Міська рада Енергодару
Гості — керуюча справами виконавчого комітету Енергодарської міської ради Яна Дабіжа та громадський активіст, ексрадник міського голови Енергодара Віктор Бучнєв.
Анастасія Багаліка: Яно, що відомо про долю зниклих людей: Дмитра Орлова, Івана Самойдюка та інших активістів?
Яна Дабіжа: Вже понад три тижні нічого не відомо про місцеперебування і стан Івана Самойдюка. Його викрали росіяни через його позицію. Це зробили, щоб найскоріше встановити російські окупаційну владу на території українського міста Енергодар. Де є нині Самойдюк та інші викрадені, нам невідомо.
Ігор Левченко: Чи були спроби родичів Івана Самойдюка дізнатися в окупантів чи він живий? Чи намагаються його обміняти?
Яна Дабіжа: Російські окупанти не виходять на зв’язок з рідними та не висувають свої вимоги. Але з того, що говорить Ірина Верещук, відомо, що він є у списках на обмін. Наскільки мені відомо, йдеться про рівнозначний обмін.
Ігор Левченко: Чому, на вашу думку, викрали Івана Самойдюка?
Яна Дабіжа: Через те, що він зміг доставляти гуманітарну допомогу у місто. Він знав шляхи. Знав, як знайти допомогу, привезти її. Він займався цими питаннями, координував їх.
Анастасія Багаліка: Чи є інформація з приводу можливого викрадення міських депутатів, інших посадовців, чиновників, військових, громадських активістів?
Яна Дабіжа: На сьогодні жодного депутата у місті не викрали. Активістів, за моєю інформацією, розшукують. Але поки що не знайшли. Окупанти пересуваються містом групами по три людини. Вони мають неслов’янську зовнішність, перевіряють документи. Вважаю, що вони мають попередні списки, за якими шукають конкретних людей з українською позицією.
Читайте також: Частина росіян, що захопили Запорізьку АЕС, самі перелякані: що відбувається в Енергодарі?
Ігор Левченко: Звідки у них ці списки, де вони беруть інформацію?
Яна Дабіжа: Допомагають місцеві зрадники, колаборанти, які не гидують співпрацею з окупаційною владою. Однак їх не так багато.
Ігор Левченко: Чи відомо щось про мера міста Дмитра Орлова?
Яна Дабіжа: З того, що можу сказати: він є, займається питаннями міста. Він не покинув Енергодар.
Хотіла б сказати, що попри те, що наші прапори зняли на усіх закладах освіти, адміністративній будівлі виконкому Енергодарської міськради, місто є і залишається українським. Ми з містянами будемо чекати на ЗСУ стільки, скільки буде потрібно.
Анастасія Багаліка: Вікторе, можливо у вас є інформація, як російські окупанти формують списки людей, місцевих українських активістів, яких розшукують, у домівках яких проводять обшуки?
Віктор Бучнєв: Це точно невідомо. Однак є інформація, що у них є люди, які стежать за соціальними мережами, доходять навіть до TikTok. У них усе напрацьовано. Перелік людей звісно є і від колаборантів і від моніторингу соціальних мереж. Потім шукають активістів за домашніми адресами, на роботі. Це роблять навчені люди з підрозділів ФСБ. Вони у цивільному одязі, знають, як це робити.
Ігор Левченко: Вас також розшукували, намагалися затримати. Як вам вдалося уникнути цього?
Віктор Бучнєв: Вони у нас у гостях. Ми у себе вдома. Я народився і все життя живу в Енергодарі. Знаю добре, як і де можна заховатися. З перших днів вони знали усіх проукраїнських активістів. Я не приховував своєї позиції, був військовим волонтером. Тому й потрапив у російський перелік розшукуваних людей. Вони розпитували міського голову про мене, відкрили мій кабінет, нічого не знайшли. Шукали мене по місту. Поки що їм не вдалося мене знайти. Може, вже й не хочуть.
Ігор Левченко: Що відомо про гуманітарну ситуацію в місті? Як мешканцям адаптуватися до тимчасової окупації: чи платити за комунальні послуги, чи отримуватимуть бюджетники зарплати на українські картки?
Яна Дабіжа: Харчові продукти у місті є, але не в такій кількості, як до окупації. Ціни високі, у місті майже нема готівки, не працюють банкомати, інкасатори не їздять у місто. Дуже поганий інтернет-зв’язок та мобільний зв’язок, складно проводити електронні розрахунки. Багато продуктів завозять з Криму.
Анастасія Багаліка: Мер Мелітополя Іван Федоров заявив, що українську гуманітарку російські окупаційні війська розікрали разом з фурами, які її привезли. Щодо Енергодару є подібна інформація?
Яна Дабіжа: Ту гуманітарку, яка заїхала востаннє, ми змогли роздати людям на базі медико-санітарної частини. Трохи дитячого харчування було, засобів першої гігієни. Змогли це малозабезпеченим родинам це передати. Щодо ліків — ситуація складна. Медикаментів у місті нема. Їх тяжко завозити. Не вистачає засобів гігієни.
Якщо говорити про комунальні платежі, то в окупантів нема доступу до рахунків виконкому міста. Комунальні послуги потрібно оплачувати. Станом на початок квітня змогли частково виплатити зарплату бюджетникам. У нас нема заборгованості за березень. Комунальні служби працюють.
Читайте також: Кілька десятків «арештів» на день: як живуть нещодавно окуповані міста на Луганщині?
Ігор Левченко: Відомо, що окупанти намагалися відновити навчальний процес у школах трохи не у тому форматі, як було до цього. Чи вдалося це їм?
Яна Дабіжа: Навчання не відновлено. Вони тиснуть на освітян. Батьки не готові вести дітей у школу. У кожній з них майже тисяча дітей. Це небезпечно для них. Дистанційне навчання ми не можемо відновити, бо нема зв’язку.
Анастасія Багаліка: У місті продовжує працювати український мобільний банкінг, але при цьому є проблема з готівкою?
Яна Дабіжа: Так, є така проблема. Ті, хто переводять гроші у готівку, роблять це під 20%. Окупанти вже анонсували продаж бензину на заправках. До цього пального не було. Вони анонсують це як гуманітарну допомогу. Ми розуміємо, що 60 грн за літр бензину — це негуманно. За гуманітарною допомогою, яку роздають на вулицях міста, майже ніхто не підходить.
Ігор Левченко: Що відомо про безпекову ситуацію? У місті окупаційна влада оголосила про роботу якоїсь міліції. Люди, які називають себе міліцією, говорять, що вони нібито «місцеві», хоча мешканці кажуть, що уперше їх бачать. Що відомо про це?
Яна Дабіжа: Вони патрулюють місто на наших двох електромобілях, закуплених недавно для поліцейських офіцерів громад. У цей відділ набрали якихось людей. Я не можу сказати, чи це місцеві жителі. Військові, які ходять групами, їм також допомагають.
Слухайте також: Я з вами розмовляю, а за вікном стріляють — міська голова Чугуєва про ситуацію в місті
Ігор Левченко: Що ви можете розказати про людину, яка називає себе новим очільником міста, Шевчика?
Віктор Бучнєв: Шевчик — відома людина у нас у місті. Він та кілька інших людей дуже активно з 2014 року проявляли свою проросійську позицію. Він любить керувати, однак невдаха по життю, ніколи у нього нічого не виходило. Зараз він на хвилі особистого фурору. Саме таких людей зараз долучають до співпраці.
Анастасія Багаліка: Є якийсь список колаборантів-окупантів?
Віктор Бучнєв: Звісно, є. Українські спецслужби працюють як належить. Якщо ці люди не виїдуть, як Янукович у Ростов, їх чекає покарання за українськими законами. Мені прийшло підтвердження, що росіяни представили Валерія Курченка на керівну посаду у міськраді. Це наш славнозвісний керівник пологового будинку в Енергодарі, який він майже знищив за роки своєї роботи там. Він причетний до окупантських «казацьких рухів», пов’язаних з московською церквою.
І Шевчик, і Курченко були помічені в тому, що люблять вживати багато алкоголю.
Ігор Левченко: Активно обговорювали, що окупантська адміністрація, насамперед відновила роботу КП «Ритуал», яке займається похованнями та утримує місцеве кладовище на балансі. Чому воно зацікавило, у чому гостра потреба?
Віктор Бучнєв: У нас у переліку колаборантів є ще дві нові людини: Гаврюшкін та Суворін. Вони не проявилися остаточно. Вони полюбляли паради з колорадськими стрічками на 9 травня. Один з них у минулому був директором КП «Ритуал». Його звільнили, підприємство розформували. Цей крок — підтримка колеги Шевчиком, подарунок йому. Навряд чи для цього є якісь інші пояснення.
Ігор Левченко: Говорять, що росіяни перетворили Енергодар на знімальний майданчик своїх пропагандистських сюжетів. Знімають їх на території міста, на АЕС. Чи справді є така активність?
Віктор Бучнєв: В Енергодарі відносно інших міст, які знищують авіацією, спокійно. Однак, підрозділи, які захоплювали Енергодар, не пішли від нас. Це інгуші, дагестанці. Тож у місті ще може трапитися, що завгодно.
Щодо телевізійників, то це вже друга спроба. Перша була через кілька днів після захоплення. Приїздили різні російські телеканали. Відзняли свої фейкові новини, намагалися у співробітників АЕС взяти інтерв’ю. Вони назнімали своїх сюжетів і поїхали. Кілька днів том приїздили репортери, мешкали у готелі на в’їзді у місто. Хотіли записати пропагандистські відео щодо станції з персоналом. Працівники АЕС відмовилися будь-що коментувати. Тому вони записали сюжети, як станція «добре живе», як там «усе спокійно» і «радіаційний фон нормальний», як вони «готові приймати делегацію від МАГАТЕ», як місто «гарно живе під охороною казаків».
Ігор Левченко: Чи справді окупанти намагаються інтегрувати Енергодар у псевдоросійську дійсність, приєднати до реальності окупованих територій?
Віктор Бучнєв: Швидко у них це не вийде. Інформація про прокладання оптоволокна — більш схожа на фейк. В Енергодарі є інтернет. Є перебої, звісно, бо поруч йдуть обстріли. Окупанти користуються українським інтернетом. Вони налагодили відеоспостереження у місті, це також потребує інтернет-зв’язку. Є машини, які влаштовують перебої з мобільним зв’язком. Повністю інтернет вони навряд чи глушитимуть.
Ігор Левченко: Завершити нашу розмову хочу зверненням журналіста 24 каналу Олега Терещенка:
«Зовсім скоро наше славне місто буде звільнене від окупантів. Енергодар — це Україна. Повторюйте це постійно, гуртуйтесь та об’єднуйтесь, адже українці — найсильніша нація у світі.
Раби, яких прислала Росія, ніколи не бачили стільки вільних людей у містах та селах. Вони не могли собі уявити, що тисячі старих та малих, жінок та дітей не мають страху перед ними. Ми готові голими руками обороняти свою землю.
Натомість Росія — це країна поневолених людей, які звикли мовчати та терпіти, країна, яка звикла нападати на слабших, щоб підняти свою самооцінку. Країна, яка лише через війну може показати свою так звану «могутність».
Зараз, як ніколи, ви повинні проявити мужність та в жодному разі не падати духом.
Довіряйте ЗСУ — наші воїни щодня ризикують власним життям, рятують все для того, аби наша перемога настала якомога скоріше. Ми боремось за людей, за наших дітей, за кожний сантиметр нашої землі».
Створення цієї програми частково або повністю фінансується у рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS