facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

На 69-му році життя я вперше побачив, як горить бетон від фосфорних бомб — Василь Крячок про Маріуполь

Гість — Василь Крячок, керівник камерного оркестру «Ренесанс» Маріупольської філармонії, заслужений діяч мистецтв України.

На 69-му році життя я вперше побачив, як горить бетон від фосфорних бомб — Василь Крячок про Маріуполь
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Тетяна Трощинська: Днями камерний оркестр «Ренесанс» Маріупольської філармонії закрив сезон завершальним концертом в Будинку Архітектора. Які плани далі?

Василь Крячок: По-перше, зараз потрібно зібратися з думками. Це було закриття історично-легендарного сезону. Навіть не сезону, пів сезону. Дуже важкого. У лютому ми підняли все це фактично з попелу. Ми виступали в оновленому складі, проводили конкурс, добирали людей. Зараз у нас такий склад: 5 маріупольців, 7 прийшли по конкурсу з зони розмежування, 10 сумісників з Києва. Більш-менш перспективні плани до кінця року зібрані. Для всього потрібен час. Зараз люди, які були залучені до всього цього, мають відпочити. Сезон дійсно був важким.

Окупація

Тетяна Трощинська: Ті, хто не знайомий з оркестром, уявляють собі, що це був дуже складний період. Виїзд з окупації, пошук нового місця тощо. Як це відбувалося?

Василь Крячок: 24 лютого 2022 року, коли все це трапилось, ніхто цього не очікував. Ми думали, що буде як у 2014 році — швидко. Але все затягнулося: у кого на 2 тижні, у кого на місяць, у кого на більше. Правдами й неправдами ми всі звідти виїхали.

Вперше ми зібралися у Львові. Ми хотіли провести маріупольський фестиваль Mariupol Classic (Mariupol Classic — єдиний фестиваль професійного класичного мистецтва у Донецькій області, — прим.ред.). Не хотіли, щоб він загубився. Шукали майданчики. З 22 вересня по 7 жовтня виступили в 5 містах України. Також виступали в Гданську (Польща), бо це є нашим містом-побратимом. Наш склад доповнили музиканти з камерного оркестру Львівської філармонії. Закрили ми фестиваль у концертному залі Національної філармонії України. Тоді ж відбулася прем’єра твору Золтана Алмаші «Реквієм. Посвята місту Маріуполю».

  • З окупації ми виїхали без нічого: без жодного нотного листа. Писали все з чистого аркуша. Набралися сил, терпіння. На сьогодні маємо певний репертуар, який виконуємо.

Репертуар

Тетяна Трощинська: Чи впливає війна на ваш репертуар?

Василь Крячок: Безумовно. По-перше, я категорично відмовився від творів російських авторів. Навіть мови йти про це не може. Я проукраїнська людина. Ми всі такі. Ми не будемо виконувати їхню музику. Зараз формуємо програму так, щоб вона більше мала сучасної української музики. В основі — звісно, західна європейська класика. Дуже багато було у мене творів композиторів Приазов’я, але все залишилося в Маріуполі. Хочемо відроджувати.

  • Культура та духовність Маріуполя не може бути забутою. Будемо працювати над її відновленням.

На наші концерти ми запрошуємо маріупольців. Вчора був переповнений зал. Окрім маріупольців, до нас ходять кияни, гості Києва, багато внутрішньопереміщених осіб. Не жаліюся, що публіки немає. Нас хочуть слухати. Я бачу, що те, що ми робимо — потрібне. Це можна назвати «музикотерапією». Ми і самі лікуємося, коли граємо. Зараз такий час, що нема зайвих коштів. І я дуже щасливий, що міська рада знаходить їх для нас.


Слухайте також: «Зустрінемось на Драмі»: радіофільм про Маріупольський драмтеатр


Як філармонія зараз?

Тетяна Трощинська: Чи є у вас інформація, як зараз Маріуполь і ваша філармонія?

Василь Крячок: Ми всі безумовно хочемо і будемо повертатися в Маріуполь. Я багато знаю про те, що там відбувається. Читаю, дивлюся, слухаю. Наша філармонія (як приміщення) залишилась. Ну як залишилась: ударною хвилею було вибито вікна, двері. Відновлено належним чином не було. Це приміщення готувалося для проведення судилища над «азовцями» і полоненими, які  були в полоні в Росії та «ДНР». Там клітки поставили на сцені, познімали крісла. Судилища не було, але приміщення в порядок так і не привели. Наскільки я розумію, зараз воно не придатне для проведення репетицій та будь-чого взагалі.

Найбільша біда — зі 102 співробітників філармонії в Маріуполі залишилось 67. Тепер вони працюють на окупантів, співають «Я люблю тебя Россия», «Путін — наш президент».

  • Ми всі чекаємо на деокупацію. Коли це буде — ніхто не знає. Зараз я можу розмовляти тільки сьогоденними фактами та баченнями.

 

Тетяна Трощинська: Що ви будете пам’ятати з років окупації Маріуполя?

Василь Крячок: Я був там 2 місяці, я все пам’ятаю. Вперше на 69-му році життя я побачив, як горить бетон від фосфорних бомб. Я бачив звірства російських військових. На моїх очах росіяни кинули бомбу на Маріупольський драматичний театр. Я побачив все. Як можна забути війну? Ми всі в Маріуполі були як одна сім’я. Це неможливо забути.


До повномасштабного вторгнення російської армії у Маріуполі жили понад 500 тисяч людей. Російські військові почали обстрілювати місто 24 лютого. Микола Осиченко, керівник телерадіоорганізації «Маріупольське телебачення», якому вдалося разом із родиною евакуюватися з Маріуполя, в ефірі ГР розповідав, що «Росія стирає Маріуполь з лиця Землі разом із людьми».

Гуманітарна ситуація в Маріуполі постійно погіршувалася.

У травні 2022 року Маріуполь опинився у повній блокаді окупантами. Повністю зруйновані будинки близько 84 тисяч містян. Точний підрахунок загиблих здійснити неможливо. За попередніми оцінками, у Маріуполі загинули до 22 тисяч цивільних. Частину мешканців примусово вивезли на територію так званої «ДНР» чи до Росії. Омбудсменка Людмила Денісова повідомляла, що майже 170 тисяч маріупольців, які залишились у тимчасово окупованому місті, потерпають від голоду.

1 травня за підтримки ООН розпочалася евакуація мирних жителів, які переховувалися на території заблокованого російськими окупантами заводу «Азовсталь». Загалом із Маріуполя та заводу вивезли майже 500 людей. 7 травня з «Азовсталі» у майже захопленому російськими окупантами Маріуполі евакуювали всіх жінок, дітей та людей похилого віку.

16 травня із «Азовсталі» почали виходити українські бійці. Командир «Азову» Денис Прокопенко у відеозверненні заявив, що українське військове керівництво дало «наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців та припинення оборони міста». Через гуманітарні коридори їх вивозили на підконтрольну самопроголошеній «ДНР» територію, зокрема в Новоазовськ та Оленівку.

У травні 2023 року Асоціація родин захисників «Азовсталі» нагадала, що більше ніж 1900 військових Маріупольського гарнізону і досі залишаються у російському полоні, з яких – більш як 700 бійців «Азову».

Громадське радіо створило проєкт «Маріуполь. зневоднення». Це радіодокументальна історія у вигляді серії подкастів про те, як маріупольцям доводилося виживати в російській окупації. Перший випуск проєкту про те, як змінилося водопостачання у Маріуполі після початку повномасштабної війни. У другому епізоді Тетяна Жук, яка пережила бомбардування Маріуполя, розповідала, як маріупольці перетворювали сніг на воду, а воду з калюж використовували як технічну. Третій випуск проєкту був присвячений тому, коли можливе відновлення інфраструктури водопостачання та природи у Маріуполі.

Маріуполь і досі під окупацією Росії.


Читайте також: Люди ніколи вже не будуть такими, якими були до війни — режисерка Маріупольського драмтеатру


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Не факт, що на війні тебе вбʼють швидше, ніж у тилу — Олег Дьорфлер

Не факт, що на війні тебе вбʼють швидше, ніж у тилу — Олег Дьорфлер

Трамп не може нічого запропонувати Путіну, щоб влаштувало очільника Кремля — Тарас Стецьків

Трамп не може нічого запропонувати Путіну, щоб влаштувало очільника Кремля — Тарас Стецьків

Як росіяни використовують кіно для розпалювання ненависті до українців

Як росіяни використовують кіно для розпалювання ненависті до українців