Право на мовчання, право на інформацію, право на правову допомогу, право на медичну допомогу, право на спеціальний захист вразливих підозрюваних — неповнолітніх, осіб із розумовими вадами, представників етнічних меншин та іноземців, які не розуміють державної мови (мови судочинства) та право на переклад усний і письмовий, якщо цього потребує підозрюваний – як на практиці забезпечуються, як тлумачать і як порушуються ці права.
Про маніпулятивні технології слідства. Про те, як часто надання медичної допомоги затриманому надається в залежності від рівня людяності слідчого. Про те, як слідчі «скидаються» грошима, щоб заплатити за роботу перекладачу.
Володимир Сущенко: Ідея проведення цього дослідження належить міжнародному фонду «Відродження», він його започаткував долучивши до самого дослідження ще деякі інституції. В дослідженні активну участь приймав офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Ідея дослідження полягала в тому, щоб реально провести моніторинг того, як дотримуються права людини в процесі досудового розслідування і на етапі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Саме дослідження методологічне було побудовано з двох частин: перша частина — кабінетне дослідження.
Експерти дослідили стан правового регулювання забезпечення прав людини на етапі досудового розслідування в цілому, як на національному рівні так і на рівні міжнародно-правових актів. Особливо уважно ми перевіряли рішення європейського суду прав людини щодо України і інших країн Європи, де віддзеркалювалося забезпечення прав особи в процесі її затримання в кримінальному впровадженні. Це була перша частина, можна сказати науково-теоретична. Друга частина — найбільш важлива — це дослідження в полі. Тут підтримку оказало МВС. Безпосередньо на місцях спостереження, фіксація з подальшим аналізом і узагальненням в результаті цих спостережень.
Лариса Денисенко: А які області попали під приціл проведення польових досліджень?
Володимир Сущенко: Ми виходили з того, коли обговорювали де провести… Не можна сказати, що це дослідження з точки зору соціології і методології є повністю репрезентативним, такого завдання фактично і не було, але хотілося побачити Україну. Дослідження проводилося в 5 регіонах — це південь, Одеська область, це Схід — Дніпропетровська область, це Захід: Хмельницький і Закарпаття, і місто Київ.
Лариса Денисенко: Які результати цього дослідження? От беремо сам процес затримання. Отже відбувається затримання, на ваш погляд, що потрібно було проаналізувати і що відбувається не так, як це зазначено в КПК?
Володимир Сущенко: Кодекс врегульовує всі основні питання пов’язані з затриманням особи, підозрюваної у злочині. Серйозних проблем у правовому врегулюванні прав особи ми не побачили. Проблема полягає в реалізації цих положень, тому що в законі можна прописати абсолютно все, кожен крок правоохоронців. Одна з основних проблем полягає в тому, що на превеликий жаль, правоохоронці, слідчі по різному тлумачать момент затримання. Дійсно КПК говорить про те, що затримання особи має бути зафіксовано протоколом, це процесуальний акт, який обов’язково оформлюється. Але ж є стадія фізичного затримання, коли людтину просто затримують і кажуть, що ти знаходишся в умовах несвободи. Час з моменту фізичного, або фактичного затримання до моменту юридичного затримання він досить різний.
Лариса Денисенко: Скільки взагалі може пройти часу до того, щоб формально тебе у папірці записали?
Володимир Сущенко: Це визначають нормативні акти. Є загальний час затримання підозрівання особи, під час якого треба повідомити особу про підозру, але цей загальний час вираховується фактично добою. А уявіть собі, що людину затримали о шостій ранку і до шостої години наступного дня її треба повідомити офіційно. Ці 24 години людина знаходиться і можна її повідомити о сьомій годині ранку — через годину, що вона затримана і оформити це затримання, пояснити їй права і обов’язки які у неї є.
А можна оформити це о 5 годині ранку наступного дня і 23 години людина буде знаходитись в такому невизначеному для неї процесуальному стані. Це означає, що з нею можна по різному спілкуватися, працювати, тиснути. Психологічний тиск відбувається. Ці голини, коли людина перебуває між фактичним затриманням до процесуального рішення їй нічого, як правило не розтлумачують.
Лариса Денисенко: Право на захист ще полягає в тому, що слідство має негайно сповістити координаційний центр з надання БПД, щодо затримання. І тут виникає інший момент. Якщо затримання, як таке не зафіксовано — де та негайність?
Володимир Сущенко: Оця негайність також невиписана, має бути виписана. Має бути зазначено, протягом якого часу слідчий, або правоохоронний орган, який затримав особу, має повідомити, зараз цього немає.
Лариса Денисенко: Часто людину викликають і опитують в якості свідка, а виявляється, що в якості підозрюваного, просто вона цього ще не знає. В який спосіб це можна виправити?
Володимир Сущенко: Процесуальний статус підозрюваного і свідка вони відрізняються. За процесуальним статусом підозрювана особа може мовчати і нічого не відповідати. У свідка інший статус, він може мовчати, але свідка завжди попереджають про те, що якщо він буде мовчати, або говорити неправду, то він підлягає кримінальній відповідальності. Таким чином намагається через статус свідка отримати фактичну інформацію про участь цієї людини, або про родичів і слідчі використовують ці «традиції» багато років. А потім ці свідчення використовуються проти самої людини.
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.