Ми готуємося повертатися у місто і розуміємо, як будемо це робити — звільнений з полону заступник мера Енергодара

Іван Самойдюк — пробув у російському полоні 333 дні. Росіяни викрали його 19 березня 2022 року після захоплення Енергодара. Після приходу окупантів Іван Самойдюк почав возити гуманітарну допомогу в окуповане місто із Запоріжжя. Саме після такого рейсу за гуманітаркою чоловіка й затримали окупанти. Містянам вони казали, що не знають, де подівся заступник мера. Жителі Енергодара вийшли на мітинг. Станом на той час це було перше викрадення цивільної людини в місті. Тільки 16 лютого 2023 року Івана Самойдюка вдалося повернути з полону.

---

138 днів в одиночній камері…

Іван Самойдюк: Кожна людина, яку беруть орки у полон, перебуває у «мішку». Це не тільки буквально  — мішок на голові, ти і відчуваєш себе, як у «мішку». І я у такому «мішку» перебув 138 днів у одиночній камері у слідчому ізоляторі міста Мелітополя, і майже 200 днів у господарській будівлі на території Запорізької області. Це звичайна господарська будівля, яка взимку не опалюється, в ній немає освітлення. Це – сформовані катівні. І більшість цивільних, які потрапляють у такі катівні, зникають. Вони зникають з точки зору закону, з точки зору можливостей надати хоч якусь інформацію. Моя родина до останнього не знала, живий я чи не живий, де я перебуваю та які є шанси на повернення.

• Більшість цивільних, які потрапляють у такі катівні, зникають

Через ті катівні на окупованих територіях окупанти пропустили, певно, не менше 50% наших громадян. Вони це називають «фільтрація». Мене дивує лише одне — як люди можуть отримувати задоволення від катувань. Вони не ставляться до цього як до роботи, вони ставляться до цього як до розваги, отримуючи від цього задоволення.

Окупанти намагалися схилити до співпраці….

Іван Самойдюк: Репресивні органи РФ заїхали пізніше, ніж військові. Військових здебільшого цікавило, аби з міста не було загрози якихось збройних повстань, і вони навіть перший тиждень не йшли в місто. Я це пам’ятаю, адже нашими добровільними дружинами забезпечувався порядок, щоб не було мародерства. А вже на другому тижні заїхала ФСБ, яка себе називала «військова адміністрація». Тоді ми зрозуміли, що у них до 24 лютого була розгалужена агентурна сітка у місті.

Постійно були спроби залучити мене до співпраці і переконати, що варто працювати разом. Вони казали: «Росія прийшла назавжди». Ніяких думок не може бути щодо контактів з не окупованою частиною. «Якщо потрібно вирішувати якісь гуманітарні питання, то їдьте на Крим». Перші дні необхідності спілкуватися з ними були не менш важкими, аніж часи перебування у полоні.

• Перші дні необхідності спілкуватися з окупантами були не менш важкими, аніж часи перебування у полоні

Це був дуже складний період, тому що тоді не було ні інструкцій, ні підтримки, ні якихось чітких рекомендацій про те, як ми мали виживати. Звичайно, емоційно дуже хотілося і ножа схопити, але ти розумієш, що дії мають бути адекватними, плюс є відповідальність, оскільки ще багато людей не виїхало з міста, не змогли евакуюватися. Наші бійці, які захищали Енергодар, потребували крові, оскільки вони лежали у нашій медико-санітарній частині з втраченими кінцівками. І їх теж треба було якось рятувати.

Це був дуже складний період, тому що тоді не було ні інструкцій, ні підтримки, ні якихось чітких рекомендацій про те, як ми мали виживати

Коли я вже повернувся з триденної поїздки, під час якої ми організовували доставку медикаментів і крові, я приїхав з чіткою впевненістю, що нам потрібно евакуювати весь склад виконавчих органів у Запоріжжя. Вранці ми домовилися про зустріч, але я не встиг доїхати, мене викрали. Пізніше вже міській голова разом з командою виїхали, тому що перебувати у місті було неможливо.

Бій за Запорізьку АЕС….

Іван Самойдюк: За Запорізьку атомну станцію був бій. Два бійця були з втраченими кінцівками, лікувалися у лікарні, троє загинуло. Я не знаю, чи  вдалося евакуювати поранених бійців, але у перший же день бійців, які були взяті у полон на атомній станції, відпустили по домівках. Це пізніше, коли окупанти зрозуміли, що немає квітів, немає караваїв та гопаків на концертах перед орками, вони почали хапати всіх. Багатьох з тих, кого потім відпустили, провели через катівні, фільтрації і залякування.

Інформаційний вакуум у полоні

Іван Самойдюк: З 4 по 9 липня мене вивозили у реанімацію в лікарню Мелітополя, і там я зміг отримати уривками інформацію з російського телебачення. Це єдина інформація, яку я за цей час отримав. Тоді з деяких уривків я зрозумів, де проходять бої, на яких позиціях перебуває Україна. Усі інші дні я перебував у інформаційному вакуумі.

Коли мене перевели у господарську будівлю у Василівському районі одного з підприємств, то можна було отримати якусь інформацію від нових людей, які потрапляли у нашу катівню. Від них ми отримували інформацію про те, що коїться в світі, в Україні і наших містах.

«Я почуваюся чудово, тому що кожен новий день сприймаю як подарунок…»

Іван Самойдюк: Я проходжу реабілітацію. З психологом, який зі мною працював, ми дійшли висновку, що психологічна реабілітація мені наразі не потрібна, але потрібна медична реабілітація, яку я зараз проходжу.

Як себе почуваю? У мене декілька днів тому була зустріч з одним із підприємців міста Запоріжжя, який бідкався на втрати під час війни. Я йому відповів, що мені зараз дуже легко і дуже просто, тому що кожен день я розцінюю як подарунок до того, що я прожив своє життя. Тому, з цієї точки зору, я почуваюся чудово.

Я повернувся до роботи, зараз перебуваю у Запоріжжі, і між лікуванням працюю над проблемними питаннями. Ми готуємося повертатися в місто і розуміємо, як ми будемо це робити. Хочу сказати, що ми можемо пишатися нашим містом. Ми бачили, скільки людей виходило захищати українську позицію на початку окупації. Заради цих людей потрібно працювати і намагатися щось зробити. На сьогодні з працівників органів місцевого самоврядування  ؅— 220 чоловік – тільки дві людини пішли працювати до окупантів. Із декількох тисяч працівників освіти поціновувачів «руського миру» не набереться і декількох десятків. Це реальна оцінка справжнього настрою енергодарців, які очікують повернення правового поля України.

• Ми готуємося повертатися в місто і розуміємо, як ми будемо це робити

«Орки готуються до виходу з міста…»

Іван Самойдюк: Орки готуються до виходу з міста. Це видно по тому, як посилюються заходи мародерства, і по тому, як невпевнено себе почувають ті люди, які пішли їм слугувати. Вони розуміють, що їм потрібно буде тікати.

Звільнення з полону

Іван Самойдюк: До останньої хвилини я не знав, що буде звільнення. І тільки коли нас посадили в автобус і орки сказали нашим полоненим: «Вы ж не вздумайте возвращаться в армию, потому что в следующий раз мы вас на обмен не отдадим», я зрозумів, що це обмін. У полоні була надія, що обмін колись станеться. Там нікого не полишають ці думки.

«Моя родина буде довше потребувати реабілітації…»

Іван Самойдюк: Дякувати Богу, моя родина нині у безпеці. Їм, певно, потрібно буде довше проходити реабілітацію, ніж мені. Я знав, що я живий, я вірив, що вийду звідти, а у них не було цієї інформації. Тому емоційне навантаження на них було величезне.

Родичам полонених я б радив вірити. Вірити, молитися і чекати. Я знаю точно, яких зусиль докладає Головне управління розвідки та влада, аби повертати кожного з наших полонених — як військових, так і цивільних.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

---

Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу

---

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS