ілюстративне фото
У березні комітет з питань прав людиниї рекомендував Верховній Раді ухвалити в другому читанні та в цілому законопроєкт №12301, який передбачає комплексні гарантії державної підтримку для внутрішньо переміщених осіб. За словами Юлії Матвійчук, минулого та цього року запроваджується багато змін щодо ВПО. Зокрема, після громадського обговорення й збору пропозицій відбуваються фінальні етапи узгодження Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення. Також у цій сфері є нові законодавчі ініціативи, був ухвалений закон №4779-IX щодо евакуації.
«У попередні роки, починаючи з 2014-го, Україна фокусувалася на факті переміщення, ніби воно у всіх однакове, і на це реагувала. У новій стратегії закладається підхід до розуміння потреби конкретної людини і конкретної сім’ї. Наприклад, закладаються ініціативи щодо розробки оцінювання потреб людини ще на етапі евакуації.
Проте я не можу того ж сказати про закон щодо евакуації. Мені здається, він усе ще сфокусований на самому процесі евакуації та вирішує одне завдання — вивезти людей, — при цьому не розуміючи, що евакуація — це не просто вивезення, і там є багато потреб. Ми мали б будувати новий закон на розумінні, що люди ухвалюють чи не ухвалюють рішення про переміщення через розуміння того, що буде з ними далі», — говорить членкиня ГО «Розуміння кризи».
Як зазначає Юлія Матвійчук, оновлену стратегію внутрішнього переміщення почали писати ще на базі Міністерства розвитку громад і територій. Потім ці повноваження були передані до Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності. До роботи залучали багатьох фахівців, щоб охопити різні аспекти переміщення й зрозуміти, які завдання потрібно вирішувати.
«Закладається розробка та впровадження оцінювання потреб. Це дуже важливо на всіх етапах, не тільки під час евакуації. Потрібно розуміти, як людина інтегрується у громаду, в який момент ми можемо зрозуміти, що ця людина більше не потребує допомоги, пов’язаної з внутрішнім переміщенням, але має потреби просто мешканця громади», — пояснює правозахисниця.
Вона зауважує, що складно прогнозувати, коли саме почне діяти нова стратегія внутрішнього переміщення, але сподівається, що її приймуть до початку літа. Що стосується реалізації стратегії, для кожного її напрямку визначені свої терміни, які мають надалі перевірятися й аналізуватися. Попередня стратегія так і не була повністю втілена в життя, тож це складний і не цілком передбачуваний етап, пояснює Юлія Матвійчук.
У стратегію внутрішнього переміщення закладають цифрові рішення, зокрема під час супроводу людини, збереження її даних. Юлія Матвійчук говорить, що наразі в Україні 4,6 млн людей є внутрішньо переміщеними, але масив даних щодо них, який збирають і аналізують, залишався вкрай малим. Йдеться не лише про роботу з державними реєстрами, але й загальний облік інформації про ВПО.
«З одного боку, ми вже маємо систему, де особа реєструється як внутрішньо переміщена, отримує на цій підставі довідку, але вона не містить інформації про потреби людей», — каже членкиня ГО «Розуміння кризи».
У цьому напрямку працюють окремі організації, фонди та ініціативи. Проте потрібна більш глобальна оцінка та аналіз стану речей і потреб людей, аби рішення можна було сформулювати на державному рівні. Крім того, держава має активно комунікувати з людьми на підконтрольній, прифронтовій та окупованій територіях, пояснювати, які права та можливості вони мають, зазначає правозахисниця.
У новій стратегії планується вдосконалювати процес евакуації. Зокрема, це стосується аналізу роботи транзитних центрів, допомоги й супроводу, які вони надають людям.
Важливо також вирішити проблему житла для внутрішньо переміщених осіб. Як пояснює членкиня ГО «Розуміння кризи», потрібно переходити від тимчасових до більш стабільних і довгострокових рішень — забезпечення власного житла чи багаторічної соціальної оренди. Якщо людина не має цього, вона постійно перебуває у стані стурбованості й пошуку, а тому не може повною мірою займатися іншими своїми потребами, говорить правозахисниця.
Ще один пункт стосується безпечного повернення людей до їхніх домівок на прикордонних чи деокупованих територіях. Трапляються й випадки, коли люди, зокрема сім’ї з дітьми, повертаються на тимчасово окуповані території або в зону активних бойових дій. Юлія Матвійчук зазначає, що це свідчить про значні проблеми програм інтеграції та адаптації людей на новому місці після евакуації.
Окремою проблемою є питання прописки внутрішньо переміщених осіб. Часто складнощі виникають з оформленням реєстрації у населеному пункті, де вони мешкають після переїзду, що тягне за собою інші труднощі та обмеження.
«Мені здається, ми все ще підходимо до цього дуже застаріло. Інститут прописки загалом видається дивним, бо ми наче декларували, що це вже не той інститут прописки, який був у Радянському Союзі, але, по факту, підходимо до цього так само, обмежуючи людей та окремі їхні права — навіть не говорячи про внутрішньо переміщених осіб. Думаю, ми маємо відходити від цього й не пов’язувати певні права з місцем реєстрації», — вважає Юлія Матвійчук.
Вона зазначає, що адреса реєстрації потрібна для розуміння, що особа є внутрішньо переміщеною, але з метою допомоги такій людині. Натомість іноді цей чинник навпаки стає причиною обмеження прав. Наприклад, на початку цього року певна кількість людей могла втратити пенсію через неузгодженість прописок.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі