facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Вона стала частиною розстріляного відродження: Мирослава Барчук про Вікторію Амеліну

Спогади про Вікторію Амеліну, письменницю, яка загинула внаслідок обстрілу Краматорська. Гостя — Мирослава Барчук, журналістка, членкиня Українського ПЕН.

Вона стала частиною розстріляного відродження: Мирослава Барчук про Вікторію Амеліну
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

«Вікторія Амеліна була включена в людське горе»

Мирослава Барчук: На прощання з Вікторією в Михайлівському соборі зібралося дуже багато людей: друзів, колег, знайомих, письменників, журналістів, правозахисників. Я стояла і думала про те, що поки людина не уходить, ми навіть не розуміємо, в життях скількох людей вона була важливою, скільки людей її любили.

Вікторія Амеліна була скрізь. Вона включалася та заглиблювалася в дуже багато речей. Не лише в середовищі ПЕН чи волонтерському. Вона була всюди.

Вікторія була включена в людське горе. Хтось боїться, хтось не знає, як взаємодіяти з людьми в горі. Але Віка була людиною, яка постійно йшла на зустріч людям. Мене це вражало в ній. Вона робила це тихо, в непоказний спосіб.

Наприклад, вона поїхала до батьків Володимира Вакуленка (дитячого письменника, який був страчений на Ізюмщині під час окупації) розпитати про Володимира, зібрати інформацію. А потім разом із ними копала землю в садку та шукала щоденник, який Володя вів під час окупації та закопав за кілька днів до своєї страти. Вона це робила. Разом із ними.


Слухайте також: «Все буде Україна. Я вірю в перемогу» — останні слова у щоденнику вбитого росіянами письменника Володимира Вакуленка


«Вікторія була дуже емпатичною»

Мирослава Барчук: Останній раз я бачила Віку на «Книжковому арсеналі». Вона розповідала, що першу половину дня провела з батьками Володі Вакуленка, возила їх по Києву, показувала місто, планувала їхній відпочинок. І вона не вживала слова «допомагала». Вона постійно казала «ми їздили», «ми дивилися», «ми провели цей день».

І це не єдина історія її допомоги людям, в яких вона ніколи не вживала фразу «я допомагала». Для неї це було звично, побутово.

  • Таких людей, як Віка один на мільйон.

В такому морі горя, в якому ми живемо зараз, вона все брала до серця. Вона була дуже емпатичною. Для цього треба бути великою людиною. Такою вона і була.

  • На кожній фотографії з Вікою вона когось обіймає чи горнеться. Це відображає те, якою теплою, близькою та рідною вона була.

«Віка — непрочитана як поетка»

Мирослава Барчук: Вікторія Амеліна була глибокою письменницею. Раніше я читала її прозу. Зараз готується її поетична збірка.

Світлана Поваляєва (мама Роми Ратушного) в ніч, коли ми дізналися про те, що Віка померла, прислала мені вірш, який Віка написала про Рому. Віка боялася показати цей вірш Світлані, щоб не поранити. Тільки зараз Світлана цей вірш отримала і опублікувала у себе на сторінці.

Це надзвичайно тонкий і глибокий текст. Віка — непрочитана як поетка. Тому дуже важливо видати її поетичну збірку, яку вона вже готувала. У ній багато пророцтв. Віка наче щось передчувала щодо себе, українців, країни.

Вона писала про речі, які ми переважно не обговорюємо навіть з найріднішими. Ми бережемо один одного, чи у нас немає на це часу, чи моменту, чи слів. Ми боїмося. Вона не боялася, бо вона якось так могла підібрати слова, що ти відчуваєш себе частиною тексту, а текст — частиною себе.

Тривога
Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій

5 квітня 2022. Вікторія Амеліна.

«Тоді вона вижила. Але ця доля постійно ходила за нею»

Мирослава Барчук: Якось Віка розповідала мені, що вона пережила Скнилівську трагедію (Скнилівська трагедія — авіакатастрофа, що трапилася під Львовом 27 липня 2002 року під час святкування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу Військово-Повітряних сил України. Унаслідок падіння винищувача Су-27УБ у натовп глядачів загинуло 77 осіб (серед них 28 дітей) і постраждало близько 250 людей. За кількістю загиблих є найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу, — прм. ред.). Віка була там. Літак впав досить близько до неї. Після чого вона дуже боялася літаків і вибухів. Тоді вона вижила. Але ця доля постійно ходила за нею.

Вона постійно поверталася в Україну. У неї була можливість не бути тут. Вона жила в Північній Америці. 26 лютого 2022 року Віка повернулася в Україну.

  • Мене вразила її фраза, що вона повернулася через важливість буття з усіма.

Що для Віки було найважливішим?

Мирослава Барчук: Я не пригадую, скільки я її знаю. Вона була такою людиною, що, здавалося, ніби знаю її все життя. Може, 10, може 5 років. Не знаю точно. Здається, що вона завжди була. Картаю себе за те, що не перестерегла її щодо поїздки в Краматорськ. Але я навряд чи змогла б її зупинити, чи переконати. Вона вважала це важливим.

Що для Віки було найважливішим? Я б сказала — пам’ять: родинна, історична, культурна. Вона дуже хотіла зберігати пам’ять. Тому вона долучилася до роботи над щоденником Володимира Вакуленка. Тому вона займалася Нью-Йоркським літературним фестивалем  на Донеччині (НЛФ відбувся на початку жовтня у 2021 році в смт Нью-Йорк Донецької області. На поетичних читаннях, дискусіях, лекціях та концертах зібралися найкращі українські письменники, зокрема Галина Крук, Сергій Жадан, Тамара Горіха Зерня та багато інших — прим. ред.). Метою цього фестивалю було повернення українському сходу справжньої історії та родинної пам’яті.

  • Ми втратили письменницю, поетесу, українку, людину. Віка стала частиною розстріляного відродження. Так само як в 1930-х роках, вбивають українських митців, знищують рукописи. Ми втрачаємо найкращих наших людей. Ми маємо зробити все, щоб тексти Вікторії Амеліної знав світ. Це дуже сильна література.

Тетяна Трощинська: Дуже важливо додавати, що Вікторія Амеліна не померла в лікарні від ран, а була вбита росіянами.


Вікторія Амеліна — українська письменниця та громадська діячка, лауреатка премії Конрада, членкиня українського ПЕН, засновниця Нью-Йоркського Літературного Фестивалю на Донеччині. Відколи почалася війна, працювала як волонтерка з гуманітарними потребами людей зі сходу України. У рік початку повномасштабного вторгнення Вікторія приєдналася до польових дослідників воєнних злочинів Росії в команді Truth Hounds. Про своє 24 лютого та чому письменниця долучилася до волонтерської ініціативи Вікторія Амеліна розповідала в ефірі Громадського радіо.

Увечері 27 червня російські окупанти вдарили по Краматорську на Донеччині, влучивши у заклад харчування. Генпрокурор Андрій Костін повідомив, що росіяни обстріляли Краматорськ ракетами «Іскандер». Контррозвідка СБУ «по гарячих слідах» затримала агента спецслужб РФ, який скоригував російський ракетний удар по кафе у центрі Краматорська 27 червня. Загалом загинуло 12 людей, серед них троє дітей.

Серед поранених в Краматорську була і Вікторія. У день обстрілу письменниця перебувала у Краматорську разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. Внаслідок ракетного удару, який завдали росіяни, Вікторія отримала тяжкі поранення. 1 липня Вікторія Амеліна померла в лікарні. Про це повідомив Український ПЕН ввечері 2 липня зі згоди рідних Вікторії. З Вікторією Амеліною в Києві попрощалися в Михайлівському соборі 4 липня.


Читайте також: Це книжка — про пошук ідентичності чи то її повернення, — Вікторія Амеліна про свій роман


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

85% бійців із Третьої штурмової після поранення повертаються в стрій — Толкачова

85% бійців із Третьої штурмової після поранення повертаються в стрій — Толкачова

Ми відвикаємо від цивільного життя та побуту, з’являються нові звички  — ветеран

Ми відвикаємо від цивільного життя та побуту, з’являються нові звички — ветеран

Як Росія використовує зґвалтування як зброю у своїх війнах

Як Росія використовує зґвалтування як зброю у своїх війнах