Ми не можемо знайти, де саме перебуває засуджений в РФ політв’язень Сизонович, — Марія Томак

При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

У нашій студії — правозахисниця Марія Томак.

Ігор Котелянець: У нас є об’єднання родичів політв’язнів. Туди входять дуже активні родичі, які представляють інтереси всіх політв’язнів. А є люди, про яких країна, держава, люди не знають. З’являється Марія Томак, яка про них розповідає. Я вважаю, що людям пощастило. Як ви дізнаєтеся про цих людей? Як відбувається комунікація з державою?

Марія Томак: Я не єдина, хто цим займається. Є цілий пул організацій, які цим займаються. Коли йдеться про такі масштаби (зараз мінімум 60 людей), я стежу не за всіма справами, тому що фізично не встигаю. Якщо подивитися на історію всього цього списку, то дізнавалися дуже по-різному: є справи, про які повідомляють самі російські правоохоронні органи, є справи, коли до нас звертаються родичі, про деякі справи ми дізнаємося від російських правозахисників або журналістів, про деякі справи хтось випадково дізнається. Про одну зі справ (ми не знаємо, чи вона політична) ми дізналися завдяки російському опозиціонеру, який зараз сидить в СІЗО в Москві. Його співкамерник — громадянин України, засуджений за неналежну поведінку щодо представників правоохоронних органів.

Щодо допомоги, то є мінімальний набір, що треба зробити відразу після затримання. Ми його прописували в якості алгоритму для МЗС. Ідеться про адвоката, доступ консула, листи російському омбудсману. Тут є два напрямки. Перше — скоординована робота на рівні держави для того, щоб ці мінімальні потреби були задоволені, наскільки це можливо, щоб був постійний пресинг на правоохоронні органи, щоб людей не катували, щоб був доступ консулів. Другий напрямок — стратегічний. Людей можливо витягати, просто треба цього захотіти. Медведчук — не божество, не єдиний він може це робити.

За законодавством у нас ніхто цим не займається, бо це безпрецедентна ситуація, ніякої законодавчої бази немає, окрім того, що МЗС займається громадянами, які перебувають на території інших держав. Наскільки я бачу, немає ніякого переговорного процесу. Україна не проактивна у цій ситуації. Може, ми не маємо всієї інформації, але виглядає так, що немає проактивної позиції, нікому не пропонують роль посередника. Можливо, нам і тут треба виконувати роль держави, хоча я впевнена: якби це була якась європейська країна, Канада чи Сполучені Штати, то цим би займалися і спецслужби, і зовнішня розвідка.

Наталія Каплан: Как изменить ситуацию? Что делать?

Марія Томак: Можливо, варто виходити на міжнародних діячів, пропонувати якісь формули, виходити з власною ініціативою і не чекати, поки це буде робити Порошенко. З іншого боку, ми з вами спільно проштовхнули ідею, я дуже сподіваюся, що вона не залишиться на рівні розмов, будуть внесені всі зміни до бюджету, про які писала Ірина Геращенко. В першому читанні вони були проголосовані.

Ігор Котелянець: Це стосовно створення відділу щодо правової допомоги при Міністерстві окупованих територій?

Марія Томак: Так. Там є дві позиції. Важливо розуміти, у якому вигляді вони були зафіксовані під час першого читання, тому що поки це дуже неконкретно. Від Ірини Геращенко прозвучала пропозиція внести додаткові фонди для МЗС і для МінТОТ: для МЗС для оплати адвокатів в Росії, для МінТОТ для підтримки родин політв’язнів (Ірина Геращенко пояснює, що це для створення відділу, який має включати попередньо 5 людей). Якщо це буде проголосовано, то це вже буде маленька перемога. Це крок, який був логічний і необхідний від самого початку. Ми витратили три роки на те, щоб хоча б це було. Далі треба буде продовжувати тиск, зокрема на президента, щоб переговорні процеси були інтенсифіковані, хоча це буде дуже складно в рік перед виборами.

Ігор Котелянець: Для мене загадка, чим конкретно буде займатися цей відділ. Нещодавно мали розмову з представниками Міністерства окупованих територій, дуже просили залучити нас, родичів політв’язнів, та правозахисників до процесу формування положення про цей відділ. Коли немає конкретики, здається, що хтось хоче поставити якусь галочку.

Марія Томак: Я абсолютно погоджуюся. Якщо парламент проголосує у другому читанні цей бюджет, для нас відкриється нова ділянка для моніторингу, треба буде стежити, як це все буде формуватися. Якийсь проект цього положення ми подавали в МінТОТ. Але на етапі розробки положення треба включатися.

Наталія Каплан: Можете рассказать о последних делах, в частности об Алексее Сизоновиче?

Марія Томак: Мені здається, що після арешту Балуха був якийсь штиль. Мені здавалося, що вони там заспокоїлися, але влітку почалася нова хвиля. З’являються нові типи справ, нові кейси, нова начебто екстремістська організація.

Сизоновича засудили до 12 років позбавлення волі буквально за два засідання. Це безпрецедентна швидкість. 

Зараз є три кейси, в межах яких звинувачуються громадяни України в «участии в деятельности в экстремистской организации «Правый сектор». Я дивилася документи у справі Миколи Дадеу. Цікаво, що в матеріалах слідства вони посилаються на заборону Верховного Суду РФ. Там міститься заборона «Правого сектора», УНА-УНСО та низки українських організацій. Верховний Суд РФ посилався на дві справи — Сенцова і Карпюка та Клиха, хоча у цих справах ще не було вироку. Зараз такі звинувачення інкримінують трьом людям — Миколі Дадеу, Олександру Шумкову та Роману Терновському, щодо якого у нас немає ніякої інформації.

Микола Дадеу сам поїхав на територію Росії, у нього там живе дружина. Вони одружилися два роки тому. Він брав участь у Євромайдані, він стверджує, що займався волонтерством, але миколаївське волонтерське середовище його не любить, стверджуючи, що він аферист. На території України немає жодного кримінального провадження проти нього. Було два, але вони закриті.

Повертаючись до Олексія Сизоновича, треба сказати, що це, мабуть, безпрецедентна справа. Була Савченко, коли її викрали з непідконтрольної Україні території та передали на територію Росії. У нас немає доказів, але я думаю, що з Сизоновичем відбулася аналогічна історія. Він житель Краснодону Луганської області. Це непідконтрольна Україні територія. Від його сестри Галини Іванівни ми знаємо, що він брав активну участь в Майдані 2004 року, це людина проукраїнських поглядів, в окупації він дивився українські телеканали. Він на пенсії. Спершу він був у списку зниклих. Потім він раптом опиняється в суді в Ростові. Складно уявити, що він сам туди прийшов. Російський активіст Влад Рязанцев, який відстежує всі терористичні справи, написав у себе в Фейсбуці, що тут судять дідуся за тероризм, він громадянин України. Українське консульство цієї інформації не мало. Сизоновича засудили до 12 років позбавлення волі буквально за два засідання. Це безпрецедентна швидкість. Як каже Влад Рязанцев, там «бондівська» історія про те, як він «скрывался от МГБ ЛНР». Вони граються в якусь неіснуючу реальність, все вигадують, а суд це освячує. Зараз ми не можемо знайти Сизоновича. За інформацією ОНК (Общественная наблюдательная комиссия), він десь в Іркутську, але невідомо де саме.

Наталія Каплан: Есть какие-то отработанные механизмы, как найти политзаключенного?

Марія Томак: Можна звертатися до ОНК. У нас є кілька контактів в ростовському ОНК. Вони принаймні знають, до кого звертатися в інших регіонах. Є ще варіант — ноти МЗС. Якщо ми приблизно знаємо, де людина може бути, можна відправляти адвоката до певного СІЗО.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.