Станіслав Клих
Станіслав Клих – киянин, 43 роки, закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Займався написанням статей з історії, протягом певного часу організовував книжкові ярмарки. Станіслава затримали у російському місті Орел під час його приватної подорожі до дівчини, з якою він раніше познайомився у Криму. Його звинуватили у злочинах, нібито скоєних у 90-х роках. З метою добитися від Станіслава зізнань та свідчень проти українських політичних діячів до нього застосували жорстокі тортури, які призвели до серйозних наслідків психологічного характеру. У травні минулого року Станіслава Клиха засудили до 22,5 років колонії суворого режиму за звинуваченням в участі у чеченській війні у 1994 році. Начебто тоді він воював проти Росії разом з Миколою Карпюком та екс-прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком.
При мікрофоні брат політв’язня Євгена Панова Ігор Котелянець.
У нашій студії — мати Станіслава Тамара Клих.
Ігор Котелянець: Розкажіть, як пройшло ваше побачення з сином. Як почуває себе Станіслав зараз?
Тамара Клих: Звичайно, ця зустріч була дуже тяжка для мене і, я думаю, для нього. Нам дали кімнату на двох, там були душ, туалет, холодильник. Стас дуже радів цьому,казав, що хоч три доби поживе, як людина. Завели його дуже брудного, нещасного. Стас був 1 метр 90 сантиметрів і важив, коли його забирали в Магнітогорську в «псіхушку», 87 кілограмів, а привезли 70 кілограмів (так він сказав). 6 діб він був майже в комі, нічого не пам’ятає.
Так вийшло, що він написав заяву. Він дуже погано себе почував, у нього щось на кшталт тахікардії, йому нічого не могли сказати, бо немає засобів для визначення діагнозу. Він написав заяву у Магнітогорськ, щоб його поклали на обстеження. Його відправили туди, але не на обстеження, а в «псіхушку». Нічого не пояснювали.
Коли його туди привезли, завели у відділення, вкололи три уколи. Він каже, що став дубовий, нічого не розумів. У цій лікарні він був цілий місяць. Він не пам’ятає, що далі з ним робили. Коли ми його розшукували, казали, що він у лікарні в Челябінську, що в Магнітогорську. З’ясувалося, що він був у Магнітогорську. Десь у вересні його повернули назад. Уже там його виводили з цього стану. Йому ставили десять крапельниць, постійно текла слина з рота. Годували жахливо, хоч він і хворий.
Він каже, що не витримає, якщо його знову відправлять до Магнітогорська. Він поводиться, як мала дитина.
Ігор Котелянець: Ви всі три дні провели в цій кімнаті. У якому стані він був, коли ви з ним зустрілися?
Тамара Клих: Він зайшов зляканий. Я і не запитала, чи він знав, що мама приїхала. Я обняла його, дуже плакала. Він потім радів, а спочатку був байдужий, так мені здалося. Можливо, він не зрозумів, що відбувається. Він каже, що ніколи не думав, що я в такому віці приїду до нього. Я старалася триматися, щоб його не засмучувати. Це тут я плачу.
Ігор Котелянець: Чи дають йому зараз якісь ліки?
Тамара Клих: Йому було так погано, сильно боліла голова. Я дала йому Валідол, бо серце дуже боліло.
Ігор Котелянець: Весь цей час ви йому розповідали про те, що відбувається в Україні, що про нього знають, що за нього борються. Що він розповідав?
Тамара Клих: Він каже, що там така тиша, що він не одного слова про Україну не чув.
Ігор Котелянець: Як часто ви до нього їздите?
Тамара Клих: У Грозний я їздила двічі, а тут нам сказала адвокат, яка в нього була, що побачення два рази на рік по дві години через скло. А потім чомусь дали три доби. Може, через те, що він хворіє. Ще залишилося два побачення по дві години. Поїде мій племінник.
Ігор Котелянець: Він запитував, чи робить щось Україна? Чи є у нього віра в те, що це скінчиться?
Тамара Клих: Немає.
Ігор Котелянець: Листи до нього доходять?
Тамара Клих: Півроку йому не давали навіть ні конверта, ні ручки. Він не міг написати, хоч би й хотів. Він ще був у нормальному стані. Коли з’явилися адвокати, вони написали скаргу до прокурора, йому дали ручку, папір. Він написав один лист за рік, ми його отримали. Він казав, що писав більше, але ми їх не отримували.
Ігор Котелянець: В Україні проходить багато акцій з написання листів політв’язням.
Тамара Клих: Сказав, що мало отримує. Були листи з Канади, з Франції, з Києва дуже мало. Отримав останній лист від Наді Савченко. Вона так багато написала, що він каже, що хоч трохи дізнався. Ми боїмося писати про політику, щоб не нашкодити йому. Ми пишемо, що чекаємо його, не пишемо, що хворіємо. У нього були думки: всі мовчать – уже нікого немає.
Ігор Котелянець: Коли ви потрапили до Станіслава, вам вдалося передати якісь ліки?
Тамара Клих: Ні.
Ігор Котелянець: Чому їх не приймають?
Тамара Клих: Коли йому було дуже погано, я два дні викликала, щоб хтось прийшов з лікарів. На третю добу прийшла лікар.
У нього страшно гниють ноги. Коли він лежав у психлікарні, у нього з’явилися пролежні. Воно все не заживлене, тому що одяг брудний, синтетичний, його нічим не обробляють. Він спить на підлозі, каже, що на ліжках такі прути, що впираються сильно в тіло, в рани, спати неможливо. Спить на підлозі у тому, в чому ходить. Він мало спить. Ходить цілу ніч. Він один у камері.
У Грозному його страшно били, схиляли до ісламу. Ймовірно, йому спеціально підсаджували таких співкамерників.
Ігор Котелянець: Хтось його відвідує, контролює умови, в яких він знаходиться?
Тамара Клих: Як він потрапив з Грозного, написали, що здоровий. Зараз лікар сказала, що ноги гниють через те, що йому кололи психотропні. Я запитала, чому не оброблюють. Відповідають, що він нічого не каже. Стас сказав, що три рази писав заяву. Я хотіла дати бинт. Сказали, що не можна. То я повидавлювала гній і обробляла дитячим кремом. Воно трошечки поприживало. Але він же знову вдягнув цей синтетичний одяг. Я вдягла на нього термобілизну. Не знаю, чи знімуть.
Консул був у нього два рази. Раз за місяці три-чотири. Стас тоді його не сприйняв як консула, сказав, що йому набридли підсадні. Потім він написав йому листа, вибачився за свою поведінку. Коли Стаса привезли з «псіхушки», то консул його бачив. Я зателефонувала йому. Він розповів, що Стас худенький, але спокійний. Цей спокій дали ці уколи. Він був хоч агресивний, то був більш здоровий фізично, а зараз у нього ніякого здоров’я немає.
Ігор Котелянець: Що каже влада стосовно Станіслава? Чи є якась ідея, як його витягати?
Тамара Клих: Нічого не кажуть. Марія Томак та Ольга Афанасьєва радять мені. Я не знаю, що б я без них робила.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.