Європа і Америка починають розуміти, що Росію можна зупинити лише силою, - Мар’яна Беца

Про це  рамках програми «Звільніть наших рідних» поговоримо з речницею Міністерства закордонних справ Мар’яною Бецею.

Ведучі – Наталя Каплан, сестра Олега Сенцова та Ігор Котелянець, брат Євгена Панова.

Ігор Котелянець: Після того, як з Росії вислали наших українських консулів, чи залишиться там хтось, хто матиме можливість дізнаватися про наших політв’язнів? Чи матимуть можливість ті консули, які залишилися, їх навідувати?

 Мар’яна Беца: Для МЗС звільнення політв’язнів – це пріоритет №1, тому що ми розуміємо, що кожен з нас може бути заручником Кремля. Можу сказати, що висилка наших дипломатів, яка відбулася дзеркально на те, що ми вислали російських дипломатів, не вплине суттєво. Залишаються консули і дипломати в Москві, в Ростові-на-Дону, що дуже важливо, адже багато наших політв’язнів знаходиться в Ростові-на-Дону, а також в Санкт-Петербурзі, в Єкатеринбурзі та, незважаючи на навантаження, наші консули самовіддано працюють і розуміють, що звільнення політв’язнів  – це наш пріоритет.

Інша справа, що Росія часто не дає дозвіл на відвідування самих політв’язнів нашими консулами. Це така тактика Росії, вона використовує наших громадян як заручників в своїх політичних іграх, можливо, як певні карти, на жаль. Коли їй зручно, вона надає дозвіл, наприклад, в березні було багато дозволів на відвідування і Карпюха, і Клиха, і Зейтуллаєва, і багатьох інших політв’язнів. В березні відбувалися вибори в Російській Федерації, в тому числі в окупованому Криму. Дуже схоже, що це пов’язані речі. Буває так, що Росія місяцями ігнорує наші звернення. Станом на сьогодні направлено понад 270 дипломатичних нот та звернень, різних листів, більшість з них ігноруються. Наприклад, за чотири роки агресії ми не отримали дозвіл на допуск до Олега Сенцова та Олександра Кольченка, а також до ще двох політв’язнів з Криму. В основному це аргументувалося, що вони є громадянами Російської Федерації. Хоча ні Сенцов, ні Кольченко не виходили з українського громадянства, ні набували російське.

Висилка наших дипломатів, яка відбулася дзеркально на те, що ми вислали російських дипломатів, не вплине суттєво

Ігор Котелянець: Але навіть наявність дозволу не гарантує, що візит відбудеться. Нещодавно була інформація з приводу того, що спробували зайти до політв’язня Шура, який був у Брянську, але консул до нього так і не потрапив.

Мар’яна Беца: Так, не потрапив з якихось міфічних причин. Зараз в Росії знаходиться 24 наших політв’язні, в Криму їх більше, і їхня кількість постійно зростає.  До Криму в наших консулів взагалі немає жодного доступу. Але ми ці питання постійно підіймаємо на міжнародних майданчиках, і про кожного політв’язня ми намагаємося донести інформацію нашим партнерам, вони мають знати кожне ім’я. Зараз буде зустріч Великої сімки, де буде наш міністр, і ми будемо про це говорити, ми говоримо про це в ООН, нещодавно там був Ахтем Чийгоз з доповіддю. І ці особисті історії дуже важливі, адже одна справа, коли говорить урядовець, а інші справа, коли говорить людина, яка пройшла це пекло. І ми зараз намагаємося, щоб колишні політв’язні їздили різними столицями наших партнерів та розповідали свої історії.  

Ігор Котелянець: А в контексті міжнародного законодавства МЗС взагалі не має жодних важелів впливу на території Криму? Це територія абсолютно безконтрольна? У МЗС немає якихось партнерів, щоб туди заїжджати?

Мар’яна Беца: Безперечно, певні важелі впливу в нас є. Тут потрібно розуміти два моменти. Перш за все, що це територія України, яка є тимчасово окупованою, і була спроба анексії, тому ні міжнародне право, ні світове товариство не було готове, що таке відбудеться. З іншого боку, згідно з міжнародним правом, держава-окупант зобов’язана навіть на території, яку вона окупувала, дотримуватися прав людини. Звичайно, Росія цього не робить: там немає вільних ЗМІ, ні свободи слова, там постійні  незаконні затримання, тортури, насильницькі зникнення, це абсолютно сіра зона. Але ми маємо важелі впливу з нашими  міжнародними партнерами. А саме – здійснюються моніторингові місії, правда, дистанційні. І наша мета – здійснювати моніторингову постійну діючу місію саме в Криму. Проте Росії це непотрібно. Був вже прецедент, коли на два дні декілька років тому, було привезено міжнародну місію, щоб показати все в «рожевих» окулярах, повозити по тих місцях, де все добре, і відвести назад. Проте, за два дні не можна скласти реальне враження про картину подій.

 В рамках ООН було вже здійснено понад 20 дистанційних місій, і всі ці звіти свідчать про абсолютно грубі і жахливі порушення з боку Російської Федерації

Але в рамках ООН було вже здійснено понад 20 дистанційних місій, і всі ці звіти свідчать про абсолютно грубі і жахливі порушення з боку Російської Федерації. Ці моніторингові місії діють різними каналами, але в основному через правозахисників, журналістів, юристів, і не мають прямого дозволу. Росія не має політичної волі допускати моніторингові місії.

Але ці дистанційні місії теж допомагають, тому що це все докази у міжнародних судах. Ви знаєте, що МЗС від імені держави Україна порушило справу у Міжнародному суді ООН по двох конвенціях. Одна – по забороні  всіх форм дискримінації, в тому числі, кримських татар, також є низка позовів у Європейський суд з прав людини. До речі, Міністерство юстиції оголосило про те, що вони планують подати від імені України позов саме по політичним в’язням до ЄСПЛ. І це буде шостий позов до цього суду від України стосовно Росії. Він стосується саме по політв’язнів.

Міністерство юстиції оголосило про те, що вони планують подати від імені України позов саме по політичним в’язням до ЄСПЛ.

Ігор Котелянець: В контексті підтримки наших міжнародних партнерів. Чи не складається у вас враження, що від нас дуже втомилися? Росія кожного дня наступає на Україну, ми бачимо щодня інформацію про загиблих та поранених. Трапляються інші події в світі, на які одразу перемикається увага світової спільноти, наприклад, події в Сирії. Коли я приїжджаю до Європи і спілкуюся з політиками, розповідаючи про тему політв’язнів, в мене складається таке враження, що вони вже наїлися цією темою і вже не знають, як нам допомогти. Чи дійсно є ця втома від нас і як нам боротися далі?

Мар’яна Беца: Я не думаю, що є втома від України, є втома від того, що Росія продовжує, попри санкції та тиск, ігнорувати всі норми міжнародного права та правила поведінки в міжнародній спільноті. Є ще побоювання  Росії, тому що вона може бути непередбачувана. І останні події – атака в Солсбері і атака в Сирії – згуртували міжнародна спільнота, адже це дзвіночок того, що це може відбутися і в них. Вони починають все більше розуміти. Згадайте події в Грузії, ми самі не відчували болю грузинів, ми їм співчували, але не відчували, поки самі не потрапили в цю ситуацію. Те ж саме і з нашими партнерами. Я вважаю, що заходи, які вжили наші партнери, були безпрецедентними, особливо, секторальні санкції. Зараз введені санкції проти найближчого оточення і проти олігархів, які є дуже дієвими. Але Європа і Америка починають розуміти, що Росію можна зупинити лише силою, хоча це не є самоціль, цього ніхто цього не хотів.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.