У черговому етері програми «Звільніть наших рідних» — історія цивільного заручника росіян з Херсону Івана Козлова.
Іван Козлов — айтівець з Херсона, цивільний заручник росіян. У полоні понад 1,5 роки. Росіяни викрали його в Армянську на адміністративній межі з окупованим Кримом, коли Іван разом з родиною намагався виїхати з окупованої Херсонщини. На Івана вдома чекають дружина і двоє дітей.
З його дружиною, Марією Козловою, ми і поспілкувалися.
Марія Козлова: Усе сталося дуже раптово і різко, ми нічого не могли зрозуміти. На адмінмежі з Кримом були перевірки жінок і чоловіків, але чоловіків — більш ретельно. Росіяни зробили окремі вагончики для допитів чоловіків, і там вже працювали робітники ФСБ. Ця перевірка тривала достатньо довго. Це було у квітні. 21 квітня 2022 року я чоловіка бачила в останній раз.
Іван зайшов на допит у вагончик, і його не було три години. Ми вже пішли до автобусу, який нас чекав. Потім чоловік подзвонив і попросив повернутися за речами, тому що наші речі були при ньому, і сказав, що мені все пояснять. Коли я прийшла за речами, люди з автоматами мені просто віддали валізи, але нічого не пояснили і вказали дорогу автоматом.
Доньці на той момент було 1 рік і 2 місяці, тобто вважай — дитина у мене на руках, і я – з двома валізами. Я почала зважувати, що мені робити — лишатися тут чи повертатися. Я почала радитися з людьми, які були навколо мене, і ми дійшли до висновку, що потрібно тікати з цієї гарячої зони і чекати, коли Іван вийде на зв’язок. Тоді вже з ним зв’язку не було, я не могла від нього дізнатися, що мені робити далі. Це було важке рішення, але ми все ж таки поїхали.
Марія Козлова: Спочатку взагалі не було жодної думки, що Івана можуть забрати надовго. Здавалося, що якийсь час потримають, перевірять з усіх боків та й відпустять. Це вже потім я дізналася, що є багато історій, коли у цей період — березень, квітень, травень — багато людей з Херсонської області було викрадено. Тому ми спочатку не здогадувалися і думали, що його трохи потримають, і він нас наздожене. Маршрут він знав, ми планували їхати до Грузії. Але у Грузію я поїхала без нього.
У нас була ще одна ситуація. Ми проїхали Крим, і там був блокпост, на якому вже нас з дітьми забрали на допити. Там ми пробули півтори доби — я з маленькими дітьми на руках проходила всі допити.
Читайте також: «Або ви надсилаєте 5000 євро, або ми — відео зі стратою вашого сина»: історія полоненого студента з Маріуполя
Марія Козлова: Забирають документи — мої і дітей — і ти не можеш нікуди піти, не можеш заявити про свої права. Крім того, ти перебуваєш під впливом людей, які тебе тримають. Це — працівники ФСБ, які мають якусь владу над тобою. Мене водили по різних приміщеннях до різних людей. Мене за ці півтори доби допитувало, певно, десять різних чоловіків. Вони по-різному ставили питання: то про все життя, то поверталися до чоловіка — випитували, чим він займався у Херсоні. Хоча робили вигляд, що не знають, що мого чоловіка затримали, начебто в їх фокусі уваги тільки я. Це було дуже важко, дуже страшно, адже були погрози моєму життю. Коли вони зрозуміли, що на мене не діють погрози життю, вони почали погрожувати мені тим, що заберуть дітей. Вони хотіли знати, чим займався чоловік у Херсоні.
У мене є інформація про те, що вони під час допиту знайшли у нього щось у телефоні і на цьому побудували своє обвинувачення, побудували на ньому свою «справу» і засудили його на 11 років — вже є вирок.
З тих пір почалася боротьба і з’ясування обставин.
Читайте також: За дев’ятигодинний допит росіяни можуть сфабрикувати справу на 70 сторінок — дружина експолоненого
Марія Козлова: Подій за цей час було дуже багато. Спочатку нічого не було відомо — жодної офіційної інформації. Були непідтверджені відомості, що його відвезли, ймовірно, у СІЗО Сімферополя, оскільки туди зазвичай звозили всіх цивільних з Херсону і області.
Десь через п’ять-шість місяців після численних адвокатських запитів у різні інстанції РФ, прийшла відповідь, що така особа перебуває у СІЗО №1 міста Сімферополя, затриманий за «протидію спеціальній військовій операції». Це перша офіційна відповідь, але навіть цю відповідь наша сторона вважає нелегітимною.
Ми продовжували слати запити у різні інстанції, зокрема, у прокуратуру РФ та УФСІН (Управление федеральной службы исполнения наказаний – ред.). І десь у жовтні 2022-го року нам прийшла відповідь, що Іван Козлов був переведений у СІЗО №2 того ж міста Сімферополя. Там при окупації Криму був відремонтований корпус спеціально для того, щоб утримувати українців. Там у камерах стояли відеокамери. У звичайних камерах цього немає.
Марія Козлова: Мені прийшов лист про те, що мій чоловік обвинувачений за 276 статтею КК РФ — шпіонаж. За деякий час зі мною зв’язався назначений державний російський адвокат. Я зі свого боку найняла приватного адвоката, який ходив до Івана, бачив його, і це дуже важливо для розуміння того, що є людина, яка зможе передати інформацію про мого чоловіка. Але, на жаль, це не про захист прав людини.
Читайте також: «Я запитав у окупанта, що б він робив, якби забрали його сім’ю, землю і свободу. Він промовчав» — староста Хрещенівки
Марія Козлова: Перший відгук про Івана був невтішним — у нього був поганий як психологічний, так і фізичний стан. Адже він пробув практично рік у повній інформаційній ізоляції і він не знав, де його родина, що з нами та чи взагалі ми живі. Окупанти йому говорили, що нас теж десь забрали і десь тримають. Отже, стан чоловіка був поганий — він був худий, у нього були сірі та запалі щоки, сильно постарілий та схожий на дідуся.
Згодом, коли Іван з’явився у електронній базі затриманий, стала доступна така опція як електронна переписка через спеціальний сервіс «Зонателеком».
Марія Козлова: У грудні відбулися три судових засідання. І вже він отримав вирок — 11 років колонії суворого режиму. Звинувачення ґрунтується на тому, що він передавав якусь інформацію українській стороні. І він дійсно передавав координати розташування російських військ до української армії, але по суті справи — це вже було фальсифікація і підтягування бажаного. Тому що по справі Івана з тієї сторони не було жодних ушкоджень від передачі тих координат. Багато подробиць його справи я не знаю, тому що інформація засекречена і вона не розголошується.
Коли був оголошений вирок, з’явилася можливість передавати йому передачі — раз на місяць можна передати 30 кг продуктів та речей. І я роблю ці передачі щомісяця, адже харчування там дуже погане. Він мені писав, що їх тиждень годували протухлою рибою. Тому такі передачі стали просто порятунком, аби закрити потреби хоча б у їжі.
У Івана є статус цивільного заручника, наша держава визнала його таким. У кожного такого заручника створений електронний кабінет, куди підвантажені всі документи, фото та відео про таку людину. Але я не маю жодної інформації від держави про те, що буде далі і що може бути далі.
Зазначимо, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець на четвертій зустрічі радників у Давосі закликав міжнародну спільноту терміново консолідувати зусилля для повернення додому всіх українців, незаконно вивезених російськими окупантами.
Омбудсмен наголосив, що завдання стоїть повернути додому всіх військовополонених і незаконно вивезених Росією українців. Тож міжнародна спільнота, за його словами, «має негайно консолідувати свої зусилля в цьому напрямку».
«У Давосі наші партнери почули голоси українських дітей, яких ми повернули додому, родичів цивільних громадян, яких викрала та незаконно утримує РФ. Вони були вражені від почутих речей», — зауважив Лубінець.
Крім того, нагадаємо, що наразі РФ утримує у полоні понад 25 українських журналістів. Про це наголосив народний депутат від «Голосу», голова комітету зі свободи слова Ярослав Юрчишин під час онлайн-розмови, яку транслювала Комісія з журналістської етики.
«Тут два великих блоки. Перший — це пошук механізмів активізації звільнення полонених журналістів. У нас понад 25 ваших колег зараз перебувають у полоні за останніми даними. Це не комбатанти, це журналісти, які виконували свою роботу, і, за цивілізованими правилами ведення війни, не мали б бути в полоні в принципі, але факт є факт. Ми розуміємо, наскільки Росія не цивілізована і взагалі потоптала будь-які права людини», — сказав Юрчишин.
Водночас слід зазначити, що за програмою «Хочу жити» в український полон здалися понад 300 російських військових. Про це в етері Громадського радіо повідомив спікер проєктів «Хочу жить» і «Хочу найти» Віталій Матвієнко.
«З момент старту проєкту «Хочу жить», орієнтованого на російських військових, які не хочуть виконувати злочинні накази і бажають зберегти своє життя, здавшись у полон, українська сторона отримала понад 30 тисяч звернень на «гарячі лінії» та у чат-ботах. Було проведено понад 300 успішних операцій зі здачею у полон, це цифра, яку ми можемо озвучувати», — сказав Матвієнко.
Висвітлення воєнних злочинів унаслідок війни Росії проти України стало можливим за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку #USAID «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цьому ефірі, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та #УГСПЛ.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту