Після пережитого потрібен час — голова ГО «Жінки зі сталі» про звільнених «азовців»

Гостя — дружина звільненого із російського полону «азовця» Богдана Зарицького, голова ГО «Жінки зі сталі» Наталія Зарицька. Вона була ініціаторкою першої поїздки до Стамбула, з якої почалась епопея зі звільненням полонених з «Азовсталі». Її чоловік Богдан Зарицький потрапив на обмін у вересні 2022 року, коли українських військових обміняли на Віктора Медведчука.

«Для багатьох родичів є нестерпним чекання»

Наталія Зарицька: Повернення кожного захисника України на рідну землю — важливе. Чи то солдат, чи то командир. Якщо ми абстрагуємося від чину, це все — наші оборонці. Особисто мені повернення наших командирів дає взагалі велику надію. Оскільки ми сподіваємося на їхній великий внесок в оборону України, у нашу перемогу. Звісно, після пережитого потрібен час. Ми вже знаємо про той стан, в якому повертаються зазвичай наші оборонці. Їм треба реабілітація, реінтеграція, ресоціалізація. Весь той комплекс постізоляційних заходів, щоби люди могли надалі продовжувати свою діяльність.

Звісно, для багатьох матерів, які досі чекають, для багатьох дружин є нестерпним це чекання. І їм сатисфакцію дасть лише повернення їхніх рідних. Тому для них кожне повернення, у якому немає їхнього родича є нестерпним. З іншого боку, значна частина дружин, матерів, сестер, дочок розуміють, що обміни відбуваються. Вони набралися терпіння, стиснули волю у кулак і чекають.

• На сьогодні було 47 обмінів і понад 2,5 тисячі наших захисників вдома.

Чекаємо на інших, яких ще тисячі перебувають у російських застінках.

---

Читайте також: Повернення командирів «Азову»: чи висувала Туреччина умови Україні?

---

Зв’язки «Жінок зі сталі» з міжнародними партнерами

Наталія Зарицька: Ми підтримуємо зв’язки, ба більше ми їх розширюємо. Візит до Туреччини переріс у низку важливих візитів нашої команди, і до Страсбурга, і до Женеви, і до Парижа, і до Ватикану, і до Гааги. Ми розширили коло нашої міжнародної співпраці, підтримуючи вже те, що напрацьоване.

І, ви знаєте, з одного боку, обміни мали б відбуватися за Женевською конвенцією після припинення бойових дій, але вони відбуваються зараз, тому що світ не знав такої великої війни, певно, вже років 80. І на наше переконання у всіх тих цивілізаційних цінностях, які вдалося напрацювати, світ уже набагато глибше просунувся. І чекати припинення бойових дій… Вочевидь, на нові виклики потрібні нові рішення. Тому зараз не тільки Україна є полігоном для напрацювання цих нових рішень, а й весь світ має допомогти. Тому що це світова безпека, архітектуру якої руйнує Росія.

І зараз ми в процесі цих рішень. У світі ніхто не знає, що робити з військовополоненими звільненими, як їх реабілітовувати.

Знають в Ізраїлі, у США як працювати з психотравмами різного штибу. Але ось що робити, коли людина тривалий час перебувала у руках найцинічнішого і найжорстокішого ворога — поки не знають. Але ми вже обкатали певні рішення. Вже розуміємо, що потрібно робити. Що це мають бути особливі протоколи ревізії стану здоров’я. Ця ревізія має бути неодноразовою, а після лікування, яке потребує особливостей, має бути знову проведена.

І має бути відновлення на фізичному рівні, а вже потім паралельно ми говоримо про психічне здоров’я. І зараз є дослідження, що психічне здоров’я не можна повернути повноцінно, поки не відновиться організм, метаболізм.

---

Читайте також: Ми обов’язково скажемо своє слово в бою — командир «Азова»

---

Про реабілітацію на досвіді родини

Наталія Зарицька: З власного досвіду, зрозуміло, чоловік проходив у декількох організаціях таку своєрідну реабілітацію (більше про те, як Богдан Зарицький потрапив у полон, Наталія Зарицька розповідала у програмі Громадського радіо «Звільніть наших рідних» — прим. ред.). Є методика, яка спрямована на відпрацювання психотравми у безпечному просторі. Але він зазначає, що зараз в законодавчому полі є певний вакуум, і зі звільненням оборонці продовжують бути солдатами.

• Тобто відпрацювати психотравму у безпечному просторі не вийде. Оскільки твоє травматичне минуле — це твоє невідворотне травматичне майбутнє.

Тому ось тут потрібна корекція методики. Ми маємо реально прокачувати цих солдатів. Вони як надлюди, як леви билися на полі бою, проявили свій сталевий характер. Українці — це нація людей зі сталі. Але тут треба потужніше щось, що дозволить потім оборонцю повернутися на фронт. Якщо ми наразі не можемо йому дати вибору, чи продовжувати службу, чи ні.

Андрій Куликов: Це щастя, звичайно, коли люди повертаються з полону. Це навіть щастя, коли просто дізнаєшся, що людина жива і з нею може бути контакт. Але є люди, щодо яких ми можемо лише припустити, що вони в полоні. Є зниклі безвісти серед тих, про кого є відомості, що вони в полоні. Як з цією проблемою?

Наталія Зарицька:  З цією проблемою наразі важко, тому що Росія порушує Женевську конвенцію.

І в основному наші рідні не знають: ні де перебувають їхні близькі, ні в якому вони стані, що з їхнім здоров’ям, або більше — вони не знають, чи ті живі. Тому що Росія постійно етапує родичів. І навіть якщо виходять звільнені та дають якусь звісточку, то ця звісточка на певний період часу. І немає гарантії, що росіяни вже щось не заподіяли, чи не перевезли того родича. Тому з цим важко, але вже за понад рік повномасштабного вторгнення родичі навчилися і це бороти, і бороти інформацію тих інформаційно-психологічних операцій, які теж здійснює Росія. Як країна таборів, країна терору.

Треба довіряти нашим інформаційним джерелам, пропускати все через свій внутрішній фільтр. Я завжди раджу родичам дослухатися найперше до свого серця, звірятися з собою — у вас інтуїція працює найкраще. І завжди ставити собі питання:

«А кому це вигідно? І що це дасть?».

Ось це такий основний запобіжник. Завжди, коли родичі телефонують в організацію, кажуть:

«А це правда, ось, що там коїться, це правда?».

Я кажу:

«Ну подумайте, кому це вигідно? Ну, вочевидь, росіянам вигідно, щоб ми з вами пили корвалол, втрачали здоровий глузд. Вони хоча б так будуть з нами розправлятися, якщо не можуть фізично, на полі бою».

І, ви знаєте, час показує, що це перевірена така методика. І що, дійсно, це була просто інформаційна психологічна операція.

• І не варто було віддавати ні свій час, ні свою енергію, ні емоцію. Краще її акумулювати зараз і спрямувати потім на реабілітацію свого рідного, якого повернуть, і якому треба буде дуже багато любові й уваги приділити.

Щоб він не тільки фізично, але і ментально, думками повернувся на рідну землю з того пекла.

---

Нагадаємо, 8 липня 2023 року під час робочої поїздки на Львівщину президент України Володимир Зеленський узяв участь у молитовному заході «Боже, Україну бережи! 500 днів опору й звитяги». Також цього дня у Львові були командир «Азова» Денис Прокопенко (Редіс). Разом з бойовими побратимами він 8 липня 2023 року прибув до України з Туреччини. У Львові він під час спілкування з журналістами повідомив про намір повернутися на фронт.

Як повідомляло ГР, Україна повернула на батьківщину п’ятьох захисників «Азовсталі», які перебували в Туреччині після звільнення з російського полону, за результатами переговорів із турецькою стороною. Українські воїни Денис Прокопенко, Святослав Паламар, Сергій Волинський, Олег Хоменко, Денис Шлега нарешті зможуть бути з рідними.  До цього вони жили у Туреччині за умовами обміну під особистими гарантіями захисту президента Реджепа Таїпа Ердогана.

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос припускає, що однією з причин, чому Ердоган відпустив командирів «Азову» було рішення Росії скасувати зернову угоду.

Також відомо, що 14 червня 2023 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону (Росія) почав судилище над іншими, 22 полоненими «азовцями». Про це повідомило AP. Це захисники Маріуполя, які потрапили у полон у травні 2022 року. Підсудних звинувачують у терористичній діяльності проти РФ. Серед них — восьмеро жінок. За даними «Центру громадянських свобод», серед підсудних також є кілька цивільних. У разі визнання вини їм загрожує покарання від 15 років до довічного ув’язнення.

Організація «Жінки зі сталі» була створена чотирма жінками: Наталією Зарицькою, Ольгою Керед, Наталією Григоренко і Ольгою Бойко. Вони у відчаї не знали, що їм робити, і просто сіли на літак і полетіли до Ердогана просити про підтримку. 30 травня 2022 року вони повернулися в Україну, придумали організацію. До неї насамперед увійшли родичі тих, хто був у оточенні на «Азовсталі». Потім доєдналися інші родини з інших напрямків. Також «Жінки зі сталі» почали захищати права зниклих безвісти та загиблих героїв України, розповіла в ефірі Громадського радіо представниця Громадської організації «Рада дружин та матерів захисників України „Жінки зі сталі“» Софія Черепанова.

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS