Зрадників ніхто не любить: як колаборанти опиняються у російських СІЗО

На Громадському радіо стартував блог «Пані Троян: викриття з окупації» журналістки Валентини Троян. У першому випуску блогу ми говорили про воду, якої немає: як окупанти перетворюють схід України на пустелю, де людей змушують не жити, а виживати.

Вже 7 травня о 20:00 на Youtube-каналі Громадського радіо дивіться другий випуск блогу Валентини Троян «Пані Троян: викриття з окупації».

Зрадників ніхто не любить. Знаєте це, так? Утім, є один нюанс: їх залюбки використовують. Хоча, самі вони цього не усвідомлюють. Я кажу це про деяких своїх земляків. Про людей, яких знала особисто. Не просто «десь чула» — ні. Про людей, з якими я працювала, дружила, жила в одному місті, ходила одними вулицями та створювала спільні проєкти.

У лютому-березні 2022-го вони відчували себе переможцями — зривали українські прапори, давали інтерв’ю про так зване «визволення» і готували дірки на піджаках для російських орденів. Але є одна річ, яку колаборанти забули прочитати у підручниках історії: окупант не поважає зрадника. Він ним гребує. Він його використовує. А потім — викидає.

Вітаю! Я — Валентина Троян, або просто — пані Троян. Зазвичай я люблю жартувати, але теми моїх проєктів останнім часом далекі від гумору. І цей випуск — не виключення. Сьогодні йтиметься про колаборантів, які повірили або в «русский мир», або у свою безкарність. А дехто — в обидві ці ілюзії одразу. Та, зрештою опинилася за ґратами. І, несподівано для себе, за російськими.

Вадим Ільмієв

У червні 2022 року Вадим Ільмієв виглядав людиною, яка виграла у лотерею. Колишній херсонський політик, соратник Володимира Сальдо. Він отримав те, про що мріяв роками — владу. Принаймні, так йому здавалося. Ільмієва призначили «міністром охорони здоров’я» в окупаційній адміністрації Херсонщини. Формально він керував усіма лікарнями регіону. А фактично розпоряджався мільярдними потоками рублів, які Москва почала закачувати в область, намагаючись створити картинку «нового життя». На папері — система працює. У реальності — це лише декорація.

Ільмієв діяв швидко й жорстко. Особисто звільняв українських лікарів, які відмовлялися від співпраці. На їхні місця призначав лояльних капітулянтів, які погодилися грати за новими правилами. На камеру Ільмієв розповідав про «безкоштовну медицину за російськими стандартами». Картинка ідеальна. Але за лаштунками цих стандартів працювала інша схема — класична для російського чиновництва, але смертельна для місцевого колаборанта.

Влітку 2024 року ця казка різко обірвалася. Слідчий комітет Російської Федерації офіційно оголосив: Ільмієв заарештований. Сума претензій — понад 300 мільйонів рублів. За версією російського слідства, Вадим Ільмієв вступив у змову з головним бухгалтером та керівниками закладів охорони здоров’я. Ільмієв, а також сім його спільників, виводили гроші, призначені для заробітних плат співробітникам.

І це ще не все. Уже під вартою Ільмієв, за даними російських слідчих, спробував «вирішити питання» по-старому: передав співробітнику СІЗО хабар у один мільйон рублів, щоб отримати кращі умови у камері. Іронія долі Ільмієва в тому, що він намагався бути «більшим росіянином, ніж самі росіяни». Він впроваджував корупційні схеми, які є нормою для Рязані чи Челябінська. Але забув, що на окупованій території місцевий колаборант — це завжди лише тимчасовий тримач місця. Поки ти корисний — ти потрібний. Як тільки стаєш проблемою або просто зручною «показовою справою» — за тобою приходять саме ті, кому ти служив. Як тільки сума вкраденого стала помітною, за ним прийшло ФСБ, щоб продемонструвати Москві «боротьбу з корупцією».

Сьогодні Вадим Ільмієв перебуває під вартою. Тепер він на власному досвіді знає, як виглядають російські СІЗО, куди він допомагав відправляти незгодних херсонців.

Віталій Гура

У серпні 2022 року російські ресурси облетіла новина: «Героїчно загинув Віталій Гура». Колишнього старосту селища Дніпряни, який став «заступником голови» окупаційної адміністрації Нової Каховки Херсонської області, нібито розстріляли біля його власного будинку. Російська пропаганда вже готувала некрологи про «мученика за русский мир».

