна від психічної реальності людини.

• Поступова трансформація людини із використанням однієї із технологій майбутнього в кажана, а потім — знову в людину. Однак навіть якщо така технологія і буде колись створена, вона нічого не дасть для розуміння свідомості кажана, так як після перетворення дослідника в кажана він нікому не зможе розповісти про свої відчуття, а після зворотного перетворення забуде про ці відчуття подібно до того, як дорослі люди забувають про свої відчуття в дитинстві.

В результаті цих міркувань Нагель зробив висновок, що, наука, найімовірніше, ніколи не зможе дати відповідь на поставлене ним питання.

А до чого тут взагалі кажан? Хіба не можна вирішувати важку проблему свідомості без них? Ми ж приблизно однаково сприймаємо всі ці кваліа. Чому би нам просто не розповісти про них один одному? Про це та багато іншого слухайте у свіжому випуску подкаста «Філософський Барабан» із кандидатами філософських наук Анною Лактіоновою та Кирилом Азархіним.