facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Чому окупанти одних полонених відпускають, а інших продовжують утримувати — історія звільненого полоненого з Херсона

Як і за що росіяни затримували цивільних полонених у Херсоні і чому частину з них випустили, а частину — забрали з собою при втечі з правобережжя Херсонщини?

Чому окупанти одних полонених відпускають, а інших продовжують утримувати — історія звільненого полоненого з Херсона
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 13 хвилин

У випуску програми «Звільніть наших рідних» — історія викладача з Херсона, якого росіяни тримали у полоні 201 один день.

  • Тарас Букрєєв — херсонець, викладач, цивільний полонений російських окупантів. Тарас Букрєєв викладав історію у Херсонському вищому професійному училищі сервісу і дизайну, брав участь у політичному і громадському житті міста.  Під час окупації залишився в місті волонтерити. У вересні 2022 року Тараса викрали окупанти. Він провів у полоні 201 день. В Україну зміг повернутися лише наприкінці 2023 року. 

Як вдалося повернутися на вільну територію України і що пережив в окупації та полоні? Про це ми розпитали самого Тараса Букрєєва.

«На початку окупації росіяни давали можливість волонтерити…»

Тарас Букрєєв: У перші години повномасштабного вторгнення я відправив з міста родину, а сам лишився у Херсоні. Коли точилися бої в районі Антонівського мосту, я допомагав нашим хлопцям медикаментами, потім знаходив транспорт для того, щоб евакуювати поранених військових, цивільних та хлопців з територіальної оборони. Після окупації міста я долучився до волонтерської ініціативи, створеної в ті дні. Це була організація «Котики-патріотики». Це була можливість не тільки допомогти херсонцям, а й можливість вільно пересуватися містом, оскільки на початку окупації росіяни дещо закривали очі на волонтерську діяльність, щоб місто продовжувало жити, а волонтери, якщо вони не виступали з якимись політичними лозунгами, їх особливо не цікавили. Зупиняють на блокпості машини, дивляться, що там продукти і медикаменти і — пропускають далі.

Ця можливість переміщуватися у місто дозволяла не тільки допомогти людям, але й збирати інформацію про дислокацію військ окупантів, дивитися, які об’єкти критичної інфраструктури їх цікавлять тощо.


Читайте також: На окупованій Херсонщині окупанти змушують священників та прихожан переходити до РПЦ


«З кінця квітня я долучився до підпільної роботи і мене почали шукати….»

Тарас Букрєєв: Така волонтерська активна діяльність була протягом двох місяців. Десь з кінця квітня я долучився до хлопців, які займалися підпільною роботою. Це мої знайомі військові, хлопці з правоохоронних органів. Я допомагав їх переховувати, переховувати їх родини та долучався до іншого роду діяльності зі збору та передачі інформації у тісній співпраці з рухом опору та нашими Збройними силами.

Так було до того моменту, поки мною не зацікавилися. Перший раз прийшли до моїх батьків з питаннями стосовно мене. Батьки були проінформовані, що я не перебуваю в місті, а виїхав на підконтрольну Україні територію. Через деякий час інтерес до мене зник і у мене була змога продовжувати свою роботу — вивозити людей з міста через перевізників, евакуйовувати військовослужбовців, які навіть влітку ще лишалися в Херсоні. Так продовжувалося до середини серпня, коли хлопців з мого оточення почали затримувати і забирати в ізолятор. І одними з останніх з нашої групи затримали мене і мого друга — це стало 4 вересня. Після того я перебував 7 місяців у російській неволі до того моменту, коли мене випустили у Чаплинці, де я ще був змушений залишатися до грудня 2023-го року.

У херсонському ізоляторі я перебував до 20 жовтня. 20 жовтня остання партія — два «автозаки» вивезли з Херсону, коли вони вже тікали з міста. Після цього я пробув в ізоляторі у Голій Пристані десять днів, а потім нас відвезли у Чаплинку, де я вже був до 23 березня, коли мене відпустили.

Тарас Букрєєв/Фото з відкритих джерел

«Ми розуміли в жовтні, що росіяни збираються тікати…»

Тарас Букрєєв: Було декілька сигналів. Ми до кінця не розуміли цих сигналів, але по ночах у своїх камерах чули роботу артилерії з обох боків все ближче і ближче. Ми розуміли, що інтенсивність боїв нарощується. А другий момент — до нас закинули одного чоловіка в камеру десь приблизно 16 жовтня, який розповів нам останні новини. Сказав, що Дар’ївський міст вже перебитий, що наші постійно б’ють по понтонній переправі біля Антонівського мосту, тобто щось намічається.

Третій сигнал був увечері 17 жовтня. Під нашими вікнами було місце для паління і один росіянин курив і розмовляв по телефону, де говорив своєму співрозмовнику, що потрібно вже «скидувати гривню»

19 жовтня від самого ранку вони почали випускати багатьох людей. Ми прокинулися від того, що відбувається постійний рух коридором: називають прізвище, відкривається камера і людині кажуть: «З речами на вихід». Нас не відпустили, а вивезли 20 жовтня.


Читайте також: 11 років суворого режиму «за шпигунство»: як окупанти карають незгодних з «СВО» на окупованих територіях


Чому окупанти одних відпускали, а інших забирали із собою?

Тарас Букрєєв: Все залежало від деяких умов. Одних людей вже «відпрацювали», тому ФСБшники, які розуміли, що у них скоро ротація, розуміли, що тягнути цих людей з собою не має сенсу. Деяких відпускали з тих, хто довго сидів. Їм пропонували співпрацю, але, наскільки мені відомо, з усіх, хто тоді погодився і кого відпустили в Херсоні, потім розповіли все нашим спецслужбам.

Адже були такі випадки, коли у тебе 19 жовтня був варіант — або ти виходиш, підписавши документи, або ти їдеш на лівий берег

Були, звісно, і такі люди, по кому просто не встигли завести справи, тому їх випустили. По мені справу вони також не завели, але по моїх друзях з мого оточення вже були справи, тому вони хотіли мене зробити або свідком, або співучасником. Фактично ті ФСБшники, які затримали мене і моїх друзів, ще лишалися і приїжджали до кінця грудня, гадаючи, що з цієї справи можна щось витягнути. Проте коли відбулася ротація в Чаплинці, коли приїхали нові слідчі, вони просто відфільтрували мене і ще кількох хлопців, які проходили по нашій справі. Тих, проти кого справи були відкриті у серпні,повезли далі, і хлопці досі перебувають у полоні.

За останньою інформацією, п’ятеро людей з мого оточення перебувають у СІЗО ФСБ у Ростові

«Я розумів, що можу потрапити у полон, але підготуватися до цього неможливо…»

Тарас Букрєєв: Залишитися у Херсоні — це був усвідомлений вибір. Я розумів, що, ймовірно, все вийде і ми відіб’ємося. Коли місто потрапило в окупацію, я думав про те, що тут залишаються мої батьки, мої учні, а це діти в основному з лівого берегу і повернутися до батьків вони не могли. Крім того, так вийшло, що ще з інститутських років я завжди займався громадською суспільною діяльністю та мав велике оточення людей, яким я не міг сказати, що я виїду. А коли вже  зрозумів, що мене помітили і я привернув увагу, я зв’язувався з людьми з підконтрольної території та консультувався з ними з приводу безпекової поведінки. Спочатку ми думали про те, що мені варто спробувати виїхати, але тоді до мене дійшла інформація, що я точно є в списках і при намаганні виїхати через блокпости з міста я, скоріше за все, буду затриманий.

Тому я почав переховуватися у місті, змінювати постійно адреси, місця зустрічі зі знайомими. У момент, коли хлопців почали затримувати, я заліг на дно, проте, певно, через власну необережність перестав пильнувати і слідкувати за ситуацією. Мене вирахували і затримали.

Розуміння було, що це може статися. До полону підготуватися дуже важко. Ти розумієш всі ризики, але поки цього не станеться, ти не розумієш, що з тобою може відбуватися.


Читайте також: «Або ви надсилаєте 5000 євро, або ми — відео зі стратою вашого сина»: історія полоненого студента з Маріуполя


Що було у полоні?

Тарас Букрєєв: Коли я потрапив у камеру, хлопці мені говорили, що перший-другий тиждень ти їм будеш цікавий, а коли вони зрозуміють, що їм більше від тебе нічого не добитися, вони на тебе «заб’ють». І тут є два варіанти — або відпустять, або сфабрикують справу. Фактично так і вийшло: перші два тижні я їм був цікавим, а потім про моє існування забули. І десь тільки 3 жовтня мене викликали на допит, хоча це вже була пропозиція про співпрацю. Мовляв, ти викладач, кандидат історичних наук — пропонували роботу. Більше я цих людей не бачив. Наступний допит був уже в кінці січня 2023-го року, коли мене покликали на допит і запитали — хто ти такий і чому ти тут сидиш. По мені було лише два абзаци тексту, тому я сказав, що мене взагалі випадково затримали і оці два абзаци мене просто змусили написати. Вони перевіряють інформацію, роблять запити і якщо щось знаходять, то беруть людину в оборот. По мені вони щось перевіряли два тижні, потім знову викликали на допит, почали розказувати, що мене можуть відпустити, але треба думати, тому що ті два абзаци, які написані, доволі серйозні. Знову два-три тижні тиша, потім  — знову пропозиції щодо співпраці. Коли мене вже відпускали, дали підписати документи, що я погоджуюся на співпрацю з ФСБ, з МВС, що я як громадянин України визнаю, що Крим — Росія тощо. Тобто такі стандартні і пропагандистські ролики з тобою знімають і відпускають. Таким чином відпустили у березні чоловік десять. Потім так само було відпущено багато людей у травні. Таким чином вони показують результат роботи і картинку — знімають на камеру, як ти любиш Росію.


Читайте також: «Я запитав у окупанта, що б він робив, якби забрали його сім’ю, землю і свободу. Він промовчав» — староста Хрещенівки


«Виїхати з Чаплинки я одразу не міг…»

Тарас Букрєєв: Вони мене випустили, але це нагадує історію з вільними поселеннями при радянській владі, коли у людини термін перебування у ГУЛАГі закінчувався, але повної свободи вона не мала. Я був відпущений у Чаплинці, але кудись поїхати не міг. Так, ти не в камері, не у підвалі, проте якоїсь довідки мені не дали. За два місяці мені таки видали довідку, що я пройшов «заходи фільтрації».

Поки я перебував у Чаплинці, мені допомагали місцеві люди, які допомагали багатьом таким, як я. Я жив у будинку людини, яка виїхала. Це чоловік, який так само пройшов ці всі підвали

По мені піднімалося питання щодо обміну, але росіяни не розуміли, який може бути обмін. Мовляв, людина вже на волі, претензій до мене нема. Тому був відпрацьований певний механізм з нашими спецслужбами, про який я не буду говорити, адже я не останній, хто має пройти цей шлях. Але це була невеличка процедура щодо взяття їх документів, щоб виїхати в Росію. А далі вже було слідування до Бєлгородської області і перехід до «сірої зони». Тобто це був комплекс процедур.

Система, в якій один поїдає іншого…

Тарас Букрєєв: Взагалі виїзд з окупованої території — це завжди ризик, ти не знаєш, що тебе чекає на цих пунктах пропуску. Але лишатися в окупації теж небезпечно, тому що кожна нова ротація може бути сповнена сюрпризів і ти можеш викликати інтерес. Тобто це завжди дилема, і велика кількість звільнених людей і досі лишається на лівому березі, адже нормальної змоги виїхати нема.

Чому взагалі це так відбувається? Відпускати нас в Україну окупантам не зовсім вигідно, тому що юди повертаються і починають багато розповідати з того, що бачили. А тримати далі на підвалах теж не варіант, тому що з січня 2023-го року у них запрацювала ця загальноросійська система і завели до нас слідчий комітет та прокуратуру. У них як працює система — хто кого з’їсть, той отримає якісь премії та зірки на погонах. Тобто, починаючи з січня, слідчий комітет вже ставив питання до ФСБ — хто такі ц в’язні, за що сидять. Робота слідчого комітету — знайти порушення у роботі ФСБ, щоб притягнути ФСБшників до відповідальності. Ця система поїдає один одного. Тобто по кому не було якихось доказів, було простіше просто відпустити і зробити вигляд, щоб їх тут і не було. Нас відпускали так, щоб потім не було проблем. Хоча інколи проблеми були, том що деякі виїжджали потім в Росію і писали в прокуратуру про всі порушення у зв’язку із утриманням. Тому нам давали підписувати документ, що ми отримали назад всі свої речі, що ми не маємо претензій тощо. Навіть якщо тобі нічого не повертали, ти все одно підписуєш, що все отримав, бо хочеш скоріше вийти.

Взагалі після січня 2023-го року повний безлад було робити їм важче. Навіть  між собою перемовлялися, що зараз майже нереально «потерять человека». Тому що були випадки, коли людина не йде на контакт, її катують і вона все одно йде у відмову, цю людину могли просто вивезти у поле і застрелити. Коли почав працювати цей слідчий комітет і були списки тих, хто і де утримується, вже не так легко було когось «втратити». А на навесні і влітку таких випадків було багато, коли людину забирали на допити і більше не повертали.

Чи багато бачив людей, які пережили катування у полоні?

Тарас Букрєєв: Всі проходять через катування. Когось катують день-два, когось тиждень, але всі через це проходять. Там не спрацює, якщо ти з переляку скажеш, що все розкажеш, тільки щоб не катували. Ніхто ж твоїм словам не повірить. Або вони катують, бо їм це подобається.


Читайте також: Можливо, якщо розповісти правду про те, як хлопців ламають у полоні, це вплине на їхнє звільнення — колишній військовополонений


«Я сидів з мером Херсона Ігорем Колихаєвим в одній камері»

Тарас Букрєєв: Перший раз я побачив Ігоря Колихаєва 20 жовтня 2022 року, коли нас вивозили з Херсону. У автозаку нас було 32 людей, тридцять третім у так звану «камеру-стакан», метр на метр розміром, завели його. Щиро кажучи я б його не впізнав, просто по перекличці почув, що це саме він. Зблизька я його вже побачив у Голій Пристані, куди нас привезли. Ми були там у сусідніх камерах, і тоді він, з його слів, вперше був не в «одиночці». В одну камеру з ним ми потрапили 30 жовтня, коли нас привезли в Чаплинку. Забрали його від нас наприкінці листопада і вивезли у невідомому напрямку.

Ігор Колихаєв/Фото з відкритих джерел

Чому росіяни і досі утримують Колихаєва у полоні?

Тарас Букрєєв: Варіантів багато. Можливо, окупанти хочуть за нього велику ціну. Сам Колихаєв говорив, коли ми були з ним в одній камері, що на допиті йому сказали ФСБ-шники, що «при всьому бажанні тебе ніхто не обміняє». Чому не обміняє — ті ж ФСБ-шники казали, що це особисте замовлення колаборанта Сальдо, політична конкуренція і образа Сальдо на те, що Колихаєв у нього виграв вибори. Тобто це особиста неприязнь.

Колихаєва в Чаплинці викликали на допити, йшов тиск через бізнес, з нього ці ФСБники вимагали гроші, а він на це не погоджувався. Скоріше за все, росіяни не готові його видавати просто так

Ще одна з ймовірних причин — Ігор Колихаєв не погоджувався на те, що йому «шили». А хотіли, щоб він погодився з тим, що він є організатором терористичної мережі в Херсоні, що більшість диверсій чинилося за його команди. Натякали на муніципальну варту, яку він створив і яку росіяни вважали терористичною організацією.

«Держава не допомагає у медичній реабілітації після полону»

Тарас Букрєєв: Після повернення, в першу чергу, я відновив українські документи. Зараз я в процесі з отриманням документів щодо статусу полоненого. Почав займатися потроху своїм здоров’ям, реабілітацією і визначаюся з місцем проживання. Держава, на жаль, допомагає мало. У питаннях медичної реабілітації про цивільних полонених забувають, хоча їх утримується у полоні сотні тисяч. Через одне тільки херсонське ІВС пройшли тисячі людей. Я знаю хлопців, які пройшли полон, отримали виплати від держави, але коли просили про медичну допомогу, їм нагадували  про ці виплати, мовляв, з цих грошей і треба лікуватися. Але ж ми розуміємо, що багато людей втратило набагато більше, і всі витрати ці виплати не покриють ніяк.


Нагадаємо, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець на четвертій зустрічі радників у Давосі закликав міжнародну спільноту терміново консолідувати зусилля для повернення додому всіх українців, незаконно вивезених російськими окупантами.

Омбудсмен наголосив, що завдання стоїть повернути додому всіх військовополонених і незаконно вивезених Росією українців. Тож міжнародна спільнота, за його словами, «має негайно консолідувати свої зусилля в цьому напрямку».

«У Давосі наші партнери почули голоси українських дітей, яких ми повернули додому, родичів цивільних громадян, яких викрала та незаконно утримує РФ. Вони були вражені від почутих речей», — зауважив Лубінець.


Висвітлення воєнних злочинів унаслідок війни Росії проти України стало можливим за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку #USAID «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цьому ефірі, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та #УГСПЛ.


Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Площа Українських Героїв: чим вона особлива та як її вдосконалити

Площа Українських Героїв: чим вона особлива та як її вдосконалити

Чим обмеження на карткові перекази загрожує малому та середньому волонтерству

Чим обмеження на карткові перекази загрожує малому та середньому волонтерству

Окупанти підтвердили його невинність, але використовували як раба — історії зниклих балаклійців

Окупанти підтвердили його невинність, але використовували як раба — історії зниклих балаклійців

«Це стимулюватиме розвиток чорного ринку» — економіст про обмеження карткових переказів від НБУ

«Це стимулюватиме розвиток чорного ринку» — економіст про обмеження карткових переказів від НБУ