4200 — найбільша кількість полонених в Оленівці за час мого перебування там — колишня полонена

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» ми поговорили про цей злочин — чому видається так, що це цілеспрямоване вбивство. Також поговорили про умови утримання і кількість полонених, які перебували і можуть наразі перебувати в колонії селища Оленівка.

Гостя програми — колишня полонена цієї колонії Ганна Ворошева.

  • Ганна Ворошева — маріупольчанка, колишня полонена, яку 100 днів утримували в колонії Оленівки. До повномасштабного вторгнення у Ганни був бізнес, вона мала магазин повітряних кульок у Маріуполі. За кілька днів після початку повномасштабної війни Ганна почала волонтерити у маріупольському центрі «Халабуда». 18 березня жінці вдалося виїхати з Маріуполя, але коли 27 березня вона спробувала повернутися назад і провезти гуманітарну допомогу, росіяни захопили волонтерку у полон. Звільнити її вдалося 4 липня.

Чи перетиналися між собою цивільні полонені і «Азовці» Оленівській колонії?

Ганна Ворошева: Чоловіків цивільних і бійців «Азов» утримували окремо на бараках, але жінки, які вийшли з «Азовсталі», серед яких було багато з батальйону «Азов», утримувалися у тому ж корпусі «ДІЗО», що і я. Також до того корпусу час від часу приводили «азовців» з бараків і їх дуже сильно били. Ми могли бачити, що когось вели на допит. Не всіх, але декого — до десятка чоловіків із батальйону «Азов» ми могли бачити.


Читайте також: ЗСУ поповнили обмінний фонд під час наступу на Півдні — Зеленський


Колонія в Оленівці

Ганна Ворошева: Це велика територія, на якій є різні технічні будівлі. Наприклад, там є будівля пекарні, столової, адміністрації. Також є будівлі, в яких утримують полонених. Це п’ять бараків: двоповерхові цегляні будівлі. Вони перебувають на певній відстані між собою. А є ще ця будівля «ДІЗО» — це дисциплінарний ізолятор, і ця будівля перебуває дещо з іншого краю цієї території.

Кількість полонених в Оленівці

Ганна Ворошева: 2500 полонених були станом 4 липня, але найбільше полонених було десь в середині травня, коли привозили наших захисників як полонених. Це відбувався етап за етапом, щодня прибували й прибували люди. Але до того людей вивозили. Тому це був місяць, коли ця цифра кожного дня змінювалася. Нас було 2200, 2700, 3200 полонених. Пікова цифра була 4200. Мені навіть страшно порахувати, скільки людей пройшли за ці місяці крізь колонію в Оленівці. Це були тисячі полонених, яких вони вивозили по всій території Росії, також вивозили в СІЗО міста Донецьк, де наразі перебуває багато жінок і чоловіків, яких вивезли з Оленівки перед тим, як туди етапувати «азовстальців». Знущалися з кожного.

  • Мені навіть страшно порахувати, скільки полонених пройшли крізь колонію в Оленівці

Куди вивозили людей з Оленівки?

Ганна Ворошева: Одного разу була така історія. Приїхав «етап» (процедура, коли привозять людей) і привезли десь 20-30 чоловіків, і один з конвоїрів сказав одному чоловікові: «Я тебе вже бачив, ти ж повинен був бути у Таганрозі. Чому тебе знову сюди перевели?». Тобто я чула про те, що вивозили у Таганрог. Багато дівчат вивозили у місто Донецьк, а інших доправляли «до Російської Федерації», а куди саме, ми не знаємо.

Умови утримання в Оленівці

Ганна Ворошева: Коли полонених у колонії було 2500, то ми себе ще якось почували більш-менш, але коли було 3200, то у камері на двадцяти квадратних метрах перебувало 55 людей. Це пів квадратного метра на людину, тобто людина могла тільки стояти. Вони сиділи по черзі, не те що спали. Коли остання людина дійде до туалету, першій людині, яка туди ходила, вже потрібно знову йти. Нікого не цікавило, чи достатньо тобі повітря у камері, чи достатньо води. Ти був просто як об’єкт обліку.

  • Коли було 3200, то у камері на двадцяти квадратних метрах перебувало 55 людей. Це пів квадратного метра на людину, тобто людина могла тільки стояти

Вони довго розробляли якусь систему, переробляли її по 10 разів на місяць, щоб розбити нас всіх по категоріях. Основні категорії, по яких вони розрізняли людей — це цивільні. Але до цивільних вони також відносили колишніх працівників поліції. Також вони вирізняли всіх військовослужбовців, і окремою категорією були бійці батальйону «Азов». Але з самого початку вони відносили до цієї категорії й Нацгвардію, тому що у них бойовий підрозділ має одне цифрове значення, і вони дуже пишалися цією кількістю.

  • У них виходило, що бійців «Азову» більше, ніж самого «Азову», бо вони кожного нацгвардійця вважали «азовцем»

Умови відрізнялися на бараках і корпусі ДІЗО, який самі працівники колонії називали «ямою», бо це було щось таке гидке та огидне.

Ставлення було більш-менш тактичне до колишніх поліцейських, і найгірше — до чоловіків, які мали приналежність до батальйону «Азов». Їх утримували окремо.

Обстріл колонії

Ганна Ворошева: 29 липня я була у літаку, тоді я вже закінчила давати свідчення всім правоохоронним органам, і надійшла ця звістка, яка мене шокувала. Зі мною тоді знову зв’язалися служби, я давала свідчення на цю тему.

  • Для мене було однозначно, що це просто вбивство наших хлопців

Обстріл відбувся на промисловій зоні. Це далеко від основних приміщень. Це таке приміщення, яке є у кожній колонії, тобто цех, на якому у звичайному режимі існування колонії працюють в’язні — на кшталт якоїсь майстерні. Але в Оленівці ця територія була закинута, занедбана, там не проводилися ніякі роботи, тобто раніше вона не використовувалася. Навіть коли було дуже багато полонених, коли було 4000 полонених, вона не використовувалася. Це не ті люди, які будуть розселяти, коли в колонії немає місця.

Складається враження, що туди на промзону спеціально занесли ліжка. Ми були одні з найперших полонених у цій колонії, і активності у цій її частині не було.


Читайте також: Для Росії війна перейшла в стратегічний цугцванг, наближається фінал — Данілов


Звільнення

Ганна Ворошева: Нас просто звільнили, це не був обмін. Про те, що ми існуємо, Україна дізналася від нас самих після звільнення. Ми зібрали пресконференції у Варшаві.

Нас не було в жодних списках. Але напередодні, після того, як ми адміністрацію колонії зацькували питанням, коли ми вийдемо і чому ми досі тут, особисто мені кинули в обличчя, що ви тут всі наразі маєте статус військовополонених. Ще додали, що якщо вас не будуть обмінювати (а ми не підпадали під тих, кого можуть внести в списки на обмін), то вам дадуть 10-12 років, а можливо і довічний термін.

  • Ті «закони», навіть які видає «влада ДНР», не виконуються

Проте у липні нас випустили. Написали, що затримали нас 6 червня, а відпустили 14 червня, і що «прокуратура Донецької народної республіки» відхиляє позов про відкриття кримінальної справи за статтею «тероризм» і вона надає вказівку колонії нас випустити. Але випустили нас 4 липня. Адже там відбувається страшне свавілля, оскільки ті «закони», навіть які видає «влада ДНР», не виконуються. Бо був наказ, в якому було перераховано 22 волонтери, проте випустили спочатку 20, наступного дня випустили ще двох волонтерів, а один — Сергій — і досі перебуває там. Тобто один із нас і досі там.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Випуск програми виходить за підтримки Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS