Путін боїться не народу, а заколоту еліт — Олег Саакян

«Парад параної та страху»

Олег Саакян: Цей «парад перемоги» відбувається для всієї країни доволі показовим чином. По-перше, це парад без перемоги, без будь-яких успіхів і без жодного позитивного контексту. Це парад параної та страху.

Сама ж Червона площа в цей момент виглядатиме геть по-сирітськи. І цей парад, фактично, замість реініціації режиму та демонстрації всього цього, стане демонстрацією страху й параної — як особистих Володимира Путіна, так і всього суспільства. Але не провести його неможливо, тому що, якщо цього не зробити, мовчання буде ще гучнішим за ті погані слова, які прозвучать. Бо якщо його скасувати — це вже все.

Можна сказати, і я одразу уявляю заголовки в російських медіа: мовляв, «Ванга це передбачила», а в «календарі Майя було сказано, що коли парад не проведуть, то Росія розсиплеться», «прийде антихрист і буде Апокаліпсис».

Тому зрозуміло, що їм не можна його не проводити. Але й проводити — шкідливо. Саме тому зараз цей парад усіляко замилюватимуть додатковими інформаційними приводами. І тут уже варто визнати одну доконану річ.

У Володимира Путіна є свої сильні сторони, і недооцінювати його не можна. Одна з них — уміння грати поганими картами, як сказав би Дональд Трамп. Путін завжди вмів перетворювати слабкість на актив.

Так, шляхом спалювання стратегічного ресурсу, так, внаслідок буквального спалювання завтрашнього дня, щоб сьогодні викрутити ситуацію. Але він уміє комбінувати. І з парадом зробив саме це.

Він закинув ідею перемир’я, яка мала виставити Дональда Трампа і, відповідно, Україна у дурному світлі. Але Україна одразу відбила це своєю ініціативою. Путін таким чином продемонстрував слабкість Дональд Трамп, бо дав йому цей пас, а Трамп не може примусити ні Україну, ні Європу, ні будь-кого іншого.

І ми бачимо, що Трамп узагалі дистанціювався й навіть не став брати на себе відповідальність, що дуже показово. Це перший випадок, коли Росія заявляє про перемир’я, а Трамп узагалі не реагує. Складається враження, ніби йому про це ніхто не повідомляв. Ми знаємо про це, по суті, лише з медіа.

Влад Бундаш: Не взяв слухавку від Путіна.

Олег Саакян: Послухав і удав, що він не зрозумів перекладача в цей момент.

Путін використовує це для зміцнення своїх позицій і консолідації оточення, де вже почалися хитання та внутрішні коливання. І він каже: дивіться, бачите, Дональд Трамп нічого не вирішує.

Ви ж казали, що треба було приймати пропозицію Трампа, а не підіймати ставки. Так нас би «надули», як може сказати Путін, — укотре. Бо Трамп і не готовий це реалізовувати, і не може примусити ні Європу, ні Україну. Мовляв, бачите — він слабкий.

«Туапсе можна порівнювати з Чорнобилем»

Олег Саакян: Водночас Путін провокує Україна на удар по параду. Навіщо? Тому що удар по параду дав би імпульс і дозу адреналіну для путінського режиму.

Образ слабкості вже сформований. Після Туапсе виникло відчуття, що Путін не може забезпечити захист. Туапсе має приблизно такий самий ефект для сьогоднішньої Росії, як Чорнобильська катастрофа для Радянського Союзу. Хоча масштаби цих катастроф навіть близько не співмірні.

Але й сучасна Росія — це, умовно кажучи, така собі підробка під Радянський Союз, своєрідний «AliExpress-варіант». Відповідно, з точки зору впливу на режим Туапсе можна порівнювати з Чорнобилем. Це створило відчуття небезпеки й відчуття того, що влада не контролює ситуацію.

Навіть у найбільш «райському» містечку Росія, яке завжди асоціювалося з морем, красою й комфортним життям, — у Туапсе, де жити вважалося мало не «Бога за бороду спіймати», — раптом усе перетворюється на нафтові дощі: усе чорне, усе горить, люди тікають.

І в російській свідомості виникає питання: а що буде далі, якщо Україна може безкарно завдавати таких ударів уже вчетверте, а Путін удає, що нічого не сталося? І навіть губернатор приїжджає туди лише через два тижні.

Тому на цьому тлі парад, навіть якщо над ним прожужжать наші дрони, лише підтвердить уже наявні настрої — і не більше. Але що може зробити Путін?

Використати це для мобілізації, мовляв, «замахнулися на святе». І далі — звична риторика: це, мовляв, українці за підтримки британців та інших союзників, із використанням американських розвідданих. Ну і, як завжди: «це не ми, ми ж слабкі, нас змусили».

Читаємо Умберто Еко — його «10 ознак фашизму». Там у всіх фашистських режимів є одна спільна риса: вони завжди демонізують ворога, показуючи його дуже сильним, і водночас зневажають його, заявляючи, що «однією лівою» з ним упораються. І це завжди має йти в пакеті, щоб вганяти людську психіку в ступор. Саме так працює ідеологія.

Повертаючись до самого параду: значно сильнішим кроком з нашого боку було б у цей день спалити все навколо Москви. Усюди, звідки вони забрали ППО, — щоб прилетіло по НПЗ, складах тощо. Масово. Щоб по всій Росії була тривога, і лише в Москві — ні.

І знову виникає той самий образ: Москва живе окремо, Путін поставив ППО для себе, прикрив себе й своє оточення, а вся інша Росія залишилася вразливою.

А далі Україна виходить і каже: «Ми, з поваги до Дональда Трампа, дозволили Путіну провести парад». І це, мабуть, найкраще, що можна зробити з режимом, який кичиться й пнеться довести свою силу, але водночас демонструє власну слабкість: показати, що він навіть не вартий зусиль. Київ дозволив Москві провести парад. Ну, якщо вам так сильно хотілося — бо Трамп попросив.

«Парад покаже баланс сил між Росією та Україною»

Олег Саакян: Узагалі складається враження, що цей парад був придуманий виключно для російсько-української війни. Або, якби його не існувало, нам би довелося його вигадати.

Немає жодного іншого інструменту для настільки точного, щорічного й майже наочного вимірювання балансу сил у російсько-українській війні — причому з визнанням самих росіян.

Достатньо просто поставити поруч кадри парадів 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 років — та навіть можна дійти до 90-х. І ми отримаємо повний зріз ситуації, ніби боксери перед боєм проходять зважування.

У цих кадрах ми побачимо Росію та Україну, яка весь час присутня в параді контекстуально. Ми побачимо, яким є сам парад: як він відбувається, з чим, багато техніки чи мало, які звучать промови, хто присутній, скільки приїхало лідерів тощо.

Усе це стало універсальним мірилом ваги Росії й, у зворотному сенсі, ваги України, адже сьогодні шальки терезів постійно рухаються. Тому й цьогорічний парад унаочнить реальний баланс сил між Росією та Україною — навіть без прямої участі наших сил у ньому.

Хоча є й певна іронія: у 2000-х росіяни самі запрошували й фактично затягували нас на ці паради. Ми ж, як відомо, у 2006 році прийняли запрошення взяти участь у параді.

І тепер подивимося, яке рішення ухвалить Ставка верховного головнокомандувача, адже зрозуміло, що його, ймовірно, ухвалюватимуть буквально сьогодні. Думаю, що всі сценарії вже підготовлені: і варіант удару українських дронів по Москві, і варіант без такого удару, і удари по інших об’єктах, і можливі асиметричні кроки.

Пам’ятаємо, що Василь Малюк казав: окрім «Павутини», у розробці є й інші операції. Тому варіантів може бути багато. Очевидно, остаточне рішення ухвалюватиметься буквально в останній момент — залежно від того, який із планів вирішать запускати в роботу.

У будь-якому разі сама тривожність у Росії щодо параду, те, що їм доводиться опосередковано узгоджувати його з Україною, а також те, яким він пройде і чи відбудеться взагалі залежно від волі України, — це ключовий індикатор і показник того, наскільки змінилася російсько-українська війна.

Ще рік тому вони не могли навіть уявити собі подібного. А цьогоріч їм доводиться підпорядковувати своє сакральне дійство українським планам дій і волі українського народу, на яку спирається українська влада.

«Путін боїться не народу, а елітарного заколоту»

Олег Саакян: У Росії історію завжди писали еліти. Суспільство ж і так звані «російські бунти — безглузді й нещадні» — завжди були інструментом у руках еліт.

Загалом російська школа, навіть якщо брати політологічну традицію, значною мірою побудована на елітаристських підходах. У ній суб’єктність суспільства фактично заперечується. Тобто й до аналізу інших процесів вони підходять, виходячи з того, що суспільство не має власної волі, а її артикулюють виключно еліти. І якщо суспільство бунтує, це означає або провал чинних еліт, або посилення контреліт, які сформували відповідні настрої.

Саме суспільство, у цій логіці, не має власної волі — воно лише підкоряється волі еліт. Тому Володимир Путін боїться не народу, а елітарного заколоту.

І справді, навіть так звані революції в Росії все одно мали елітарний характер. Це були не повстання «знизу», а радше підбурення мас і використання їх частиною еліт для внутрішньої боротьби.

Тому, найімовірніше, Володимир Путін очікує саме такий сценарій: або «табакерка», або «шалик» — у російській історії є чимало прикладів подібного розвитку подій. Іншого механізму транзиту влади там особливо й не сформувалося.

Про проєкт нового Цивільного кодексу

Владислав Бундаш: Згадаємо літо 2025 року і картонні протести, які були викликані скандальним законопроєктом і навіть підписаним законом, що, по суті, ліквідував незалежність НАБУ і САП. Згодом, звісно, Верховна Рада дала задню, але тоді звучала фраза, з якою я повністю погоджувався: цей законопроєкт, по суті, зламав соціальний договір між громадянським суспільством і владою.

Мені здається, що ситуація з новим Цивільним кодексом також ще більше поглиблює цей конфлікт, розкол і прірву між громадянським суспільством і владою, адже ми бачимо протести в багатьох містах — у Києві, Львові та інших регіонах України.

Як ти зараз бачиш цю співпрацю між владою і громадянським суспільством?

Олег Саакян: Мені здається, що гострота менша, але глибина і масштаб проблеми більші. Цивільний кодекс зачіпає значно більше сфер життєдіяльності людини, і з ним у тих чи інших моментах точно перетнуться всі українці.

Частина людей просто згодом для себе раптово дізналася б, якби він був ухвалений і підписаний: «Ого, нічого собі, яку дурню в нас ухвалили». Але про це вони дізналися б уже постфактум.

У випадку з антикорупційною реформою це була екзистенційна історія. Це було не про окремі інтереси й не про недолуге регулювання — це було про вкрадену надію на боротьбу з корупцією. Бо і НАБУ, і САП, і НАЗК, і вся антикорупційна інфраструктура загалом у суспільстві не надто асоціювалися з ефективною боротьбою з корупцією.

Якщо у більшості тих, хто виходив із картонками, запитати, які у них є конкретні причини підтримки або чим, наприклад, НАБУ відрізняється від БЕБ, то вони б не відповіли.

Можна було б просто вийти туди ж із картонками: «не чіпати БЕБ», «не чіпати ДБР» і так далі — і частина людей навіть не помітила б, що там інші абревіатури. Так само значна частина не змогла б сказати, коли ці органи були створені або хто є їхніми керівниками. Тому що це було не про них і не про окремі структури. Ці структури фактично приватизували й монополізували саму ідею «боротьби з корупцією».

Насправді ж це було пов’язано з порушенням консенсусу навколо того, що під час війни влада має широке поле концентрації повноважень. Але боротьба з корупцією — це те, що виходить за межі воєнного контексту, це ширше, у майбутнє. Це сфера, де зараз може не бути відчутного результату, але в людей є надія, що він з’явиться.

Вони не задоволені тим, як ці інституції працюють зараз і роками раніше, але не готові відмовитися від цієї надії — особливо в перспективі завершення війни. І в них фактично забрали цю надію. І тому люди вийшли.

У випадку з Цивільним кодексом це не про надію. Це про широкі верстви населення, яких він потенційно зачіпає. Саме тому зараз виходить лише активна частина суспільства, і протести виглядають менш гострими.

Але соціальний ефект у разі його ухвалення буде незрівнянно більшим, ніж у випадку з антикорупційними органами. Йдеться про хвилю напруження, яка проявлятиметься в побуті, на кухнях, на вулицях, а згодом — у нових протестах і навіть у саботажі виконання норм.

Це створює для влади певну оманливу ситуацію: здається, що проблему можна проігнорувати, бо «революції не буде». Але насправді відкладений негативний ефект почне проявлятися одразу після ухвалення і буде лише наростати. У підсумку ситуацію доведеться відкочувати назад, бо в такому вигляді вона просто не злетить.