Де ховається гендерна дискримінація: норми, практика, соціум

У двадцять четвертій програмі циклу Гену справедливості адвокатки Галина Федькович та Христина Кіт представляють методичні рекомендації щодо ідентифікації випадків гендерної дискримінації та алгоритм надання правової допомоги. Чи може дискримінація ховатися в нормах законів? Як розпізнати дискримінацію за гендерною ознакою? Чи достатньо лише вдосконалити законодавство? Лариса Денисенко: Чому існує потреба у методологічних рекомендаціях щодо ідентифікації випадків…

Ведучі

Лариса Денисенко

Гостi

Галина Федькович

Де ховається гендерна дискримінація: норми, практика, соціум
https://static.hromadske.radio/2018/09/hr-gen-18-09-23_kit-fedkovych-1.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/09/hr-gen-18-09-23_kit-fedkovych-1.mp3
Де ховається гендерна дискримінація: норми, практика, соціум
0:00
/
0:00

У двадцять четвертій програмі циклу Гену справедливості адвокатки Галина Федькович та Христина Кіт представляють методичні рекомендації щодо ідентифікації випадків гендерної дискримінації та алгоритм надання правової допомоги. Чи може дискримінація ховатися в нормах законів? Як розпізнати дискримінацію за гендерною ознакою? Чи достатньо лише вдосконалити законодавство?

Лариса Денисенко: Чому існує потреба у методологічних рекомендаціях щодо ідентифікації випадків гендерної дискримінації?

Христина Кіт: В юридичній практиці мало випадків, коли адвокати, судді, фахівці застосовують антидискримінаційне законодавство. Юридична спільнота часто не обізнана, що воно таке взагалі є. Зараз, щоправда, вже існує багато ініціатив та ідей щодо введення відповідних правничих курсів.

Лариса Денисенко: Можливо посилаються на те, що всі люди і так рівні у своїх правах і свободах, тому не треба фокусуватися і виокремлювати цю тематику?

Галина Федькович: Коли декілька років тому у центрі «Жіночі перспективи» ми проводили фокус-групи з суддями і адвокатами про те чи є дискримінація жінок у доступі до правосуддя, то 80% казали «ні, ви що, у нас гарантоване законодавство і взагалі немає жодних проблем».

Юристи, адвокати, судді (різних рівнів) не знають, а тому і не вміють ідентифікувати факти дискримінації. Також жінки просто не ідентифікують це, як дискримінацію і нечасто йдуть у таких випадках за правовою допомогою. На такі юридичні послуги немає попиту від жінок, відповідно тому і немає практики.

Лариса Денисенко: Соціальне сприйняття дискримінації і її правове визначення збігаються чи різняться?

Христина Кіт: Якщо запитати у людей «що таке дискримінація?», то більшість скаже, що це обмеження їхніх прав. На мою думку, суспільство до дискримінації більш чутливе, ніж юристи. Наприклад, коли юристи розглядають дискримінаційні норми законодавства, де Кодекс законів про працю обмежує право жінки їздити у відрядження, якщо вона має дітей віком до 3 років, то кажуть, що це не обмеження, а гарантування її прав як матері. Юристи вважають, що якщо це прописано у законодавстві, то вже не може бути дискримінацією. Хоча тут йдеться про права людини. У Європейській конвенцій йдеться про вільний вибір професії та професійного розвитку, незалежно від її сімейного становища. Тому треба говорити про виявлення дискримінації у справах, щоб незалежно від того хто звертається: жінка чи чоловік, юристи могли побачити є дискримінація чи ні, аби захистити права людини.

Галина Федькович: Значно легше суспільство ідентифікує дискримінації за іншими ознаками: національністю, віросповіданням, станом здоров’я. Стосовно гендерної дискримінації, то маємо багато стереотипів, які нормують дискримінацію і не ідентифікують її.

Якщо говорити про цю заборону їздити у відпустку, якщо дитині до 3 років, то одразу скажуть «як це так, вона покине дитину і поїде? давайте захищати дитину». Не зважаючи на те, що ця норма не дає жінці вибирати. Дискримінаційні стереотипи живуть. Та ж заборона працювати жінкам вночі. Навіть якщо це єдина можливість заробітку. Також заборона розривати шлюб, якщо дитині ще нема року, чи коли жінка вагітна. Тоді жінки, які, наприклад, потерпають від домашнього насильства, не можуть реалізувати цей механізм захисту, тому що законодавець подумав, що жінка у вразливому стані і не може приймати подібних рішень.

