За дев’ятигодинний допит росіяни можуть сфабрикувати справу на 70 сторінок — дружина експолоненого

Про це у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» ми поговорили із керівницею громадської організації «Жінки зі сталі», яка є дружиною колишнього полоненого захисника «Азовсталі», Наталією Зарицькою.

Захисники «Азовсталі» — бійці різних підрозділів, які опинилися на комбінаті «Азовсталь» в ході боїв за Маріуполь навесні 2022 року. Зокрема це бійці бригади спеціального призначення «Азов», 503 окремого батальйону 36 бригади Морської піхоти, підрозділів Територіальної оборони й Національної гвардії, прикордонники, Національна поліція України та Служба Безпеки України. З 16 по 20 травня ті, хто вижили в ході бойових дій, вийшли за наказом з території комбінату, як передбачалося, за процедурою екстракції, а де-факто — потрапили у полон. За півтора року вдалося повернути частину з них за процедурою обміну. Однак станом на зараз понад 1500 оборонців «Азовсталі» перебувають в руках росіян. З них близько 700 — бійці бригади «Азов». Щодо частини з них росіяни влаштовують фейкові судові процеси. 

За півтора року вдалося звільнити тільки п’яту частину захисників «Азовсталі»

Наталія Зарицька: Близько п’ятої частини українських захисників «Азовсталі» вдалося звільнити на сьогодні, решта і досі перебуває в руках найкривавішого і найжорстокішого ворога  — у росіян.

• Якщо говорити у кількісному вимірі, то це близько 1900 захисників Маріуполя. Близько 700 з них — це бійці полку «Азов».

Хлопцям, які за наказом здалися у полон, обіцяли, що їх триматимуть усіх разом, що у них буде свій побут, адекватне харчування, зв’язок із рідними та свій доступ до міжнародних організацій на кшталт Міжнародного Комітету Червоного Хреста. На початку полону росіяни якось намагалися виконувати цю домовленість, хоча зв’язку із рідними не було, а звільнені захисники повідомляли, що їх годували вкрай погано. А коли росіяни здійснили жахливий терористичний акт, підірвавши в бараці військовополонених в Оленівці, всі домовленості зруйнувалися. Наших захисників почали розвозити в різних напрямках – кого куди, і родини нічого не знали про переміщення.

Читайте також: Росіяни перевозять наших військовополонених з місця на місце, щоб «замести сліди» і їх ніхто не знайшов — дружина «азовця»

 «Кримінальний злочин» — приналежність до полку «Азов»

Наталія Зарицька: Відтоді росіяни почали на кожного військового заводити кримінальну справу та передавати наших захисників під юрисдикцію так званої «ДНР». Наприклад, у мого чоловіка було п’ять допитів. Стало зрозуміло, що росіяни в ході тих допитів виходили самі на себе, тобто нічого інкримінувати нашим захисникам вони не могли. Зокрема, був один військовий-аеророзвідник. На допиті він давав свідчення, в ході яких вони розуміли, що це російський танк заходив і розстрілював, російська авіація бомбардувала. А це не те, що хочуть почути росіяни.

Найчастіше захисникам «Азовсталі» інкримінують звинувачення за статтею приналежності до забороненої в Росії «терористичної організації» — полку «Азов». За цією статтею хлопцям дають 15 років позбавлення волі, а далі різними статтями просто докидають термін до 25 років і до по життєвого ув’язнення.

Фактично військових судять за те, що вони — військові. Женевська конвенція забороняє судити військовополонених за те, що вони є учасниками бойових дій.

• За логікою росіян виходить так, що нібито «Азов», який не один рік дислокувався у місті Маріуполь, зненацька почав обстрілювати житлові квартали. Чому вони це почали робити, росіяни пояснити не можуть.

Так звана «прокурор» «ДНР» Чебишева Н.В. допитувала мого чоловіка у донецькій прокуратурі в контексті того, хто розбомбив драмтеатр, багатоповерхівки у Маріуполі. Чоловік пояснював, що ще з четвертого дня повномасштабного вторгнення бійці перебували у повному оточенні й у них фізично не було боєкомплектів так розтрощити місто. То хто ж його розбомбив? І це викликало регіт цієї «прокурорші» — вона не могла пояснити, як це.

Які сподівання на звільнення?

Наталія Зарицька: Тут важливий резонанс і суспільна увага. Рідні не стали менше боротися за визволення своїх родичів і ми робимо все, щоб ця проблема була на порядку денному вітчизняних та закордонних політиків.

Декілька днів тому Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими зробив заяву, що і досі не створені спільні медичні комісії й росіяни не допускають лікарів до наших військовополонених. А ми бачимо, у якому вони стані, коли з’являються на лаві підсудних — людей просто важко впізнати. Це зломлені, хворі й схудлі люди. Тому всі б’ють на сполох.

Так, нам здається, що цього замало, адже тільки суспільний тиск і тільки об’єднання зусиль може допомогти. Росія сьогодні відкриває вікно Овертона на те, що терористичні режими стають успішними та несуть загрозу демократії.

• Ми вдячні європейцям за ту допомогу, яку вони надають, але треба бути абсолютно свідомими того, що існування демократичних режимів під питанням. Адже якщо переможуть терористичні режими, існування світу під загрозою, бо ми матимемо Третю світову війну.

Те, що росіяни не були покарані за підрив бараку в Оленівці, спричинило потім підрив Каховської ГЕС. Далі ми бачимо, як фривольно себе почуває ХАМАС, що вони накоїли в Ізраїлі. Ця хвиля тероризму буде накочуватися більш потужною силою, і слід розуміти, де корінь цього зла.

«Чоловік мені сказав, що ледь впізнав побратима»: Історія Геннадія Харченка

Наталія Зарицька: Геннадій Харченко — це побратим мого чоловіка, захисник «Азовсталі». Він — дуже інтелігентна, світла людина. Ми знаємо його як високоосвічену особистість. Декілька днів тому, коли росіяни виклали відео допиту Геннадія, мій чоловік міг лише  промовити: «Я б його не впізнав». Сидить чоловік у незрозумілому светрі — чи то жіночий, чи чоловічий, від нього лишилася тільки половина.

У Геннадія на волі залишилася стара мати, яку доглядають волонтери. Дуже хотілося б, щоб вона його дочекалася. До речі, він пережив «барак 200» в Оленівці.

• Чоловік розповідав, що у Гени в Оленівці був ювілей і всі хлопці скинулися та подарували йому кілька шматків хліба.

Читайте також: Дуже великий недолік нашої армії у тому, що бійців не готують до можливого полону — звільнений військовополонений

Вироки чекають на усіх

Наталія Зарицька: Зараз умови утримання дещо покращилися, тому що росіяни зрозуміли, що якщо довго тримати полонених в умовах голодування та катування, всі важелі впливу зникнуть — люди просто будуть гинути. Також дещо інші умови у тих, кого судять.

А вироки чекають на всіх. Мій чоловік розповідав, що за дев’ятигодинний допит росіяни можуть сфабрикувати справу на 70 сторінок. Там вже заповнені всі документи, просто вони вбивають свідчення у ці папери. Тому нам потрібно набратися терпіння, чекати звільнення і боротися далі. Я впевнена, що Україні вдасться об’єднати зусилля з іншими країнами.

Чому зараз не відбуваються обміни?

Наталія Зарицька: Ми розуміємо, що росіяни застосовують усі види тиску на родичів. Вочевидь, вони хочуть, щоб ми тиснули на керівництво нашої країни, звинувачуючи нашу країну, буцімто наші можновладці не хочуть звільняти українських захисників. Але наші органи державної влади взаємодіють із громадськістю, тому маніпуляція Росії не спрацює. Так, вже понад п’ять місяців обміни не відбуваються, але ми знаємо, що вони обов’язково будуть. Крім того, все залежить від ситуації на фронті — це такий індикатор. Тому ми набралися терпіння, чекаємо і довіряємо нашій владі.

Ми говоримо, що вирок для військовополонених — не остаточний, що звільнення реально. І після цього повернення основна реабілітація ляже на плечі рідних та близьких звільненого з полону.

• Тому ми просимо жінок не піддаватися відчаю, триматися, знаходити сенси. Дуже важливо зберегти себе, щоб потім змогти віддати любов, турботу, енергію своєму рідному.

Зараз треба накопичувати знання з психології, з дієтології, щоб потім змогти присвятити себе відновленню, інтеграції захисника у родину.

Яка підтримка для родин необхідна зараз і хто її може надати?

Наталія Зарицька: Потрібна і психологічна, і медична підтримка. Якщо ми говоримо про сім’ї загиблих, то родинам дуже важливо знати, що смерть його рідного була не намарне. Їм лише це дає сатисфакцію. Гідне вшанування і культура пам’яті за загиблими якось полегшує сприйняття дійсності.

Для захисників, які втратили здоров’я чи кінцівки, компенсацією можуть бути надані можливості. Можливості навчання, перекваліфікації, можливості отримати гідну роботу, якщо захисник не може повернутися в стрій. Це ж стосується і родичів.

«Точних списків тих, хто вийшов з Азовсталі, немає. Росіяни свідомо нацьковують родини полонених»

Наталія Зарицька: Росіяни одних полонених показують, інших — ні. Цькують представників різних підрозділів між собою, намагаються сварити родичів між собою.  Це така їх своєрідна тактика. Але нам вистачає розуму та мудрості не вестися на ці провокації, ми розуміємо, що ворог підступний. Так, зараз у нас є брак інформації про полонених, оскільки обмінів давно не було, і це тиск інформаційним вакуумом, що заборонено Женевськими конвенціями. Тому ми наполягаємо на тому, щоб європейські лідери об’єднувалися і вимагали дотримання бодай базових статей міжнародного гуманітарного права.

Нагадаємо, у травні 2022 року Маріуполь опинився у блокаді російських військ і був фактично знищений. Повністю зруйновані будинки близько 84 тисяч містян. Точний підрахунок загиблих здійснити неможливо. За попередніми оцінками, у Маріуполі загинули до 22 тисяч цивільних. Частину мешканців примусово вивезли на територію так званої «ДНР» чи до Росії.

Тодішня омбудсменка Людмила Денісова повідомила, що майже 170 тисяч маріупольців, які залишились у тимчасово окупованому місті, потерпають від голоду.

1 травня 2022 року за підтримки ООН розпочалася евакуація мирних жителів, які переховувалися на території заблокованого російськими окупантами заводу «Азовсталь». Загалом із Маріуполя та заводу вивезли майже 500 людей. 7 травня з «Азовсталі» у майже захопленому російськими окупантами Маріуполі евакуювали всіх жінок, дітей та людей похилого віку.

16 травня із «Азовсталі» почали виходити українські бійці. Командир «Азову» Денис Прокопенко у відеозверненні заявив, що українське військове керівництво дало «наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців та припинення оборони міста». Через гуманітарні коридори їх вивозили на підконтрольну самопроголошеній «ДНР» територію, зокрема в Новоазовськ та Оленівку.

У травні 2023 року Асоціація родин захисників «Азовсталі» нагадала, що більше ніж 1900 військових Маріупольського гарнізону і досі залишаються у російському полоні, з яких – більш як 700 бійців «Азову».

А у ніч на 29 липня 2022 року стався терористичний акт в Оленівській колонії, розташованій на окупованій території Донецької області, що призвів до масового вбивства українських військовополонених. Так російські окупаційні війська здійснили теракт проти військовополонених захисників «Азовсталі», яких утримували на території колишньої Волноваської виправної колонії №120. Після повномасштабного вторгнення Збройної сили Росії на базі цієї колонії створили фільтраційну тюрму, де утримували й цивільних заручників, і військових полонених.

Тоді ж у Генштабі ЗСУ заявили, що російські війська завдали артилерійського удару по СІЗО в окупованій Оленівці, щоб приховати свої злочини та звинуватити Україну.

Служба безпеки України перехопила телефонні розмови, в яких окупанти підтверджують, що саме російські війська винні у цій трагедії. Таким чином, навіть бойовики «ДНР» не вірять у брехню російської пропаганди про те, що «обстріл» виправної установи в Оленівці здійснила Україна.

За інформацією української розвідки, вбивство українських полонених у тимчасово окупованій Оленівці Донецької області здійснили найманці зі складу приватної військової компанії «Вагнер».

Міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm вважає, що проти українських полонених у тимчасово окупованій Оленівці Донецької області, ймовірно, була використана термобарична зброя.

У вересні 2023 року рідні полонених з «Азовсталі» пройшлися ходою з Кременчука до Києва. Акція розпочалась 12 вересня і завершилася за 3 дні — 15 вересня біля Офісу президента. Точніше, остаточно вона не завершилася — боротьба за визволення захисників Маріуполя триває безперервно. Люди не всю дорогу йшли пішки, однак у кожному місті привертали увагу до маріупольського гарнізону — військових, які перебувають у російському полоні майже півтора року.

Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі