Збирайте всі документи, відео, фото і повідомлення — брат звільненої військовополоненої про алгоритм дій родичів

Права військовополонених жінок і їхніх рідних. Які відбувається боротьба за звільнення таких полонених?

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Ігор Котелянець

Гостi

Андрій Кривцов

Збирайте всі документи, відео, фото і повідомлення — брат звільненої військовополоненої про алгоритм дій родичів
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/12/hr-znr-2022-12_23_krivcov.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/12/hr-znr-2022-12_23_krivcov.mp3
Збирайте всі документи, відео, фото і повідомлення — брат звільненої військовополоненої про алгоритм дій родичів
0:00
/
0:00

Про це у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» поговорили із родичем  колишньої військовополоненої Олени Кривцової Андрієм Кривцовим.

Андрій Кривцов — родич військовополоненої Олени Кривцової, лейтенанта медичної служби, ординаторки госпітального відділення військового госпіталю №555. На початку повномасштабного російського вторгнення Олена була у Маріуполі, і після того як її шпиталь розбомбили, вона опинилася на металургійному комбінаті імені Ілліча. 12 квітня потрапила у полон. Брат чоловіка Олени Андрій Кривцов долучився до громадського руху за звільнення полонених, зокрема, координує групу сімей рідних військових медиків, що потрапили у полон в Маріуполі. 17 жовтня Олену Кривцову звільнили під час обміну.

Полонені некомбатанти

Андрій Кривцов: Якщо казати про військовополонених жінок, серед них є багато некомбатантів. Тобто це люди, які взагалі не мали б бути у полоні і мали б бути відпущені одразу після того, як потрапили до полону. Зокрема, це медики. Проте цього не відбувається, і ні з нашої сторони, ні зі сторони Росії не відбувається якихось серйозних рухів для того, щоб вирішити цю проблему.

По-перше, всі наші привладні структури мали б говорити про це, надсилати ноти протесту в усі міжнародні інституції та наголошувати на тому, що Росія тримає у полоні некомбатантів. Ми бачимо іншу картину. Якщо говорити про обміни, то наша сторона передала до Росії список некомбатантів, яких вони мають відпустити, і все. Мовляв, Росія винувата і хай вона віддає цих людей, а ми не будемо про це розповідати, не будемо на цьому наголошувати.

Після того, як ми почали підіймати галас, почало, хоч і погано, відбуватися міжнародне спілкування, і некомбатанти стали частіше потрапляти до обміну. Проблема просто полягає у тому, що обміняти некомбатанта юридично неможливо: як можна віддати військового за невійськового, за людину, яку взагалі не можна утримувати? Але потім вирішили, що, якщо така ситуація є, доведеться все ж таки обмінювати. Ми бачили великий обмін по жінкам 17 жовтня, коли 108 жінок повернулися додому. І це вже результат якоїсь діяльності.


Читайте також: Я хочу, щоб усі зрозуміли: у полоні можна вижити, не продати свою позицію і залишитися людиною — Людмила Гусейнова


«Позиція влади — мовчати про полонених»

Андрій Кривцов: Ситуація проблемна у тому, що у нас є деякі закони, які мали б виконуватися, але вони не виконуються. Тобто у нас є інструкція з обліку військовослужбовців, в якій чітко прописано, що після того, як людина потрапляє до полону, командир частини має надати командуванню звіт впродовж доби, а потім передати цю інформацію до військкомату (територіальні центри комплектації та соціальної підтримки). А ті впродовж семи діб мають надати сповіщення родичам.

З початку вторгнення у нас це не працювало. Тобто ніхто не мав ніяких сповіщень, ніхто не знав, що робити. Хоча проблема полонених у нас триває з 2014-го року і ми вже маємо механізм. Тобто все було, але нічого не працювало.

Проблема ще полягає у тому, що позиція влади — мовчати про полонених. Тобто жодного слова у медіа. А коли в медіа тиша, ти не можеш нікуди достукатися. Наприклад, приходиш у військкомат, а тобі відповідають, що якщо хтось зник, йди писати заяву до поліції. Тобто військовий у військкоматі на проблему полону говорить таку маячню.

Якою є комунікація з родичами?

Андрій Кривцов: Нам мають надати сповіщення — документ про те, що наш родич потрапив у полон. І неважливо, людина комбатант чи ні. Ми маємо факт перебування у полоні все одно. Якщо некомбатанта затримано, ми можемо з цими документами звертатися до суду.

Окрім цього, ми подаємо заяву до Національної поліції. Але це теж проблемний механізм, бо і досі поліція не знає, за якою статтею відкривати кримінальне провадження. Наприклад, по Олені була стаття 115 — умисне вбивство. По іншому некомбатанту була стаття — порушення державного кордону України.

Коли Національна поліція отримує підтвердження факту полону з військової частини, вона передає цю  кримінальну справу до СБУ. І далі вже СБУ має вести цю справу, має кримінальне провадження і має контактувати з родичами.

  • По Олені була стаття 115 — умисне вбивство. По іншому некомбатанту була стаття — порушення державного кордону України

Андрій Кривцов: У нас не врегульовано все законодавчо. Тобто начебто створили Координаційний штаб, куди напхали Нацполіцію, СБУ і ГУР, але вони самі говорять, що законодавчо все не врегульовано. Нам потрібні юристи, які могли б звернутися до народних депутатів, які б могли внести такий законопроєкт, який би врегулював на законодавчому рівні ці процеси.

Існує така ситуація: 17 жовтня обміняли Олену. Слідчий, який вів її справу, написав, мені, що відбувся обмін. А десь за два місяці мені телефонує дівчина з маріупольського відділку і запитує: «А у вас немає якоїсь нової інформації від Олени, можливо, вона телефонувала з полону». Я спочатку не зрозумів, а потім здогадався, що слідчі з Маріуполя і досі думають, що вона перебуває у полоні.

Найстрашніше у тому, що такий комунікаційний хаос породжує корупцію. Ви, певно, знаєте, що складання списків на обмін займається ГУР. Чому ГУР? Чому вони? У нас з 2014-го року було багато корупції, хабарів, для того, щоб людей звільняли. І щоб ці канали якось обрубати, бо неможливо було з цим щось вирішити, передали їх до ГУР, і цю групу, яка складає списки, засекретили.

Таке ж саме з інформацією. Людина, яка виходить з полону, надає купу важливої інформації про те, що відбувалося у полоні і про тих людей, які там залишаються. Вона є свідком.

Особливо це важливо для тих людей, яких вважають безвісти зниклими. Це взагалі велика проблема — ти бачиш свого родича на екрані телевізора, приходиш до командира частини, а він каже: «Ні, він безвісти зниклий».

Ми зверталися до Координаційного штабу СБУ, з ними наче змогли домовитися, але найбільшим отримувачем інформації зараз є СБУ, бо вони ведуть кримінальні провадження. Я робив опитування і можу сказати, що жодна людина взагалі не бачила свого слідчого з СБУ. А ця інформація якимось чином потрапляє до платних Телеграм-каналів. У нас є така послуга — можна звернутися до людей, заплатити їм гроші і ти отримаєш доступ до Телеграм-каналу, де є консолідована інформація про те, хто де перебуває і кого де бачили. Звідки вона там?

І найстрашніше, коли розчаровані люди починають шукати варіанти. Можна комусь заплатити, щоб людину витягнули. Деякі посадовці пропонують людям свою допомогу в обміні, хоча, здавалося б, доступ до списку людей на обмін є тільки у засекреченої групи. Наприклад, коли ми були вже у відчаю, ми теж почали шукати якісь варіанти. І з’явилося два варіанти. Люди з силових структур нам пропонували за гроші витягнути Олену. Коли ми почали розбиратися, ми зрозуміли, що це були, скоріше за все, шахраї, але це були люди в погонах. І довести це неможливо, тому що розмовляють вони через контактерів. Розумієте, коли у тебе є шанс витягнути рідну людину, ти вже плюєш на все. Ти розумієш, як страшно їм там, в якому пеклі вони перебувають і ти готовий на все, навіть заплатити гроші.


Читайте також: 4200 — найбільша кількість полонених в Оленівці за час мого перебування там — колишня полонена


Що можна порекомендувати тим, у кого рідні у полоні?

Андрій Кривцов: Перший крок — зібрати якомога більше документів. Не може, наприклад, слідчий переглянути тисячі Телеграм-каналів, і йому потрібно допомагати. Але коли ви надаєте слідчим якусь інформацію, потрібно отримувати від них письмово підтверджувані заяви, моніторити, щоб вони цю інформацію додавали до справи.

Чому це потрібно? Ми переможемо, наші солдати вийдуть на кордони України, а полонені залишаться в Росії. Йти далі вглиб Росії нам не дадуть. І у нас вийде ситуація з тим, що полонені залишаться там. А враховуючи те, що у нас в два або в три рази менше полонених і багато з них є непотрібними для Росії попаданцями з «ДНР» або «ЛНР», ми не зможемо нічого зробити. І ці документи ми зможемо потім консолідовано подати до міжнародних судів. Це буде вклад у те, щоб ми могли витягнути своїх рідних юридичними важелями.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі


Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS