Трудові права незаконно ув'язнених цивільних — розповідає юристка

Про збереження робочого місця

Юлія Полєхіна: Захист трудових прав незаконно затриманих цивільних осіб після 24 лютого 2022 року, окрім інших законодавчих актів, закріплений у Кодексі законів про працю. Це наша Стаття 119 прим. — Гарантія для працівників.

Вона декларує, що за особою, за якою, згідно із Законом України про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлений факт позбавлення особистої свободи, зберігається місце роботи протягом абсолютно всього періоду позбавлення свободи. Також додаються ще 6 місяців з дня її звільнення у разі проходження такою особою заходів із медичної чи іншої реабілітаційної діяльності, у тому числі й психологічної допомоги. Це можуть бути різні відновлювані заходи, встановлені Кабінетом міністрів України.

Має бути підтверджений факт того, що особа була незаконно затримана внаслідок агресії Російської Федерації проти України. Це щодо людей, які працюють офіційно. Якщо ми говоримо про людей, які працюють не офіційно, то цей шлях буде довший. Необхідно через суд встановлювати факт існування трудових правовідносин з установою чи організацією, де вони працювали.

Призупинення трудового договору

Юлія Полєхіна: В умовах воєнного стану було запроваджено поняття трудового договору. Це тимчасове припинення роботодавцемм забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення самим працівником виконання своєї роботи за офіційно укладеними трудовими договорами. Дія трудового договору може бути перезупинена з причин, які унеможливлюють надання і виконання роботи. Має бути двосторонній процес.

Якщо людина перебуває в окупації, а підприємство релоковано на підконтрольну українській владі територію, то роботодавець не може надати людині можливість виконувати далі свої обов’язки. Трудовий договір призупиняється. Призупинення трудового договору не припиняє трудових відносин.

Право роботодавця не є абсолютним. Воно не може використовуватися як якась примусова дія чи, наприклад, помста. Це тимчасове припинення роботодавцемм забезпечення працівників роботою і тимчасове припинення працівникам виконання робіт у зв’язку саме зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Причин багато. Наприклад, проведення активних бойових дій в населеному пункті. Або тимчасова окупація. Або навіть близькість до зони бойових дій. Або руйнування виробничих приміщень чи певного обладнання. Або це може бути відсутність працівника — людина перебуває за кордоном чи на окупованій території, коли підтриємство релоковано.

Бажання однієї сторони за відсутністю об’єктивних обставин не є підставою для призупинення трудового договору. Якщо людина просто не хоче працювати, то це не є підставою для призупинення.

Ініціювати призупинення може і працівник, і роботодавець. У тому ж числі, можливий варіант за допомогою електронних комунікацій. Наприклад, працедавець може вислати договір електронною поштою. Дія призупинення трудового договору застосовується на строк не більше, ніж на період воєнного стану.

---

Читайте також: Сексуальне насильство як воєнний злочин окупантів

---

«Звільнили, порушивши законодавство» — що робити?

Юлія Полєхіна: Працівник має з’явитися на підприємство, повідомити про те, що він з’явився, і запитати, що відбувається з його робочим місцем. Якщо йому повідомлять, що його звільнили, то він має сказати, аби його поновили.

Ці питання можуть авирішуватися в досудовому порядку. Я не зіштовхувалася з тим, що підприємство не хотіло це вирішувати. Абсолютно достатньо того, щоб людина прийшла до свого роботодавця та написала заяву на поновлення. Вони її поновлюють.

Про зарплатню

Юлія Полєхіна:  Стосовно заробітної платні питання більш проблемне. Роботодавець має фіксувати ту зарплатню, яку би мав отримати працівник за той період часу, що він не виконував свою роботу через окупацію чи перебування в місцях несвободи. Але це грошове забезпечення має виплатити держава-агресорка.

Тобто людина може звернутися і поновитися. Коли вона виконуватиме свої посадові обов’язки, то отримуватиме свою зарплатню. Щодо періоду вимушеної відсутності, то це вже питання до держави-агресорки.

Існує єдина категорія громадян, щодо якої зазначено, що це має виплачувати підприємство. Це громадяни, які зникли безвісти за особливих обставин, але які на момент зникнення чи затримання були уповноважені на виконання функцій держави. Це старости, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади та інші посади. За такими особами зберігаються місце роботи, займана посада та середній заробіток.

---

Читайте також: Для них люди — це інструмент пропаганди: історія цивільного заручника Олега Богданова

---

Чи повинно підприємство дізнатися, що з їхнім працівником

Юлія Полєхіна: Такий обов’язок є. Саме бізнеси зобов’язані вести облік. Якщо людина зникла, і бізнес не знає, що з нею відбулося (вони релокували, умовно, з Маріуполя, своє підприємство), то в нього це має бути обліковано.

Звісно, що вони не зобов’язані з’ясовувати, що відбувається з тією особою. Вони цього не можуть знати. Якщо це невелике підприємство, і там люди орієнтовані на працівників, то вони можуть з’ясувати через рідних, якщов них є така інформація.

Відповідно до норм Кримінального кодексу, звертатися до поліції із заявою може будь-яка фізична чи юридична особа. Ми не знаємо, чи є рідні у зниклої особи. Підприємство має право звернутися до поліції. Повідомити їм, що, наприклад, особа з міста Маріуполь не виходить на зв’язок.

По-перше, вони виконають свій громадянський обов’язок. Людина зникла. Якщо вже хтось заявив про це, то справи об’єднають.

Про встановлення факту перебування в незаконному ув’язненні

Юлія Полєхіна: Через суд ми не можемо встановити факт незаконного ув’язнення, бо є досудовий порядок. Це комісія, яка встановлює факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Суд не може взяти на себе зобов’язання встановити цей факт, враховуючи це, що саме ці функції покладені на комісію. Ми можемо тільки судитися з комісією, якщо вони не встановлюють цей факт.

Чи є можливість отримати грошову компенсацію?

Юлія Полєхіна: Є практика подавати в суд на Росію. Наприклад, є рішення Печерського районного суда міста Києва. Суд вирішив стягнути з РФ на користь особи відшкодування майнової та моральної шкоди. Такі рішення є правочинними, мають юридичну силу. Ці рішення не просто «аби покласти в папочку», усе потім буде через регресні позови.

Уже сьогодні створюється комісія стосовно того, що будуть передані певні арештовані активи російських громадян.

Необхідно звертатися до українських судів стосовно визнання, скажімо так, вимушених таких прогулів.

---

Читайте також: Як звільняти журналістів-заручників режиму Путіна?

---