Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Роман Мартиновський
Чи можливо притягнути до відповідальності винних у викраденнях цивільних?
Говоримо з Романом Мартиновським, провідним експертом регіонального Центру прав людини — правозахисної організації із Севастополя, яка була вимушена залишити Крим після окупації Росією.
Гості1
У якому стані процес притягнення до відповідальності винних за російські воєнні злочини?
Роман Мартиновський: Нарешті міжнародні судові органи почали ухвалювати рішення стосовно тих справ, які подали наш уряд і окремі фізичні особи. Це свідчить про те, що справа дуже сильно зрушилась з мертвої точки. Уже видано шість ордерів Міжнародним кримінальним судом стосовно російських топосіб.
Процес відбувається на двох рівнях. Перший рівень — це відповідальність держави, Російської Федерації як держави. Другий — це відповідальність індивідуальних осіб за ті злочини, які вони вчиняють на окупованих територіях або у зв’язку зі збройним конфліктом. Щодо відповідальності держави, це міжнародні судові та позасудові органи. Щодо процесу індивідуальної відповідальності, який уже розпочався, він стосується поки що лише шести осіб у Міжнародному кримінальному суді. Тих осіб (як правило, це безпосередні виконавці воєнних злочинів), яких нам вдалося затримати на території України і притягнути до відповідальності, або щодо яких постановлені вироки у порядку заочного судочинства.
Існує проблема, що ми досі не привели наше національне кримінальне законодавство у відповідність з міжнародним кримінальним законодавством, зокрема, у частині відповідальності командирів і начальників.
Коли ми говоримо про виконавців, які виконують злочини, про те, що та чи інша посадова особа, командир або цивільний начальник, віддав наказ виконавцеві, а виконавець його виконав, то тут звичайна форма співучасті. І тут немає проблем із тим, щоб таку особу притягнути до відповідальності.
Проте коли йдеться про те, що командир чи начальник не віддає наказу на вчинення злочину, але він знає, що злочин вчинятиметься, що існує така практика, і не вживає жодних заходів на припинення цієї практики, на те, щоб притягнути винних осіб до відповідальності.
Більше того, ми бачимо, що в Російській Федерації все навпаки: «героїв» отримують ті, хто найбільше залучений до вчинення воєнних злочинів.
У такому випадку, відповідно до норм міжнародного кримінального права, цих осіб можна притягнути до відповідальності. З нашим законодавством є проблема. Навіть в Офісі Генерального прокурора немає чіткої позиції стосовно того, чи можемо ми притягати до відповідальності командирів-начальників відповідно до 438 статті нашого Кримінального кодексу.
Чим швидше ми усунемо цю перешкоду, тим швидше ми перейдемо до процесу притягнення хоча б у національному праві. Міжнародний кримінальний суд всіх командирів-начальників до відповідальності не притягне.
Читайте також: Що робити, коли близький зник безвісти?
Як працює процедура доведення в обох випадках?
Роман Мартиновський: Коли командир віддає безпосередній наказ на вчинення того чи іншого злочину, то тут звичайна процедура доведення. Ті докази, які суд вважатиме належними і достатніми для того, щоб постановити виправдувальний вирок. Це можуть бути свідчення або потерпілих, або свідків, або осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, коли вони посилаються на те, що виконували той чи інший наказ.
Стосовно відповідальності командирів-начальників, то тут процедура доказування є складнішою. Тому що треба саме довести той факт, що він знав про те, що відбувається. По-друге, треба довести, що це було в його компетенції — зупинити або попередити вчинення злочину. І третє, ситуації, коли, командиру достеменно відомо про те, що його підлеглі вчинили злочини. Але він не ініціює навіть дисциплінарного розслідування з цього приводу.
Він відповідатиме не за якийсь там службовий злочин чи ще за щось, а саме за той злочин, який вчинили його підлеглі. Тобто, якщо його підлеглі вчинили вбивство, то він відповідатиме за вбивство. Якщо вони вчинили зґвалтування, він відповідатиме за зґвалтування, хоча сам не був виконавцем цього злочину.
Докази
Роман Мартиновський: У кожному випадку мають бути надані індивідуальні докази, які стосуються тієї особи, яка опинилася на лавах підсудних, або ми хочемо, щоб вона опинилася на лаві підсудних. Просто сказати про те, що Росія веде незаконну, злочинну, агресивну війну проти України, і відповідно всі, хто приймає участь — злочинці, на жаль, ми так не можемо.
Існує правило, відповідно до якого навіть той російський військовий, який вбиває наших військових, не відповідає за те, що він вбив наших захисників. Тому що він комбатант. Відповідно, задача комбатанта — виборювати перемогу на полі бою.
Повертаючись до рішення Європейського суду з прав людини, докази можуть бути дуже широкими. Починаючи від звітів міжнародних організацій різного рівня, у тому числі Моніторингу місії з прав людини, яка функціонує з 2014 року на території України, і закінчуючи звітами міжнародних неурядових організацій.
У рішенні Європейського суду з прав людини величезна кількість посилань на звіти, на доповіді неурядових українських організацій. Серед цитувань звітів в одному місці навіть було кілька сторінок.
Кожен звіт на конкретних історіях. Коли ми аналізуємо ці історії, ми знаходимо спільні риси, спільний характер поведінки держави. І це все потім викладаємо у звіті. Це має значення. Якщо ми просто напишемо звіт, де не буде жодного прізвища, жодного посилання на кейс, нехай навіть на анонімний, то такий звіт навряд цікавитиме Європейський суд з прав людини чи Міжнародний кримінальний суд.
Взагалі, я переконую всіх осіб, які до нас звертаються і де є підстави для звернення до комітету ООН з прав людини чи до Європейського суду з прав людини. Ми й досі можемо звертатися до Європейського суду з прав людини, і Європейський суд в своєму рішенні це підкреслив. Він сказав, що можна звертатись до Європейського суду з прав людини по тих справах, де порушення прав почалося до 16 вересня 2022 року. Я всім, у кого є підстави, раджу звертатися і отримувати рішення, хоча не маю впевненості в тому, що вони будуть виконані. Але наявність такого рішення в майбутньому може дати особі право на те, щоб поставити питання про включення її в певні реєстри жертв, щоб потім отримати відшкодування.
Так чи інакше, після того, як закінчиться цей конфлікт і Російська Федерація нарешті буде поставлена на місце, після того, як зміниться політичний режим, прийматимуться рішення про виплату певним категоріям певних компенсацій.
У історіях, які сталися після 16 вересня 2022 року, судовий орган має бути інший. Зараз це Комітет з прав людини. У рішенні Комітету щодо практики переміщення в’язнів з території Криму на територію Російської Федерації чітко зазначено, що Російська Федерація має виправити цю ситуацію, припинити цю практику і повернути всіх людей, яких вона незаконно перемістила, на територію Кримського півострова. У нас було три заявники, а рішення Комітету стосується загалом всієї практики.
Щодо інших окупованих територій, різниці з Кримом тут немає. Тому що, так чи інакше, люди з території Запорізької області чи Херсонської області, чи з території Донецької, Луганської опиняються на території Російської Федерації. Їх примусово переміщують через міжнародно визнаний кордон між Україною і Російською Федерацією.
Читайте також: Звинувачення у «тероризмі» і сюжет для пропагандистського ТБ: росіяни викрали цивільного мелітопольця
Росіяни часто порушують право власності. Чи можуть вони нести за це покарання?
Роман Мартиновський: Щодо порушень права власності, які почалися після 16 вересня 2022 року — за ними в Європейський суд піти не можна. Тому що КПЛ не захищає право власності.
Але є інші аспекти, коли з вилученням майна порушують інші права людини. Наприклад, право на повагу до приватного сімейного життя або навіть нелюдське поводження. Тоді, посилаючись на ці факти, можна йти в Комітет ООН з прав людини і стверджувати, що таке вилучення було втручанням у право на приватне життя. Але не чисто у право на захист права власності.
Важливість поширення інформації про російські воєнні злочини
Роман Мартиновський: Те, що відбувається зараз в Україні, матиме величезний вплив в цілому і на систему міжнародного, і кримінального судочинства, і інших видів судочинства.
Наприклад, справа Кіпр проти Туреччини тривала майже сорок років. За скільки років Європейський суд розглянув нашу справу? За 10 років. Довго. Але порівнюючи з тим, що було раніше, це швидко. Міжнародні судові інституції задумуються над тим, яким чином вдосконалювати свої процедури.
Крім того, у жодному рішенні раніше суд не встановлював наявності такої величезної кількості адміністративних і судових практик, які становлять масове порушення прав людини. Це скорочує шлях від подання вимоги до отримання висновку про порушення прав людини і, відповідно, до відшкодування надалі.
Універсальна юрисдикція — це питання індивідуальної кримінальної відповідальності. Наскільки б ефективно ми не задіювали механізм універсальної юрисдикції, серйозного впливу на те, щоб розвантажити наші національні суди, це не матиме.
Але чому це важливо робити? Тому що ми таким чином надаємо ще більше доказів того, що Російська Федерація широкомасштабно вчиняє воєнні злочини на території України. Долучаючи інші країни до цього, ми забезпечуємо ще й принцип безсторонності. Тому що вороги можуть вважати наші національні суди упередженими. Тоді до суду, наприклад, Німеччини, довіри буде більше.
По-друге, це дуже важливо для того, щоб інформація про те, що відбувається в Україні, поширювалась за межами України. Щоб про це знала якомога більша кількість людей у світі.
Читайте також: Закриття церков і рейди на священників: що з релігійними організаціями на окупованих територіях
Дана публікація стала можливою
завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
