Домашнє насильство: важливо зробити перший крок і звернутись по допомогу

В дванадцятій програмі циклу Гену справедливості головна спеціалістка відділу представництва Бердянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Юлія Кононенко розповідає про те, як важливо знати, до кого звернутися, як важливо фіксувати та сповіщати про випадки домашнього насильства, та чим можуть допомогти психологи. Як вести юридичну роботу з такою категорією справ і допомагати людям.

Лариса Денисенко: Темі домашнього насильства ми присвячуємо багато уваги. Важливо, щоб наші слухачі та слухачки чули і знали як можна опиратися, боротися. Як юридична система і, зокрема, система безоплатної правової допомоги може допомогти вирішити проблему. Давайте проговоримо цю тему на прикладі реальної історії. Розкажіть її, будь ласка.

Юлія Кононенко: Наприкінці весни до нас звернулася 30-річна жінка, мама чотирьох дітей. Найстаршій доньці 17 років, інші діти – шкільного та дошкільного віку. Жінка ця пережила домашнє насильство. Чоловік, рідний батько трьох менших дітей, чомусь був незадоволений поведінкою старшої доньки, яка є йому нерідною, і побив її. Коли втрутилася сама жінка, то і вона зазнала тілесних ушкоджень.

Лариса Денисенко: Це був перший випадок насильства, скерований на старшу доньку і на жінку?

Юлія Кононенко: Далеко не перший. Більшість жінок замовчуюсь і залишають це питання на самоплинне вирішення. Не бажають залишати дітей без батька, будучи під тривалим, систематичним, психологічним та фізичним тиском. Побоюючись, що  не зможуть самі виростити дітей, залишаються жити з домашніми тиранами.

В цьому випадку для жінку агресія проти дитина стала, очевидно, останньою краплею. Вона швидко зібрала речі і покинула з дітьми їхнє з чоловіком спільне місце проживання.

Лариса Денисенко: Вона коли-небудь зверталася до поліції стосовно того, що відбувається?

Юлія Кононенко: Жінка мешкала в селі, там такі ситуації, чомусь, трапляються частіше. Жінки сором’язливіші, більше бояться розповідати про це і навіть і не знають кому б про це можна було розповісти.

Вона казала, що декілька разів викликала дільничного інспектора. Я так розумію, що у подальшому жінка або забирала заяву, або вирішувала цей конфлікт самостійно, бо розуміла ті наслідки, які можуть чекати батька трьох її дітей.

Лариса Денисенко: Громада якось включалася у цей процес? Є місцеве самоврядування, вчителі, вихователі.

Юлія Кононенко: До Служби у справах дітей вона не зверталася. Мабуть, бувало, що на ніч йшла ночувати до якихось сусідів, друзів, аби перетерпіти цю бурю. Агресія у чоловіка виникала на фоні зловживання спритними напоями. Коли я запитувала її чому ж вона не зверталася за допомогою, вона спершу відповідала «я боюсь», а потім додавала «а що там можна було?».  Через побоювання, фізичні та психологічні тиски жінка не зверталася за допомогою.

Лариса Денисенко: Як вона діяла у цьому останньому випадку? До кого звернулася?

Юлія Кононенко: До нашого центру жінка потрапила з Об’єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія». Там жінкам та дітям, які постраждали від домашнього насильства, надають тимчасовий притулок. Термін перебування у центрі – до 3 місяців. За цей час жінка має вирішити свої нагальні питання, що стосуються житла, влаштування дітей до шкіл чи садочків, працевлаштування. Такий перехідний час. Безпосередньо до нашого центру вона звернулася з питанням про розірвання шлюбу.

Після отримання тілесних ушкоджень жінка не одразу звернулася до медичної установи та Нацполіції, тому ті тілесні ушкодження, які були на момент звернення, вже, мабуть, не передбачали можливості кваліфікувати їх навіть як легкі тілесні ушкодження.

Лариса Денисенко: Тобто історія не набула кримінального провадження?

Юлія Кононенко: Станом на сьогодні – ні. Перед органами Нацполіції жінка не намагалася ставити питання про внесення відомостей про факт насильства до Єдиного реєстру державних розслідувань і про порушення кримінальної справи.

Лариса Денисенко: Так розумію, що вона не зовсім знала, що в такій ситуації роботи і як бути далі, тому і не зверталася. Коли трапляється така ситуація, як діяти? З чого жінці починати?

Юлія Кононенко: Ми вирішили діяти у цивільній площині, бо на тій стадії ситуації з якою жінка звернулася до нас, уже не можна було діяти у рамках кримінального провадження.

Перш за все має бути належна фіксація будь-яких факторів, відносно себе, відносно дітей. Де б людина не мешкала, кругом є відповідні структури. Обов’язково потрібно фіксувати і факти насилля над дітьми. Адже до їхнього повноліття чоловік є батьком і має право спілкуватися з дітьми, навіть якщо проживає окремо. Він може забажати спілкуватися з дітьми і якщо буде юридично грамотно себе поводити, то звернеться до Служби у справах дітей і служба зобов’яже жінку визначити дні і години побачень з цим батьком. Батьком, якого бояться діти, якого боїться сама жінка. От такі можуть бути наслідки, якщо жінки замовчуватимуть подібні ситуації.

Лариса Денисенко: Тобто ситуація з нефіксацією не дала можливості ставити перед судом питання стосовно обмежувального припису.

Юлія Кононенко: Так, не було доказової бази. Відсутні відповідні висновки Служби у справах дітей, відповіді на наші звернення. Якби ці звернення були систематичними, можна було б говорити про тривалість ситуації, тривалі знущання, приниження, нанесення тілесних ушкоджень і тоді ставити питання про позбавлення батьківських прав чи обмежеення спілкування.

Лариса Денисенко: Зараз як розвивається ситуація? Адже четверо дітей і усі неповнолітні. Свідчити про насильство може жінка, дитина, психологи, але більше доказової бази і немає. Як і що радити жінці, аби вона не боялася, йшла далі і наполягала на важливості здорового середовища для себе і дітей?

Юлія Кононенко: Суд у будь-якому випадку виходить із найкращих інтересів дитини. Він повинен встановити, відповідно до наданих у справі матеріалів, чи відповідає розірвання шлюбу інтересам дитини.

Тому з інформації, яку ми маємо, з інформації за час перебування у центрі «Взаємодія», на судовому засіданні будемо говорити, що збереження цього шлюбу не відповідає не лише інтересам жінки, а й інтересам дітей.

Щодо питання про стягнення аліментів маємо наміри працювати за спрощеним провадженням: отримати досудовий наказ і пред’являти його до виконання. Таким чином якомога швидше жінка зможе отримувати кошти, або ж ставати на облік в Управління соцзахисту населення і отримувати допомогу від держави.

Лариса Денисенко: Суто з формальних причин, якщо дійсно юридична поведінка грамотна, батька не можуть позбавити можливості спілкуватися з дітьми. Якщо батько, як у нашому випадку, не зафіксований, як той, хто вчиняв домашнє насильство, як можна говорити про убезпечення інтересів дітей?

Юлія Кононенко: Потрібно звертатися до Служб у справах дітей і жінка в таких ситуаціях має працювати на випередження. Не чекати поки батько почне заявляти про свої права, про бажання бачитися і спілкуватися з дітьми, а ще до цього звертатися до потрібних органів. Лише належна фіксація дозволить суду визначити порядок спілкування

Лариса Денисенко: Універсальна порада: не боятися, не скорюватися обставинам, фіксувати усі випадки, аби почуватися убезпечною людиною.