Лариса Денисенко: Також тут порушується принцип добровільності шлюбу.

Христина Кіт: Цей приклад із забороною розірвання шлюбу – це те, коли дискримінація існує, але її значно складніше ідентифікувати.

Лариса Денисенко: Чи є формула, яку можна застосовувати, аби зрозуміти, що у конкретному випадку йдеться про гендерну дискримінацію?

Христина Кіт: Так, така формула існує. Для її визначення існують два окремих тести на визначення пряма це дискримінація чи непряма.

Галина Федькович: При ідентифікації дискримінації потрібно перш за все з’ясувати чи існує різниця у ставленні до осіб за однакових ситуацій. Для ідентифікації прямої дискримінації обов‘язково повинен бути зразок для порівняння. Чоловік, який має дитину двох років, може їхати у відрядження, жінка – не може. Так і ідентифікується пряма дискримінація. Непряма дискримінація відбувається, коли є рівне ставлення до осіб, які перебувають у різних становищах. Яскравим прикладом такої була встановлена мінімальна норма елементів 30%. Це була гендерно нейтральна норма. А проблема в тому, що 90% осіб, які звертаються до суду з цими позовами це – жінки.

Лариса Денисенко: Що відбувається з дискримінацією у сфері кримінального права?

Христина Кіт: Що стосується категорії справ, пов’язаних із домашнім насильством, то в більшості кейсів, домашнє насильство є дискримінацією жінок, бо в  95-97% від такого насильства страждають саме жінки. І держава, і правоохоронні органи повинні вживати ефективних заходів щодо захисту таких потерпілих. І розуміти, що це справи пов’язані із завданням фізичних, психологічних ушкоджень. Тому коли поліція говорить, що немає свідків  – немає справи, це свідчить про те, що держава не виконує своїх обов’язків щодо захисту таких жінок.

Галина Федькович: Переважна більшість справ, пов’язаних із сексуальним насильством, закривається на стадії досудового розгляду. Згідно з офіційною статистикою, до суду доходить лише 50% порушених справ.

Лариса Денисенко: Як долати стереотипи, говорячи про дискримінацію з професійною спільнотою?

Христина Кіт: Треба говорити з точки зору практики, з позиції прав людини. Поліцейська практика почне змінюватися лише тоді, коли ми, юристи і юристки, адвокати та адвокатки, будемо доклади до цього зусиль. Коли, не зважаючи на труднощі, будемо розуміти, що були порушені права людини і для цього є механізми захисту. Проводячи робочі зустрічі з адвокатами, ми говоримо про те, що це стратегічні справи.

Асоціації жінок-юристок України «Юрфем» вдалося провести 5 таких робочих груп. У них взяли участь більше, ніж 100 адвокатів. До середини жовтня плануємо презентувати наші методичні рекомендації. І кожен, і кожна зможуть ними користуватися.

Галина Федькович: Такі зустрічі корисні, бо адвокати навіть ідентифіковували дискримінацію у своїх справах, де захищали своїх клієнток, обґрунтовуючи позицію антидискримінаційними положеннями Європейської конвенції.

Христина Кіт: Такі робочі групи показують цінність обміну досвідом.

Лариса Денисенко: На вашу думку, наскільки дійсно на практиці застосовують закон про рівні можливості жінок і чоловіків і закон протидії дискримінації?

Христина Кіт: Вони не є достатніми. Так, в обох законах є прописані положення щодо недопустимості дискримінації, але не усі вони втілені на практиці. Гендерне стратегування лише починає розвиватися. Але в будь-якому випадку ці закони потрібні і важливі.

Галина Федькович: Питання, які потребують вдосконалення, можуть стати такими лише через практику і під час їхнього застосування. Поки немає судової практики, то говорити про те чи працює закон можна лише в теорії.

За підтримки:
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», який впроваджується Канадським бюро міжнародної освіти у партнерстві з Координаційним центром з надання правової допомоги. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.