Ірину Левченко затримали просто на вулиці в окупованому Мелітополі. Вона залишилася у місті після початку повномасштабного вторгнення, документувала життя в окупації та не припинила працювати журналісткою навіть тоді, коли це стало смертельно небезпечним. Із того дня її родина розпочала боротьбу, яка триває досі.
Анастасія Багаліка: Ми сьогодні у студії із Оленою Руденко — сестрою Ірини Левченко. У травні 2023 року Ірину викрили разом з її чоловіком Олександром просто на вулиці.
Літню пару певний час утримували разом у Мелітополі, а потім розділили. А у 2024 році чоловіка Ірини відпустили. У 2025 році Інститут масової інформації повідомляв, що Ірину утримували в Донецькому СІЗО.
Згодом її перевели до СІЗО Сімферополя. А в червні 2026-го стало відомо, що журналістку етапували до російського Краснодара.
Олено, ми в довідці тільки що дуже коротко і стисло переповіли історію Ірини, але насправді ці віхи, як їх проходить родина, їх дуже багато. І це все в таку коротку довідку вмістити насправді нереально. Можна тільки якісь дуже загальні фрази сказати.
Наприклад, про те, що Ірина — журналістка, має великий досвід. Але я б хотіла, щоб ви розповіли про сестру своїми словами. Яка вона? Як так сталося, що її затримали? Чи є у вас якісь думки, підозри з приводу того, чому це відбулося? Яким був той день? І такі інші речі.
Олена Руденко: Що я б могла розказати про свою сестру? Головне те, що вона журналіст, напевно, від народження. Від самого народження зі школи і після навчання в університеті. Вона стала журналістом просто повсякденним.
Немає такого, щоб вона кудись йшла і чогось не помітила, з кимось не поговорила, не зробила якісь фотографії. Це було її саме життя. Вона цим жила.
Постійно жила. У той день, на початку повномасштабного вторгнення, вона не покинула свою роботу, не дивлячись на те, що на той момент вона вже офіційно була пенсіонеркою і не працювала. Але журналіст не буває колишнім.
Це залишається назавжди. Тому, вирішивши залишитись на окупованій території, вона не покинула свою справу. Щось робила.
Робила документально фотографувала, що відбувається у місті, як воно змінюється. Змінюється з приходом ворогів.
Анастасія Багаліка: Можливо, записувала якісь свої нотатки, якісь спостереження. Я думаю, що багато хто в окупації так робив…
Олена Руденко: Напевно, про це не можна було спілкуватися. Запитати прямо було неможливо. Тому я не можу підтвердити або спростувати це.
Я думаю, що воно все робилося. Фотографії. І за цим заняттям вона і була затримана.
Анастасія Багаліка: Затримали з чоловіком Олександром просто на вулиці?
Олена Руденко: Спочатку затримали її. Вони були разом, але саме до неї підійшли. Через фотографії забрали телефон. І коли підійшов чоловік, то його забрали разом із нею. І додому в той день вони вже не повернулися.
Анастасія Багаліка: Щось відомо про перший період їхнього тримання? Це було в Малітополі.
Олена Руденко: Так, ми вже дізналися після того, як звільнили її чоловіка. Він пробув рік і вісім місяців. Ми на той момент тільки просто знали, що вони затримані. І, можливо, їх тримають саме в Малітополі. Ні зв’язку з ними не було… По-перше, через те, що ми знаходилися на території України.
Дуже близьких людей, саме родичів, хто б міг прийти, написати заяву, дізнатися про них, там немає. Підставляти людей, які нам дорогі, як наші друзі, ми теж не могли. Тому цей період, більше півтора року, ми взагалі нічого про них не знали.
А потім, коли вже звільнили її чоловіка, теж не багато, але потроху почали дізнаватись, як там тримають людей, які там умови. Теж не все. Я думаю, що все-все-все ми дізнаємося тільки після повного звільнення, коли вже вони будуть із нами поруч на території України.
Тоді вони самі зможуть розказати абсолютно все про те, що коїться із заручниками.
Анастасія Багаліка: На якому етапі Олександра і Ірину розділили?
Олена Руденко: Одразу після затримання. Їх затримали і вони в одну камеру не попали. Їх одразу розділили. На той момент на різних етапах перевозили просто по району.
Навіть у самому місті було декілька тюрм, де тримали заручників. І їх через деякий час просто перевозили з одного місця на інше. І були моменти, коли чоловіків і жінок тримали разом в одній камері.
Це був важкий період.
Ігор Котелянець: Тобто вони фактично один про одного не знали. Їх затримали, розділили і вони не знали долю одного.
Олена Руденко: Не знали. Вони один раз побачилися, саме просто побачилися, навіть не поговорили. Перед звільненням чоловіка, — його звільнили в серпні, — а напередодні вони пересеклися десь на прогулянці на вулиці. Це було у 2024 році.
Вони просто побачили один одного, що вони живі. І все. Більше вони ніяк не спілкувалися і не пересекалися.
Ігор Котелянець: Як виглядав цей маршрут етопування з Мелітополя?
Олена Руденко: Ну, їх просто перевозили машиною тут же по Мелітополю, просто з одного місця на інше. Або в район.
Ніхто не повідомив. У них не було можливості, їм навіть не надали хоча б один дзвінок, хоч комусь, рідним, або друзям, або хоч комусь, щоб сказати, що нас затримали і тримають там.
Анастасія Багаліка: А від кого ви дізналися про затримання?
Олена Руденко: Ну, про затримання… Олександр кимось, кого, напевно, відпускали, зміг передати малесеньку записочку.
Це було десь за, напевно, 2-4 тижні після затримання. А нам подзвонили знайомі. Є свідок, який, я думаю, що потім може бути саме головним свідком про затримання їх, який бачив все на власні очі.
Це дуже довірена особа. Ми довіряємо цій людині. Сподіваюся, вона зможе потім підтвердити.
І розказати вже про це, що можна буде розказати, коли буде безпечно.
Анастасія Багаліка: Олено, я так розумію, що на якомусь етапі росіяни з’ясували, що на Ірину у них є свої плани. Власне, в медіа є кілька таких тез про те, що начебто щось відбувається із судовим процесом.
Але якихось деталей немає. Тому що я так розумію, що у вас немає можливості отримувати якісь офіційні документи. Або вони не фільмують і не викладають у свої канали і мережі, що відбувається.
Чи йдуть судові засідання, що там говорять. Чи не йдуть вони, які вони. Всі інші деталі.
Олена Руденко: Її справа, на жаль, закрита повністю. Я думаю, що навіть у адвоката немає повного доступу до всього, що коїться. По-перше, хочу сказати, що наше містечко дуже маленьке. І там залишилися на посадах самі ті люди, з якими вона колись працювала.
Той же Балицький, з його дітьми навчалися племінники. Він зараз так званий губернатор. Просто її всі знали. Уся Верхівка Мелітополя знала. Взагалі нашу родину. Ми не скривали. Я дуже часто була поруч з нею. Діти всі наші. А Ірина — відома журналістка. Вона нагороджена медаллю ДСНС.
Бо вона висвітлювала багато процесів, що відбувалося у місті. І не тільки просто про людей, а й саме головні події нашого міста. Тому про неї дуже багато все знали.
Ігор Котелянець: Відповідно, вона могла впливати на ставлення інших людей до того, що відбувається. І це могло стати причиною, чому, власне, її затримали. Судячи з того, що затримання відбулося в 2023 році, і Ірина не пішла на жодні співпраці, які, очевидно, були пропозиції до неї, тому що вона знана журналістка, і вона могла б займатися комунікаціями.
Вона чогось цього не зробила. І, напевно, це могло стати причиною.
Олена Руденко: Я думаю, що, можливо, само по собі затримання було випадковим. Але коли потім дізналися, хто це, то далі вже вони зробили так, щоб ніхто нічого не дізнався. А от далі вже почалося те, що почалося.
Закрили все справи її, і немає доступу. Її немає в жодному списку про затримання російському.
Слухайте повністю розмову у доданому аудіофайлі або дивіться у відео на Youtube-каналі Громадського радіо
Програма реалізується у партнерстві Громадського радіо та ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» в межах проєкту, спрямованого на документування досвіду постраждалих, збереження пам’яті та поширення історій незаконно ув’язнених цивільних.
Проєкт здійснений за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції