Люди ніколи вже не будуть такими, якими були до війни — режисерка Маріупольського драмтеатру

Моторошні звуки обстрілів, ревіння літаків, чорно-білі документальні кадри на фоні та актори — всі без винятку у чорному — на сцені Закарпатського обласного драмтеатру в Ужгороді — актори з Донеччини. Того самого, Донецького академічного обласного драматичного театру міста Маріуполь, в будівлі якого у березні 2022-го переховувалися сотні людей, коли з російських літаків, попри написи «ДІТИ», скидали потужні бомби.

Актори Маріупольського драмтеатру, рятуючись від війни, переїхали до обласного центру Закарпаття. 1 червня виповниться рік, як вони працюють на закарпатській сцені.

---

Слухайте також: «Зустрінемось на Драмі»: радіофільм про Маріупольський драмтеатр

---

Цього разу глядачеві запропонували трагікомедію про наслідки війни у Грузії, про її вплив на психоемоційний стан людей. Театрали кажуть, що вистава «Приголомшена Тетяна» — дивна і належить до напрямку «театр абсурду». Її автор — грузинський драматург Лаша Бугадзе.

Вистава складається з 6 мікроп’єс, герої яких стали жертвами кровопролитної війни. Зберігши фізичне здоров’я, їм не вдалося зберегти ментального. Війна вплинула на світосприйняття, пріоритети, психічний стан: хтось божеволіє, хтось закривається в собі, а хтось — на постійних емоційних гойдалках.

«Під час війни змінюється психіка людини: чоловіки набувають жіночих рис характеру, жінки набувають чоловічих рис характеру. Найбільше страждає, звісно, психіка. І люди ніколи вже не будуть такими, якими були до війни. І про любов, і сміх, і радість, гумор. Тому що без гумору ми б уже давно повмирали. У цій виставі воно все присутнє», — коментує режисерка, заслужена артистка України Людмила Колосович.

Над виставою працювали з березня цього року. Актори говорять українською, однак всі пісні виконують грузинською. Аби відтворити манери грузинів, їхню пластику та акцент, зверталися до етнічних представників цієї національності.

Тема була обрана не випадково: грузини, як і українці сьогодні, встали на захист своєї країни та свободи, коли у 2008 році Росія вдерлася на територію Грузії.

 «Ми солідарні з грузинським народом. Не з владою, а з народом, який нас підтримує. Багато грузинів воюють на фронті, захищаючи українську землю. Сьогодні у залі були присутні воїни. І в знак того, що вони солідарні з нами, а ми солідарні з ними, я й поставила цю виставу. І нагадати всім людям, що йде війна. Війна продовжується. І у нас є один спільний ворог — росіяни», — пояснила Людмила Колосович.

Сьогодні у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригаді захищають Україну 8 грузинів. Троє з них, перебуваючи на лікуванні, прийшли на виставу. Представник спільноти Васіко Мачабелі уже 17 років проживає у Закарпатті. Каже, що між українцями та грузинами — багато спільного.

«Для нас усіх це максимально близька тема. Тому що до того, як в Україні узнали про «братську любов» Росії, ми першими дізналися, і не раз, про цю любов. Грузія менша, і тому їм (росіянам — ред.) було набагато легше. Україна є більшою, а тому не так легко. Ось і вся різниця. Але вони там потренувалися непогано. І те ж саме, що вони витворяють в Україні, те ж саме було й у нас. Абсолютно те ж саме», — зазначив Васіко Мачабелі.

Від «братської любові» росіян тікав й актор Ігор Китриш разом із дружиною, сином та песиком. Впродовж 10 днів родина ховалася у стінах Маріупольського драмтеатру, живучи у гримерці актора та готуючи їжу на вулиці. Виїхали з нього рівно за добу до бомбардувань. Через затори на дорозі неповні 100 кілометрів до Бердянська долали понад 9 годин.

«На театр скинули бомбу 16 березня, а ми виїхали з нього 15 березня. Так сталося, що зібралася велика кількість людей, які вирішили виїжджати у Бердянськ, і ми теж вирішили їхати. А 16 березня уже з новин по телефону побачили, що скинули бомби на театр», — розповів актор.

---

Читайте також: «Українською, будь ласка»: як режисерка та актори відмовились від російської у спілкуванні

---

Уже в Ужгороді Ігор Китриш разом із колегами відновили роботу театру. Першою прем’єрою на закарпатській сцені стала «Крик нації» про Василя Стуса як символу спротиву та незламності. Щоправда, як розповідає режисерка Людмила Колосович, із майже двох сотень колишніх колег відродити театр в Україні погодилися буквально 10 людей. Натомість багато хто працює у Маріуполі, перейшовши на бік ворога. 

«Нас виїхало з Маріуполя четверо. Потім ще додалося кілька. Зараз у нас загалом 17 акторів. Ми оголосили конкурс і набрали нових акторів. Тому що більшість працівників театру, в тому числі й актори, залишилися на території Маріуполя і працюють на ворога, на Росію», — зазначила режисерка.

Вистава «Приголомшена Тетяна» вже шоста за рахунком, яку актори поставили в Ужгороді, відновлюючи свій, Маріупольський, театр. Дійство розпочинається та завершується монологом янгола.

Він є оповідачем та однією з ключових фігур. Глядачі, що теж досить нетипово, перебувають на сцені поруч з акторами. Останні слова, які чує авдиторія і над чим замислюється, покидаючи залу, звучать питанням:

«Хто, все ж таки, зупинить війну? Хто канадцям поверне Квебек? Де обійме албанець серба? Що готує їм доля? Що буде з північною Ірландією, Сухумі, палестинцями, осетинцями, курдами… українцями… У чому їхній порятунок? Дай відповідь, а?».

---

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS