Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Коли ЗСУ заходили звільняти нашу громаду, окупанти кричали: «Идут «укропы», убегаем» — волонтер із Харківщини
Деокупована Харківщина: якими були воєнні злочини росіян в Борівській громаді під час окупації
Гості1
Про це у програмі «Звільніть наших рідних» ми поговорили з адміністратором проукраїнського пабліка Борівської ОТГ, який діяв під час окупації Дмитром Зімарєвим. Також Дмитро під час евакуації був координатором з евакуації та гуманітарної допомоги.
Борівська громада — об’єднана територіальна громада в Україні, в Ізюмському районі Харківської області. Адміністративний центр — селище Борова. Громада розташована по обидва береги річки Оскіл. Під час Харківського наступу ЗСУ звільняли її у кілька етапів. Спочатку у вересні звільнили один берег річки. Врешті у жовтні громада була повністю звільнена від російських окупантів.
Евакуація під час окупації
Дмитро Зімарєв: У нас була дійсно велика справа — врятувати людей з окупації. І зараз ми допомагаємо деокупованим територіям. На жаль, наша громада і досі є прилеглою до прифронтової зони, бо Сватове, Кремінна — це гаряча лінія.
У нас були складнощі з евакуацією, тому що проблемним був шлях Куп’янськ-Ізюм, туди мало хто міг доїхати. І якщо ми займалися евакуацією з боку Борової, Першотравневого через Куп’янськ, то ми навіть частину Луганської та Донецької області охоплювали на евакуацію. Тут було мало добровольців, які допомагали нам їздити на символічну оплату. На жаль, у Куп’янську були таксисти, які дуже нескромно оцінювали свої послуги.
Читайте також: Бувало, що неповнолітніх і дітей росіяни розстрілювали впритул — правозахисники про злочини на Харківщині
Окупанти глушили зв’язок, але люди все одно знаходили вихід
Дмитро Зімарєв: Оскільки громада велика (декілька десятків тисяч квадратних кілометрів), то було багато місць, де люди ловили мобільний зв’язок. У кожному селі люди знали, де вони можуть виїхати, щоб спіймати зв’язок. Інколи це було кілометрів 15-35. Було дві причини, по яких окупанти глушили зв’язок. Одна — щоб люди не могли сповістити своїм родичам про те, що відбувається в окупації й наскільки росіяни погані. Друга — наші відчайдушні люди допомагали ЗСУ здавали позиції російських окупантів.
Як відбувалася деокупація Борівської громади?
Дмитро Зімарєв: Деокупація проходила у декілька етапів. Спочатку тиждень-два йшла розвідка. Деякі села одразу не бралися на штурм, могло бути так, що один, два дні, а то й тиждень наші хлопці ходили, видивлялися. Інколи росіяни, бачачи наших військових, на ходу застрибували у «КАМАЗи». Наші місцеві казали, що чули, як вони кричали: «Идут «укропы», убегаем» — і пил курявою. Дуже добре, що наші люди виходили на зв’язок і допомагали нам. Розповідали, де яка колона техніки пішла, де які скупчення окупантів. Тоді ми викликали авіацію і переривали цей шлях колон окупантів.
- Інколи орки, бачачи наших військових, на ходу застрибували у «КАМАЗи». Наші місцеві казали, що чули, як вони кричали: «Идут «укропы», убегаем»
У вересні деокупували одну частину села, потім чекали тиждень-два, і почалася деокупація лівого берега — зі сторони Лимана.
Читайте також: Контрнаступ на Харківщині як один із найбільших успіхів військової стратегії з 1945 року — переклад статті професора Філіпса О’Браєна
Що відкрилося після деокупації громади?
Дмитро Зімарєв: Те, що було при росіянах — це резервація. Без зв’язку, без можливості вільно пересуватися.
У нас зараз мало відомостей про людей, які були викрадені й не повернулися. На жаль, у нас загинуло багато військових на початку окупації. Колишніх АТОвців і родичів військових відводили на допити, їх постійно тероризували, брали телефони перевірку тощо.
Колаборанти Борівської громади
Дмитро Зімарєв: Більша частина колаборантів виїхала — як безпосередньо колаборантів, так і тих, хто активно підтримував агресію РФ. Хоча деякі залишилися, але вони не вважають себе колаборантами, говорять, що вони жертви, яких до чогось змушували. Виїхали або підприємці, або ті, хто почав займатися підприємницькою діяльністю під час російської навали, або «старости» сіл і працівники окупаційної сільради.
Колаборанти бігли разом із росіянами, але робили це з більшою підлістю — заохочували всіх інших тікати, залякували тим, що йдуть наші хлопці, і вони будуть всіх розстрілювати. Була ситуація, коли росіяни тікали з нашої громади до Сватового, і їх накрила наша авіація. Тоді вони почали через тих же колаборантів і самостійно пускали чутки про «звірства» наших військових, аби люди тікали разом із ними. Тобто робили це все для того, аби прикриватися громадянами, щоб наші хлопці не били колони, бо там є громадський транспорт.
Чи одразу розповідали люди про воєнні злочини та дії колаборантів?
Дмитро Зімарєв: Коли прийшли наші військові, люди, які були раді російським військовим, з острахом ставилися до ситуації. Багато людей, наприклад, мої батьки, ще тиждень після деокупації, спали в погребі, тому що боялися, що знову буде прилітати, що будуть бойові дії. Тоді ситуація була ще напруженою, адже люди пам’ятали всі воєнні дії, тому було дуже непросто. З часом люди почали розповідати про воєнні злочини та ділилися емоціями.
Катівні та поховання в громаді
Дмитро Зімарєв: Поліція ще встановлює всі масштаби злочинів. Великих масових поховань в громаді не знайдено, але в «копанках» у нас знайшли 17 тіл військових та декілька тіл цивільних. Але ще досі не все розвідано.
Читайте також: Вони казали, що гумова палка — найкращий поліграф: інтервʼю з балаклійцем, якого тримали у підвалі райвідділку (ФОТО, ВІДЕО)
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Проєкт реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольство США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
