Рідні полонених захисників «Азовсталі» пройшли ходою з Кременчука до Києва (ФОТО, ВІДЕО)
Автор
Руслана Кравченко
Фото: Руслана Кравченко, Громадське радіо1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 9 хв
Акція розпочалась 12 вересня і звершилася біля Офісу президента за 3 дні — 15 вересня. Точніше, остаточно вона не завершилася — боротьба за визволення захисників Маріуполя триває безперервно. Люди не всю дорогу йшли пішки, однак у кожному місті привертали увагу до маріупольського гарнізону — військових, які перебувають у російському полоні майже півтора року.
Організатори акції — ГО «Волю захисникам Маріуполя» — наголошують на необхідності міжнародних організацій докласти зусиль до звільнення полонених і знайти третю країну для репатріації та інтернування військових.
«Ми народжуємо синів для захисту, але не для війни»
У Оксани Залуцької зі Львова у полоні перебуває менший із трьох синів — Василь. Жінка одягнута у футболку з його фото. У 2015 році Василь пішов на строкову службу, а далі залишився воювати за контрактом. Хлопець брав участь у боях на сході України, зокрема в Маріуполі. Після початку повномасштабного вторгнення Василь був серед оборонців «Азовсталі», зв’язок із ним втратився 14 травня 2022 року. Тоді за 3 дні близько 2 з половиною тисяч українських військових виконали наказ вищого командування країни та вийшли з «Азовсталі». Українська влада домовилась з росіянами, що при виході бійці мають залишитись живими, а також їх повинні були підготувати до обміну. Однак лише 500 захисників за ці півтора року вдалося повернути додому. Тим часом у полоні досі перебувають 2000 чиїхось синів, чоловіків, рідних.
«Перед виходом з «Азовсталі» Василь написав мені: «Мамо, я вас усіх дуже люблю. Передавайте вітання татові. Все буде добре». Він сказав, що 3-4 місяці з ним може не бути зв’язку, але це розтягнулося набагато довше», — розповідає пані Оксана.
Слухайте також: На 69-му році життя я вперше побачив, як горить бетон від фосфорних бомб — Василь Крячок про Маріуполь
Василь Залуцький є у списках полонених, але за півтора року про нього не було жодної офіційної звістки. Лише інформація від звільнених бійців, які перетиналися з хлопцем.
«Я не знаю, де мій син. Точно знаю, що він перебуває у полоні, він живий. Це кажуть військові, які звідти повертаються. Але більшого матері й не скажуть. Я сподіваюсь, що він сильний, тому і я мушу бути сильною», — наголошує Оксана Залуцька.
Василь одружений, має 3-річну доньку. Для того, щоб його повернули до родини, пані Оксана й вирушила з Кременчука до Києва. Жінка сподівається, що чергове привернення уваги до маріупольського гарнізону допоможе швидшому звільненню полонених.
«Я розумію, що ми народжуємо синів для захисту — такий цинізм. Я розумію, що наші хлопці мають захищати Україну, але ми їх виростили не для війни. Тому я дуже хочу звернутися до інших країн, які можуть повпливати на цю ситуацію, інтернувати їх у третю країну.
Хлопці перебувають у таких катівнях, що ви собі не уявляєте. Зараз невідомо, що з ними. Коли ти спілкуєшся з тими, хто вийшов на волю, вони дуже фізично й морально виснажені. Але дух вони мають сильний», — наголошує пані Оксана.
До слова, її старший син також військовий, він воює на передовій.
«Ми не живемо — ми існуємо»
Ще одна мама солдата строкової служби, який обороняв Маріуполь, Максима Савоніка, розповідає, що зв’язок із сином втратився 17 травня, у дні, коли військових виводили з «Азовсталі». З того часу про Максима нічого не відомо.
«Ми закликаємо міжнародні організації, Товариство Червоного Хреста, ООН, всі країни, щоб допомогли нам врятувати наших дітей, щоб допомогли нам повернути всіх наших рідних. Уже минув дуже великий термін. Ми не знаємо, в яких умовах вони перебувають, ми не знаємо їхнього морального, фізичного, психологічного станів. Ми дуже чекаємо, ми хвилюємось, ми не живемо — ми існуємо», — наголошує пані Валентина.
До повномасштабного вторгнення Валентина проживала у Каховці Херсонської області. З лютого минулого року місто перебуває в окупації росіян. У червні жінка змогла вибратися звідти, дивом швидко перетнула блокпост окупантів у Василівці. Тепер нове місце її проживання — Київщина. Однак вже понад місяць жінка щодня їздить до Офісу президента і разом з іншими рідними полонених вимагає їхнього звільнення.
«Коли було світло, ми приходили сюди на 7 ранку, зараз — на 8:00. До 19 години ми щоденно стоїмо. Щодня нас приблизно до 10 людей тут збирається. До нас виходять представники Офісу президента, беруть наші звернення, кажуть, що роблять все можливе. Росія не дотримується жодних домовленостей, це країна-терорист», — наголошує жінка.
«У нас, у Маріуполі, війна з 2014 року була на порозі»
На сьогодні рідні оборонців «Азовсталі» не бачать жодних дій з визволення полонених, говорить співорганізаторка акції Лариса Салаєва. Вона чекає з полону чоловіка Олександра. Він двократний чемпіон України з боксу, чемпіон Європи. Його внесок у розвиток країни був ще до російського вторгнення, каже жінка.
«Тому ми хочемо достукатися до нашого президента, щоб це було питання номер 1, тому що півтора року — це занадто довго. Мій чоловік з 2016 року боронить Україну, тому що у нас війна не з 2022-го, як багато хто говорить. Всі ці роки у нас, у Маріуполі, війна була на порозі. Якщо десь у містах люди мали плани на майбутнє, то ми розуміли, що загроза близько», — зауважує Лариса Салаєва.
Станом на зараз вона, як і більшість учасників ходи, не знає, що з її чоловіком. Остання інформація була 5 місяців тому. Він тримається, каже жінка.
Вимоги рідних полонених
Де утримують захисників — достеменно невідомо. Вони можуть бути як на окупованих територіях, так і в Росії. Проте точно відомо, що чоловіки перебувають у надскладних умовах: хворі, поранені, психологічно виснажені. Саме тому вони потребують підтримки не лише України, а й усього світу.
«Для нас є важливим, щоб кожен захисник повернувся додому, адже кожен день — це невідомість для них. Ми, рідні оборонців Маріуполя, вимагаємо повернення наших оборонців додому», — зазначають члени родин захисників.
Читайте також: «Чекаю…». Три історії рідних полонених військових полку «Азов»
Учасники ходи потребують відповіді на запитання:
- Чому не обмінюють маріупольський гарнізон?
- У якому стані їхні рідні?
- Де вони перебувають?
- Чому немає інформації про них?
- Чому відбувається повне замовчування про Маріупольський гарнізон?
«Саме через це ми пішли в далеку дорогу, щоб кожен українець знав, що в полоні перебувають тисячі людей, які захищали місто Маріуполь і всю Україну», — зазначають організатори ходи.
Нагадаємо, 16 травня 2022 року у російських ЗМІ з’явилася інформація про те, що українські бійці «вийшли з «Азовсталі» з білим прапором».
7 травня з «Азовсталі» у майже захопленому російськими окупантами Маріуполі евакуювали всіх жінок, дітей та людей похилого віку. Після евакуації цивільних із катакомб заводу російські війська не припиняли спроб захопити територію, на якому вели оборону українські воїни.
11 травня віцепрем’єр-міністерка України Ірина Верещук заявила, що на території «Азовсталі» можуть перебувати близько тисячі бійців, половина з них — тяжкопоранені.
Президент Володимир Зеленський повідомляв, що Україна пропонує Росії різні механізми вивезення українських воїнів з «Азовсталі», тривають дуже складні та делікатні перемовини.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
