facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

У полоні «азовців» катують в три рази сильніше, ніж усіх інших, а медиків «Азову» ще більше — Євген Чуднєцов

Потрапити два рази у полон і вижити навіть після страшних тортур. Історія військовослужбовця полку «Азов» Євгена Чуднєцова облетіла всі медіа ще у 2015-му році, коли Євген вперше потрапив у полон. У програмі «Звільніть наших рідних» — продовження розмови про Євгена.

У полоні «азовців» катують в три рази сильніше, ніж усіх інших, а медиків «Азову» ще більше — Євген Чуднєцов
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Євген Чуднєцов — український військовий, азовець, двічі був у полоні росіян. Перший раз потрапив у полон в ході бойових дій у Широкиному, був у неволі з лютого 2015 по грудень 2017 року. Після обміну повернувся у свій підрозділ. Брав участь в обороні Маріуполя, був на Азовсталі, там потрапив у полон вдруге. Звільнити Євгена вдалося тільки в травні цього року. Долю Євгена Чуднєцова на Громадському радіо ми відстежуємо ще з 2015 року, ще від першого полону. Після звільнення з полону у травні 2023 року Євген знову повернувся на війну.

Реабілітація після другого полону — війна…

Євген Чуднєцов: Я реабілітацію майже і не проходив. Для мене найкраща реабілітація – це повернення до моїх службових обов’язків. Тому що реабілітація реабілітацією, але роботу повинен хтось робити. Війна сама себе не виграє.

«Перший раз у полоні зуби мені видирали плоскогубцями, у другому — просто вибили…»

Євген Чуднєцов: Під час обох полонів були тортури. І були наслідки. У першому полоні мені зуби видирали плоскогубцями, під час другого полону такого вже не робили. Просто вибили зуби. Також були гормональні збої через різку втрату ваги. До моменту подій у Маріуполі й мого другого полону я вважив 95 кг, на момент звільнення — 59-60 кг.

Крім того, у мене був перелом руки, перелом ноги, дев’яти ребер. І залишилися деякі шрами на обох руках і ногах від того, що в кайданках підвішували.

«У другому полоні мене впізнали одразу…»

Євген Чуднєцов: Коли ми виходили в полон з «Азовсталі», нас одразу повезли на Оленівку. І туди зігнали працівників з усіх СІЗО, тюрем, щоб вони проводили догляди, щоб ми нічого «забороненого» не пронесли.  І першого «знайомого» я побачив ще там. Це був один з «вертухаїв», який мене охороняв, коли я був в першому полоні.

Спочатку я його не помітив, це він мене одразу признав. Підійшов такий, посміхається і каже: «У нього Тризуб набитий». Я кажу: «Там не тільки Тризуб, у мене взагалі вся рука забита».

Чи відрізнялися умови та ставлення у другому полоні від першого?

Євген Чуднєцов: Відрізнялися, кардинально відрізнялися. Якщо брати перший полон, то я його дуже лайтово провів. Я був засуджений, але мені дозволялися передачі, побачення з родичами. І взагалі я сидів на загальних основах, як інші зеки. Я був тоді «засуджений» на 30 років позбавлення волі.

  • У першому полоні, коли я сидів на 32-ій колонії в Макіївці, там взагалі було всім начхати, що ти з «Азову».

У другому полоні була інша ситуація. Просто у мене ще й купа татуювань набито націоналістичного характеру — і Степан Бандера, і Шевченко, і Тризуб тощо. Також зіграло роль у ставленні до мене те, що я з Донецької області.

«Я був очевидцем теракту в Оленівці»

Євген Чуднєцов: Я був очевидцем цього теракту. Я не був саме у цьому бараку, де стався теракт, але я був у сусідньому. Я пам’ятаю цей вибух, точніше було кілька вибухів. Росіяни працювали біля цього СІЗО — вони  якомога ближче до цього закладу  ставили свої системи РСЗО, і звідти відпрацьовували по наших позиціях. Це вони робили задля того, щоб не прилетіла відповідь і не зачепило їх. Адже наші не стали б туди бити, бо знали, що на цій території перебувають українські військовополонені.

І ось тоді також біля огорожі були виходи РСЗО, потім «ГРАДи» працювали, і раптом через декілька десятків секунд пролунав один вибух, а через ще декілька секунд – інший. Ми спочатку подумали, що це, можливо, щось прилетіло на територію, де розташована адмінбудівля. Але потім, коли почало горіти, то ми вже з другого поверху побачили, що це на промзоні, де розташований саме цей барак.

Вибух був настільки потужний, що, попри на відстань, до нас долетіли шматочки шиферу та інші уламки. Там був закладений якийсь термобаричний вибуховий пристрій зсередини, тому саме так все розверзлося.

Медичну допомогу росіяни взагалі не надавали. У цих «вертухаїв», які нас охороняли, на обличчі не було здивування. Тобто я впевнений, що вони про все знали — як будуть відбуватись ці події.


Читайте також: Керівники Оленівки стояли в кінці алеї, на якій падали і помирали «азовці», і просто пили каву — Тетяна Катриченко


І коли наші почали просити, мовляв, випустімо бойових медиків, бо у нас було багато бойових медиків, які могли надати адекватну медичну допомогу, нікого не випустили. Тільки через годину чи півтори випустили медиків з 55-го військового шпиталю, а карети швидкої приїхали вже під ранок, тобто тоді, коли можна було вже і не приїжджати.

  • Це була така абсолютно показова страта. Я не знаю — навіщо, можливо, показати, що ми так можемо.

Особливе ставлення до «азовців»

Євген Чуднєцов: «Азовці» пи*ди отримують у три рази більше, ніж усі інші. А «азовські» медики – ще більше, ніж звичайні «азовці».  Чому така ненависть? Мабуть, через пропаганду. Вони самі розкрутили 60% розмов про «Азов» у російських медіа. Вони самі вигадують якісь казки, а потім у них вірять. Наприклад, є казочка про те, що наші медики нібито «відрізали російським полоненим яйця». І у кожного, хто мені розповідав, був такий знайомий, і всі їхні історії розпочиналися однаково, але закінчувалися по-різному — «біднесенький хлопчик вернувся без яєць і вдома повісився»

Я таке чув ще, мабуть, з 2014-го року. Я потім з’ясував, звідки ноги ростуть. Була одна людина, яка зробила таку безвідповідальну заяву таку. Але я не буду казати, хто. Я з цією людиною поспілкувався. Він казав, що він був завжди великим гуманістом і для нього завжди поранений ворог — це не ворог, а пацієнт. Але він дав наказ своїм медикам усіх чоловіків каструвати. І це, вибачте, засновник одного з добровольчих шпиталів. Я не знаю, як на це реагувати. Я з ним поспілкувався, ми з’ясували чому він на емоціях таку заяву зробив, він повністю визнає, що це було безвідповідально і тільки нашкодило. Але росіяни, звісно, дивляться наші канали. Причому це він сказав на каналі «Україна 24». Це був Геннадій Друзенко.


Читайте також: «Чекаю…». Три історії рідних полонених військових полку «Азов»


Яку інформацію можна отримати у полоні?

Євген Чуднєцов: Єдина інформація, яка є у тебе, коли ти перебуваєш у полоні, це лише та інформація, яку тобі захоче розповісти твій слідчий або представник ФСБ. Гарний у нього настрій – він розповість щось, негарний – не розповість. А правду він говорить чи бреше — ти не можеш знати.
Також там постійно кажуть, що ми будемо сидіти до кінця війни.

Про те, що будуть міняти, я дізнався вже у день обміну. За годину до того мене викликали на допит, змусили підписати якісь протоколи, які мені не дали навіть прочитати. Потім мене вивели у «стакан» з іншими хлопцями, і там ми дізналися про обмін. Вночі почали відкривати камери та називати прізвища тих, кого виводили. Коли відкрилася моя камера, прозвучало моє прізвище. Далі був шлях додому на літаку й автобусі.

Я боявся радіти, коли нас везли. Бо це міг бути або обмін, або етап. Хоча етапи відбуваються вдень, а не вночі. Тому була надія.

Коли вдруге я потрапив у полон, то знав, що буде обмін. Але думав, що доведеться посидіти мінімум три роки.


Нагадаємо, у травні 2022 року Маріуполь опинився у блокаді російських військ і був фактично знищений. Повністю зруйновані будинки близько 84 тисяч містян. Точний підрахунок загиблих здійснити неможливо. За попередніми оцінками, у Маріуполі загинули до 22 тисяч цивільних. Частину мешканців примусово вивезли на територію так званої «ДНР» чи до Росії.

Омбудсменка Людмила Денісова повідомляла, що майже 170 тисяч маріупольців, які залишились у тимчасово окупованому місті, потерпають від голоду.

1 травня за підтримки ООН розпочалася евакуація мирних жителів, які переховувалися на території заблокованого російськими окупантами заводу «Азовсталь». Загалом із Маріуполя та заводу вивезли майже 500 людей. 7 травня з «Азовсталі» у майже захопленому російськими окупантами Маріуполі евакуювали всіх жінок, дітей та людей похилого віку.

16 травня із «Азовсталі» почали виходити українські бійці. Командир «Азову» Денис Прокопенко у відеозверненні заявив, що українське військове керівництво дало «наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців та припинення оборони міста». Через гуманітарні коридори їх вивозили на підконтрольну самопроголошеній «ДНР» територію, зокрема в Новоазовськ та Оленівку.

У травні 2023 року Асоціація родин захисників «Азовсталі» нагадала, що більше ніж 1900 військових Маріупольського гарнізону і досі залишаються у російському полоні, з яких – більш як 700 бійців «Азову».

А у ніч на 29 липня 2022 року стався терористичний акт в Оленівській колонії, розташованій на окупованій території Донецької області, що призвів до масового вбивства українських військовополонених. Так російські окупаційні війська здійснили теракт проти військовополонених захисників «Азовсталі», яких утримували на території колишньої Волноваської виправної колонії №120. Після повномасштабного вторгнення Збройної сили Росії на базі цієї колонії створили фільтраційну тюрму, де утримували й цивільних заручників, і військових полонених.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Деяким батькам легше купити айфон, ніж спілкуватися з дітьми — експертка

Деяким батькам легше купити айфон, ніж спілкуватися з дітьми — експертка

Влада не хоче говорити про демобілізацію, бо це передбачає мобілізацію — Інна Совсун

Влада не хоче говорити про демобілізацію, бо це передбачає мобілізацію — Інна Совсун