Але через місяць сталося «диво». Гура з’явився в ефірі російського пропагандистського RT. Виявилося, що його смерть інсценувала ФСБ, щоб нібито запобігти справжньому замахові. Він повернувся у крісло керівника, тепер уже як «голова» окупованої Каховської округи. Але це так зване «воскресіння» не зробило його недоторканним.

Віталій Гура — це людина, яка пережила власне «вбивство», але не пройшла перевірку на лояльність. На відміну від Ільмієва, якого судять за мільйони показово й гучно, Гуру прибрали тихіше. Фінальним акордом у кар’єрі Гури став не конфлікт інтересів і навіть не розкрадання грошей. Його підвела банальна необачність. У квітні 2024 року в мережу потрапило відео, де Гура разом із соратниками стоїть на тлі пам’ятника у Каховці. Ніби, нічого особливого: сміється, жартує, максимально розслаблений. Занадто розслаблений для людини, яка живе в системі, де за тобою постійно спостерігають.

Для російських «Z-патріотів» та кураторів у Кремлі цей сміх став вироком. Відео сприйняли як «наругу над пам’яттю» та «дискредитацію». У пабліках окупантів здійнялася хвиля гніву: мовляв, поки російські солдати гинуть, місцеві гауляйтери розважаються біля меморіалів.

Реакція була миттєвою. Гуру не просто розкритикували — його показово зняли з посади «голови адміністрації» Каховського округу. Це ключовий момент для розуміння природи колабораціонізму. Гура міг красти мільйони, міг катувати людей, і система б це терпіла. Але як тільки він припустився помилки, яка зачепила російську пропаганду — пам’ятники та ідеологію — його негайно прибрали. Сміх на відео став офіційною причиною запуску репресивної машини проти нього.

Микола Моргунов

Микола Моргунов — це не просто колаборант, не «новачок», а представник старої школи зради. Колишній міський голова Брянки на Луганщині, функціонер «Партії регіонів». Свій вибір він зробив ще у 2014-му — і відтоді послідовно йшов цим шляхом. На відміну від «героїв на годину», Моргунов — майстер апаратної гри. Він пережив усі чистки в «ЛНР», довівши свою лояльність Москві десятиліттям служби. Саме тому у 2022 році йому довірили складну ділянку — очолити окупаційну адміністрацію Сіверськодонецька.

Через його підписи проходили кошториси на мільйони рублів, що виділялися з федерального бюджету Росії на ремонт житлових будинків, які часто існували лише на папері.

Але у лютому 2025 року «непотоплюваний» Моргунов пішов на дно. Російська система, яка раніше заплющувала очі на «місцеві особливості» управління, почала системну зачистку. Сіверськодонецьк став занадто дорогим об’єктом, щоб дозволяти місцевому колаборантові контролювати грошові потоки.

Сіверськодонецьк був закріплений за Пермським краєм РФ як «регіоном-куратором». Коли російські чиновники з Пермі приїхали на місце, вони побачили, що Моргунов намагається грати у власну гру, віддаючи підряди своїм луганським фірмам замість російських. Фактично — віджимав потоки. Саме з цього моменту і почався кінець його кар’єри.

Кейс Моргунова — це наочний посібник із «русского мира». Ти можеш бути вірним зрадником десять років, ти можеш знати кожен камінь у своєму регіоні, але для Кремля ти завжди залишаєшся «чужим» і зрадником.

Сьогодні Микола Моргунов — «збитий льотчик». Його досвід більше не потрібен, його зв’язки анульовані. Він став заручником тієї самої системи, яку допомагав будувати на крові своїх співгромадян. Для Москви він — лише стрілочник, на якого зручно буде списати провал «великої відбудови» Сіверськодонецька.

Історії Вадима Ільмієва, Віталія Гури та Миколи Моргунова — різні клінічні випадки однієї хвороби. Окупаційна система працює як гігантська м’ясорубка: вона перемелює ресурси, території, а потім — і тих, хто допомагав їй ці ресурси захоплювати.

Етап «інвентаризації» та «первинного хаосу» закінчився. Тепер окупантам не потрібні посередники зі знанням місцевого контексту — їм потрібні слухняні виконавці з російським паспортом у кишені та дипломом чиновника з Ростова чи Пермі.

З вами була Валентина Троян. Ми продовжуємо стежити за тими, хто думав, що зможе перехитрити історію. Дякую, що були з нами. Бережіть себе і вірте в Україну.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів