facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Мене змушували бути присутнім при катуваннях людей, щоб потім я надавав їм допомогу — експолонений військовий медик

Історія звільненого з полону військовополоненого Юрія Армаша облетіла вже всі соцмережі та медійні платформи. Військовий медик з Олешок залишився на окупованій території після повномасштабного вторгнення, аби надавати допомогу пораненим українським військовослужбовцям. Згодом потрапив у полон. В те, що пережив і побачив Юрій, свідомість відмовляється вірити.

Мене змушували бути присутнім при катуваннях людей, щоб потім я надавав їм допомогу — експолонений військовий медик
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Юрій Армаш — військовий медик, пробув у російському полоні рік. Зустрів повномасштабне вторгнення в Олешках, це Херсонська область, лівий берег. Юрій не зміг кинути поранених військових, тому певний час залишався в окупації. Потім з побратимами вирішив спробувати вийти на підконтрольну Україні територію, але на блокпосту росіяни упізнали у ньому українського військового. Юрій потрапив у полон в окупованій Новій Каховці. Спочатку росіяни утримували його там, потім вивезли в окупований Крим, а потім — на територію РФ у Ростовську область. Додому повернувся під час обміну 26 квітня 2023 року.

Надавав допомогу пораненим українським військовим в окупації

Юрій Армаш: В Олешках на момент вторгнення армії РФ залишалися українські військові, які перебували у цивільній лікарні. Були ті, які лікувалися у лікарні до повномасштабного вторгнення, і були ті, які отримали поранення у перші дні захоплення лівобережної Херсонщини. На жаль, більшість з них я зустрів потім у полоні, у Криму. Адже росіяни згодом виловлювали наших військових по лікарнях. Були навіть моменти, коли медсестри ховали наших військових до підвалу. Але слід зрозуміти, що погрози були настільки серйозні та реалістичні, що мало хто їх витримував.

Олешки на мапі

Як окупанти змогли вичислити українських військових на блокпосту?

Юрій Армаш: Для мене був шок, що окупанти змогли зрозуміти, що я військовий. Ми почистили всі свої мобільні телефони, але я не повірив тому, що навіть почищений гаджет можна пропустити через спеціальні програми, щоб відновити дані. Саме ці програми вони й застосовували. І у них були наші військові бази. І хоч ці бази були й застарілі, приблизно 2019-го року, але оскільки я служу з 2017-го року, вони мене в них знайшли. Спочатку окупати інкримінували нам те, що ми нібито розвідники, але у відділку поліції у Новій Каховці, куди нас привезли, мені одразу сказали: «Пане начмед, ми раді вас зустріти».

Юрій Армаш до полону. Фото: Суспільне Вінниця

«24 лютого був страшний хаос і серед цивільних, і серед військових…»

Юрій Армаш: 24 лютого російський десант висаджувався на гвинтокрилах у самих Олешках неподалік від АТБ. Саме в цей момент я зрозумів, що треба щось робити. Я намагався знайти якийсь зв’язок із частиною, але це було марно. Ніхто не відповідав. Хаос був страшний і серед цивільних, і серед військових. Ніхто не знав, що робити. Це словами не передати. Я зрозумів, що не зможу швидко вибратися, крім того, залишаються ще військовослужбовці.

  • Оскільки не було координаційних дій від частини, вирішив залишитися в самих Олешках.

Десь у березні військова частина вийшла на зв’язок та передала нас розвідникам з міста Одеси для координації. Але одного разу настав переламний момент. В той будинок, де ми наймали житло, почали заселятися окупанти, перевіряючи всі квартири. Тоді ми зрозуміли, що все – пора виїжджати. Ми зв’язалися зі своїми координаторами й ухвалили рішення – висуватися на Нову Каховку, а звідти – на Запоріжжя.

«У полоні у Новій Каховці я надавав допомогу цивільним полоненим»

Юрій Армаш: Це були як звичайні люди, так і посадові особи, наприклад, вчителі, директори шкіл, підприємці. Їх було дуже багато. На початку квітня допомогу надавати не було чим взагалі. Це були якісь ганчірки, військова форма моя, яку я різав чи рвав та перев’язував рани. Але коли про мене дізналося цивільне населення Нової Каховки на волі, мені почали надходити передачі з медичним обладнанням. Російські військові були у цьому зацікавлені, тому що могли тоді собі більше дозволити.

  • Вони розуміли, що є медик, який надасть допомогу, незалежно від того, до якого стану вони доведуть людину.

Тому мене тримали у Новій Каховці аж чотири місяці, адже у них не було медичного забезпечення і медичного персоналу.

  • Були такі критичні моменти, коли мене конвоювали декілька військових, ставили на коліна і я вимушено надавав допомогу російським військовим. Це все було під дулом автомата і під суворим наглядом, щоб я, не дай Боже, щось не зробив.

Мене неодноразово заводили до кабінету, де відбувалися катування, до мене приставляли військового, який дивився за мною, і в цей момент росіяни проводили на моїх очах катування людей, а після закінчення я надавав цим людям медичну допомогу.

  • На жаль, при більшості катувань я був присутній. Тепер це не дає мені спати.

«У Криму допитували, але вже не катували….»

Юрій Армаш: Близько тижня я молив і просив. Казав: «Достатньо. Я вже достатньо часу тут перебуваю. Будь ласка, відправте мене додому». В один прекрасний момент, коли я почув, що у росіян буде ротація, що вони будуть мінятися між собою, командир «Росгвардії» посприяв тому, що мене відправили до Криму.

Нас привезли в Крим, у якийсь навчальний військово-морський заклад. Там ми пробули з 19 серпня по 11 вересня. Там також були допити, але вже без катувань. З нами працювали Слідчий комітет та ФСБ, але не ті, які катували, а ті, які збирали інформацію і надавали її вище. І в один прекрасний момент у Слідчому комітеті мені повідомили, що якщо ми до кінця вересня не потрапляємо на обмін, то ми будемо направлені до Російської Федерації. Так і сталося.

Юрій Армаш після звільнення з полону. Фото з відкритих джерел

«У Росії нас сортували на «червоних» і «зелених»

Юрій Армаш: У Російській Федерації нас сортували на «червоних» і «зелених». «Червоні» — це ті, кому можна було щось інкримінувати, а «зелені» — це ті, які перебувають «на балансі» і чекають свого часу, коли їх РФ подасть у списки на обмін. «Червоних» на обмін не подавали, їх проводили по процедурі засудження. Мене віднесли до «зелених».

До «червоних» потрапляли військовослужбовці, які служать в артилерії, або снайпери, або розвідники. Таких було десь приблизно 20-25% з усіх військовополонених. До них було зовсім інше ставлення. Навіть якщо вони перебували в одному бараці чи одному підрозділі із «зеленими», їх все одного вирізняли. І адміністрація дуже багато собі дозволяла стосовно них.

«Я поплатився за те, що надавав медичну допомогу в колонії РФ…»

Юрій Армаш: Коли я почав надавати допомогу і попросив допомогу в адміністрації колонії, аби мені надали медичні препарати, щоб вилікувати поранених, особисто на мені було зламано два гумових кийки. Мені сказали: «Ти сюди прибув надавати допомогу чи очікувати, коли тебе поміняють?».

  •  Я не хочу розповідати все, що було далі, тому що мені важко про це згадувати, та й людям не потрібно це чути. Були моменти, коли і до підвалу спускали, і підвішували — багато чого.

Краще б я залишався у Новій Каховці й ховався б від мінометних обстрілів у камері чи під столом, ніж потрапити у колонію на території РФ.

«Російська колонія стала «українською…»

Юрій Армаш: Коли нас тільки почали завозити, у колонії були тільки російські в’язні. Але коли цифра військовополонених перевалила за 200, адміністрацію було ухвалено рішення вивезти з колонії росіян. І колонія наповнилася лише українськими військовополоненими – як жінками, так і чоловіками. Їх було близько 400 осіб. Жінок тримали окремо, на поселенні.


Читайте також: Дуже великий недолік нашої армії у тому, що бійців не готують до можливого полону — звільнений військовополонений


Чи була інформація про обміни?

Юрій Армаш: Інформація залежала від адміністрації. Від цієї ротації, до речі, залежало і те, хто приїде — чи приїдуть кати, які знущаються, чи приїдуть ті, які будуть просто наглядати.

Я дізнався про інформацію, що потраплю на обмін, від людини, яка просто виконувала свої обов’язки. В один момент, коли ми прямували на обід до столової, викрикнули моє прізвище і до мене підійшов працівник колонії. Він запитав: «Хочеш, я зроблю тобі подарунок?». Я відповів: «Так». На свій страх і ризик, бо було таке, що після позитивних відповідей починали знущатися. Але він сказав, що мені пощастило і я скоро поїду додому.

Юрій Армаш під час одного з інтерв’ю. Фото: Суспільне Вінниця

«На волі теж потрібно воювати тільки по-своєму….»

Юрій Армаш: Коли я потрапив додому, я зіштовхнувся з такими ж самими проблемами — тут потрібно воювати, тільки по-своєму. Під час перебування у полоні, на жаль, у військовій частині я рахувався безвісти зниклим. І рахувався таким аж до липня 2023-го року, хоча був поміняний у квітні. Тільки у липні мені з частини надали довідку, що я звільнений з полону. І досі частина не реагує на мене як на військовополоненого, хоча я їм казав і кажу, що ми, ті, як повернулися з полону — не відпрацьований матеріал. Ми були та залишаємося військовослужбовцями. Але, на жаль, я перебуваю в очікуванні того, що військова частина повернеться до мене обличчям. Не тільки до мене і не тільки моя військова частина.


Нещодавно ми повідомляли, що незалежна міжнародна комісія ООН оприлюднила звіт про порушення прав людини та воєнні злочини РФ в Україні. Ідеться про зґвалтування, катування, депортації дітей та невибіркові напади.

Як зазначив в етері Громадського радіо розповів виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко,  цей звіт «є доповненням до попередніх матеріалів». За його словами понад 90% як військовополонених, так і цивільних громадян зазнають катувань з боку російських окупантів або їхніх найманців.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

«Ми все робимо з нульовою толерантністю до корупції». Велике інтерв’ю з очільником ДОТ

«Ми все робимо з нульовою толерантністю до корупції». Велике інтерв’ю з очільником ДОТ

На проукраїнських жителів виходили з битами — очевидець про Маріуполь перед звільненням у 2014

На проукраїнських жителів виходили з битами — очевидець про Маріуполь перед звільненням у 2014

«Перша велика трагедія в історії російсько-української війни»: 10-ті роковини збиття Іл-76 в Луганську

«Перша велика трагедія в історії російсько-української війни»: 10-ті роковини збиття Іл-76 в Луганську