«Громадське радіо»
Вісімнадцятий випуск «Гена Справедливості» представляє історію пані Євгенії, яка намагалася розібратися, чому її змушують сплачувати за надання медичних послуг до віртуального благодійного фонду при поліклініці без жодної квитанції.
До яких органів поскаржилася заявниця? Чому головний лікар сприйняв ці скарги як наступ та поширення щодо нього інформації, що шкодить репутації? Як активна громадянка перетворилася на відповідачку в суді? Як справа розглядалася в суді? Чи є обмеження на скарги громадян? Як Міністерство охорони здоров`я реагує на скарги щодо підозри з наявності корупційних дій? Який орган найбільше лякає посадових та прирівнених до таких осіб?
У студії «Громадського радіо» героїня історії Євгенія (просить не називати прізвища) та її адвокат системи безоплатної правової допомоги В`ячеслав Петрашенко.
Лариса Денисенко: Яка ваша історія? З якими проблемами ви стикнулися, чому довелося звертатися до адвоката?
Євгенія: Я не очікувала, що моя історія закінчиться судовою справою. Як громадянин я у спокійному режимі планувала отримати медичну допомогу, яку я не отримала, про що потім звернулась із заявою до Департаменту охорони здоров’я та інших організацій.
Лариса Денисенко: Я розумію, що це частина і конфіденційної інформації, і захист ваших персональних даних, але якого штибу медичну допомогу ви не отримали?
Gропозиція була безваріантна — якщо я не плачу, то мені відмовляють в аналізах
Євгенія: Я звернулась в одну з районних поліклінік (це підприємство комунальної власності) за отриманням певних лабораторних досліджень, які мені були виписані за направленням лікаря для визначення правильного діагнозу і отримання певного курсу лікування. Але коли я звернулась до медичної установи, де я мала отримати ці аналізи безкоштовно, мені запропонували внести благодійні внески, при чому ця пропозиція була безваріантна — якщо я їх не вношу, то мені відмовляють у проведенні досліджень.
Лариса Денисенко: А хто цю пропозицію озвучував, чи вона зафіксована у письмовому вигляді?
Євгенія: Спочатку ця пропозиція була озвучена безпосередньо у лабораторії, лаборантом, яка мала просто прийняти моє направлення і провести дослідження. Але мені сказали, ви знаєте, ми не зовсім можемо без керівництва це вирішити. Ви зверніться з направленнями спочатку до завідуючої лабораторії, якщо вона дозволить — чомусь вона має дозволяти — тоді ми зробимо вам забір біоматеріалів і проведемо дослідження.
Я звернулась до завідуючої, вона відкрито мені сказала, що ці дослідження дуже коштовні, тому вони їх проводять лише за тих умов, що пацієнт сплачує благодійні внески. Це не в касу, а безпосередньо їй. Вона встановила суми за дослідження, я їх сплатила. Я думала, що мені нададуть якісь квитанції, де буде вказано, які дослідження я проплачую, на що мені відповіли, ви ж розумієте, що це благодійні внески ніяких документів ми не надаємо. Ви просто нам довіряйте, що ми все зробимо.
На що я сказала ні, повертайте мені гроші. І якщо вже така ситуація, я хочу розібратися, чому це не робиться безкоштовно — у мене є направлення, я є зареєстрований мешканець цього району, я консультувалась у лікаря — він сказав, що ці дослідження мають проводитись за направленням безкоштовно. На що мені відмовили у проведенні дослідження.
За таких умов я вирішила не платити незрозуміло кому гроші
За таких умов я вирішила не платити незрозуміло кому гроші, і я взагалі засумнівалась, чи будуть ці дослідження проводитись. Бо у них немає реактивів, може вони лише беруть гроші і нічого не проводять.
Лариса Денисенко: А гроші вам все-таки повернули?
Євгенія: Так, але було дуже важко їх повернути. Бо там викликали головного лікаря, заступників головного лікаря, в їхній присутності все це відбувалось. Тож відповідаючи на ваше питання, чи було це зафіксовано — звісно, це було зафіксовано лише свідченнями. Бо коли я зверталась вже до Департаменту охорони здоров’я за роз’ясненнями, чому така ситуація відбулася, то і ці заступники давали пояснення, що брались ці гроші, а потім повертались. Тобто завідуюча лабораторії вже не могла сказати, що цього не було.
Лариса Денисенко: А ви самостійно складали заяву до Департаменту охорони здоров’я? Чи вже на цьому етапі вам хтось допомагав?
Євгенія: Я зараз працюю в іншій сфері, але одна з моїх освіт юридична. Тому складала я заяву самостійно, але мабуть якби складала з юристом, то не було б судового позову. Як виявилось, коли ти звертаєшся, то є певні законні вимоги, як ти викладаєш думки, вони не повинні бути такими стійкими твердженнями.
Тобто вже на етапі складання таких звернень, вже треба розумітися і знати, як формулювати свої думки, щоб не було такої реакції, яка була у мене. Бо після моїх звернень, які для лікарні обернулися серією перевірок…
Лариса Денисенко: Тобто Департамент охорони здоров’я все-таки відреагував на ваші звернення?
Євгенія: На шостий чи на сьомий раз відреагував. Бо я вже почала звертатись і до КМДА, і до…
Лариса Денисенко: Ви писали сім звернень?
Євгенія: Так. Спочатку мені відповідали якісь відписки, а потім я пішла вище. Були і МОЗ, було навіть і НАБУ. Після мого звернення до НАБУ вже з’явився позов головного лікаря про захист честі і гідності, і ділової репутації, в якому він мене звинувачував. Що я не даю йому життя, що я звертаюсь всюди, де тільки можна, викладаю неправдиві факти про цю поліклініку.
Лариса Денисенко: Тобто ваші звернення обернулися дзеркально позовом головного лікаря проти вас?
Євгенія: Він вважав, що вони надали мені роз’яснення, і я повинна ними задовольнитись. Але вони не пояснюють, що це за фонд, куди йдуть гроші, чому немає каси, чому немає бухгалтерських розрахункових документів, чому гроші збирають не працівники фонду, а завідуюча лабораторії, яка є медичним працівником. Вони мене звинувачували, що незважаючи на численну кількість відповідей з їхнього боку, я все одно звертаюсь. І дуже йому не сподобалось моє звернення до НАБУ.
Звернення до НАБУ зробило свою справу — вони передали це до прокуратури, і заведено кримінальне провадження
Насправді, звернення до НАБУ зробило свою справу, бо вони передали це до прокуратури, і заведено кримінальне провадження. Станом на даний час воно триває. І як відповідна реакція був позов головного лікаря, бо він вважав, що у мене не було підстав звертатись до НАБУ, що у поліклініці просто було непорозуміння.
Лариса Денисенко: До адвоката ви звернулися стосовно можливості подачі зустрічного позову чи, щоб вас підтримали у справі проти вас?
Євгенія: Знаєте, спочатку я перечитала законодавство, зрозуміла, що я маю право звертатись, що це не є порушенням, а реалізація мого права на звернення до уповноважених органів, щоб зробити перевірку.
Але як виявилось це було не дуже легко. Я самостійно подала заперечення позову, у мене була така права позиція, я думала, що за одне засідання ця справа буде розглянута, за мною дійсно немає жодних ознак поширення недостовірної інформації. Але з березня 2016 року суддя чомусь кожні два тижні переносила засідання. У жодному засіданні головний лікар не брав участі, він скористався послугами адвоката, який представляв його інтереси в суді. Вона завжди надавала якісь незрозумілі документи, але щоб їх розглянути, суд завжди брав час, переносив засідання. І все літо, кожні два тижні я ходила в суд, як на роботу.
Спочатку у мене було дуже стійке бажання подати зустрічний позов. Але потім я так втомилась від цих судових засідань, що вже думала, як би мені закрити цей позов. Адже є кримінальне провадження, і якщо щось буде, то там.
Але потім я подумала, що таки щось не так роблю. Вже шосте судове засідання, суддя бере на розгляд документи, які, на мій погляд, не відносяться до справи, затягує розгляд. Тому я вже звернулась до Центру правової допомоги. Спочатку я хотіла отримати просто консультацію, але у Центрі мені запропонували скористатись послугами адвоката, який допоможе не тільки підготувати документи, а й братиме участь у засіданнях. Вже минуло півроку від початку всієї цієї історії, і я погодилась.
Лариса Денисенко: Що правильно і неправильно зробила Євгенія? На якому етапі зараз ця історія?
В’ячеслав Петрашенко: Я підключився вже на фінальній стадії цієї справи, власне я був лише на одному судовому засіданні, коли були судові дебати.
Хочу надати деякі пояснення щодо структури збирання цих благодійних внесків. Коли я знайомився з матеріалами справи, стало зрозуміло, що на території цієї районної поліклініки дійсно діє благодійний фонд. Було дуже дивно, що просто була укладена угода між поліклінікою та фондом про співробітництво, благодійний фонд не мав персоналу, не мав оренди приміщення. Власне працівники поліклініки і збирали гроші на цілі благодійного фонду. Тому це був такий певний віртуальний фонд.
Тому це був такий певний віртуальний фонд
Я думаю, що з боку керівника цієї поліклініки це була стратегія захисту, оскільки його вже почали перевіряти прокуратура, Департамент охорони здоров’я. Тому, в принципі, йому нічого не залишалося як подати позов.
Подивившись матеріали справи, я зрозумів, що там все було, пані Євгенія все правильно оформила. Я взяв участь у судових дебатах. Позиція позивача з самого початку була дуже слабка.
Лариса Денисенко: На що вони посилалися? На чому ґрунтувалася їхня позиція?
В’ячеслав Петрашенко: Ще не було закінчене кримінальне провадження, власне одним із аргументів у сторони позивача було те, що а чи було вже судове рішення щодо порушень з боку керівника поліклініки — ні. Відповідно таким чином вони обґрунтовували, що оскільки немає вироку по кримінальній справі, немає висновку про порушення, відповідно пані Євгенія так би мовити поширила неправдоподібну інформацію.
Також вони посилались на те, що вона писала скарги у декілька органів, а вони наполягали на тому, що не можна писати багато скарг.
Євгенія: Вони формулювали свою думку так, що я зловживаю своїм правом на звернення. Але вони не могли обґрунтувати. Але у законодавстві немає ніяких обмежень.
Ми успішно захистили свою позицію
В’ячеслав Петрашенко: Всі звернення і скарги були в рамках звернення до державних органів, закон це дозволяє, відтак ми успішно захистили свою позицію. Треба сказати, що позивач подавав апеляційну скаргу, але також було підтверджене рішення суду першої інстанції.
Лариса Денисенко: Тобто ми можемо вже привітати вас, що ви виграли цю справу. А що наразі можна сказати про подальше розгортання цієї справи? Чи стежите ви за перевірками? І якщо ви знову стикнетеся з тим, що вас попросять заплатити за медичну послугу у благодійний фонд, що ви будете робити?
Євгенія: Я не відпускаю цю ситуацію, вона мене зачепила, саме цей позов. Мабуть якби не цей позов, то я би уже заспокоїлась. Але що мене не заспокоює — жоден державний орган, навіть який перевіркою встановив факт порушення, не прийняв рішення про відповідальність лікаря. Лікар працює, завідуюча лабораторії працює, вони не отримали навіть якихось адміністративних, дисциплінарних стягнень, не говорячи уже про звільнення.
Кримінальне провадження триває, але ми знаємо як вони тривають у нашій країні, скільки років, і як закінчуються. Тому я все ж таки не залишаю це питання і звертаюсь до Департаменту, до КМДА з листами, яка ж відповідальність чекає цього лікаря. Поки отримую відписки. Для мене це дуже сумна історія, бо вона закінчилась виграним позовом, але глобально та лікарня лишилася у тому ж стані, з тим же керівництвом, люди на тих же посадах, займаються тими ж справами. Про це знають всі, і ніхто нічого не робить — це сумно.