«Найкращий друг волонтера — контрабандист», — волонтерка

Обговорюємо законодавство, що регулює статус волонтерів. Рахуємо кількість державних установ, де волонтери мають реєструватися. Говоримо про те, як важко довести, що волонтер зазнав поранення, коли перебував зі спеціальною місією на території збройного конфлікту.

Говоримо про саботування реформ, на що вказують експерти НАТО, зокрема, Ольга Решетилова зазначає: «На зустрічі експерти НАТО не добирали дипломатичних слів, прямо казали, що ви саботуєте реформи».

Позитивним моментом співпраці волонтерів та державних структур волонтерка вважає створення управління «Волонтерського десанту» в Міністерстві оборони. Гостя віддає належне відповідальності колег, котрі наразі там працюють: «Я можу постійно їздити туди, перебувати під обстрілами, але сил побороти цю гнилу систему я не маю».

Лариса Денисенко: Чи достатньо Закону «Про волонтерську діяльність»? Коли починався волонтерський рух, який допомагав переселенцям? Чи полегшував цей закон завдання чи навпаки, все ускладнював?

Ольга Решетилова: Закон був писаний під волонтерів Євро—2012, завданням яких було, фактично, провести людей на стадіоні до місця та надати необхідну інформацію. Ясно, що на сьогодні уявлення про волонтерство у нашому суспільстві кардинально змінилося. Через те цей Закон «Про волонтерську діяльність» абсолютно не відповідав вимогам часу. Була створена робоча група, яка ставила перед собою завдання, в першу чергу, прибрати непотрібні моменти. Наприклад, у законі були норми про те, що волонтери беруть участь у масових заходах.

Врешті, закон вийшов «не про що». Він був абсолютно не пристосований до волонтерів АТО, тому що волонтери, які їздять в зону АТО, які займаються забезпеченням ЗСУ, стикаються з проблемами власної безпеки та провозу різних специфічних товарів через кордон. Ми постійно про це говоримо ще з 2014 року, що найкращий друг волонтера — контрабандист. І ми це говорили в очі президенту, ми просили про спрощену систему розмитнення цих товарів, які везуть спеціально на територію АТО.

Також є категорія волонтерів, які займаються переселенцями. Ми фактично не перетинаємося між собою. Так, ми знаємо про існування один одного, можливо, паралельно вирішуємо якісь задачі, але вони різні. Тому що, волонтери, які займаються переселенцями, вони займаються їхнім тимчасовим житлом, працевлаштуванням, правовими речами.

Є волонтери, які займаються допомогою тим людям, які залишилися проживати в зоні АТО. Є волонтери, які займаються пораненими. Вони більше співпрацюють з Міністерством соціальної політики і з Міністерством охорони здоров’я. Тобто, це маса проблем і ми не маємо нормативно-правової бази, яка б регулювала всю цю діяльність.

У законодавстві у нас тепер є такий термін «до закінчення особливого періоду». Наприклад, військові, які мобілізувалися, а потім вирішують залишитися на контрактну службу, вони підписують контракт до закінчення особливого періоду. Мені здається, що такий термін можна було б прийняти для волонтерів АТО. Це стосується, я ще раз повторюю, розмитнення різних товарів: тепловізорів, приладів нічного бачення, автівок, які везуться спеціально для потреб військових. Таке законодавство потрібне спеціально для волонтерів АТО. Окрема категорія — це безпека. Тобто, волонтери не мають і не можуть мати статус «учасника бойових дій» — це правильно, тому що ми не беремо участь у бойових діях. Звичайно, ми потрапляємо під обстріли, у різні надзвичайні ситуації, які бувають тільки у військових зонах, але ми не є учасниками.

Тим не менше у нас підвищений ризик, ми ризикуємо життям-здоров’ям, можемо отримати поранення і навіть втратити життя. Потім довести, що ти в цей час був саме в зоні конфлікту, як волонтер — дуже складно. Тому що, якщо це оформлений фонд, то він має давати відрядження волонтеру. Тобто, благодійний фонд або громадська організація. З цим виникає певний ряд проблем, тому що для того, щоб відзначити це відрядження, тобі потрібно заїхати в штаб, а не завжди це виходить, не завжди пропускають цивільних осіб у штаби. Потім потрібно пройти цілий ряд процедур та зареєструватися у Міністерстві соціальної політики. Ніхто з волонтерів не пішов реєструватися.

Ми, до речі, нещодавно були на одній фокус-групі, де теж говорили про правові проблеми волонтерів. І єдина установа, куди пішли реєструватися абсолютно всі волонтери — це «Приватбанк». Тому що збирали кошти на картки фізичних осіб, і щоб потім не було оподаткування цих грошей, то для цього реєструвалися у «Приватбанку».

Лариса Денисенко: А ви можете це детально пояснити, як це відбувається? Який спосіб спростити собі життя і як правильно це зареєструвати?

Ольга Решетилова: Було кілька спроб реєстрації волонтерських організацій. Для того, щоб провозити гуманітарні вантажі, потрібно бути зареєстрованим у Міністерстві соціальної політики. Намагалися реєструвати волонтерські організації Міністерство юстиції, а також Державна фіскальна служба.

Волонтери — це люди, які абсолютно не розраховували на державу, і тому вони виникли. Це люди, які звикли обходитися без державної системи. Через те довіра до різних державних списків абсолютно відсутня.

Взагалі, громадські організації і фонди почали реєструватися через рік від початку своєї діяльності. Я була одним із координаторів фонду «Повернися живим», то ми зареєстрували власний фонд десь наприкінці лютого 2015 року, хоча почали діяти з травня 2014 року. Тоді ми вже відчули потребу, що треба якось оформляти матеріальні цінності, які ми передаємо.

Насправді, немає єдиного реєстру волонтерських організацій, які займаються допомогою учасникам АТО. Немає такої організації, куди б пішли реєструватися всі волонтери. Намагалася Київська державна адміністрація це робити, але немає такої довіри.

Лариса Денисенко: За вашими словами, я вже нарахувала 4 установи: одну на місцевому рівні і три загальнодержавні, де потребують реєстрації. А не простіше б було просто збирати інформацію в Міністерство соціальної політики? Чи не можливо просто спростити людям життя, і зупинитися на чомусь одному? Навіть автоматизовані реєстри зручніше подивитися.

Ольга Решетилова: Питання у тому, що для чого цей реєстр. У нас державна система звикла усе контролювати. Я пам’ятаю, що у перші місяці нашої роботи, до мене почали поступати дзвінки від обласних адміністрацій, і вони всі від нас вимагали звіту. Я потім почала з’ясовувати і виявилося, що з Адміністрації Президента пішла розпорядження по адміністраціях всіх рівнів налагодити співпрацю з волонтерськими організаціями.

Лариса Денисенко: Далі ми продовжимо розмову про реєстраційні процедури.

Ольга Решетилова: Коли розпорядження пішла на обласні адміністрації налагодити контакт з волонтерами, все, на що вони були здатні — просто вимагати від волонтерів звіт. Я пам’ятаю цей страшний період, літо 2014 року. Це постійно у Києві приземляються борти з пораненими, постійні обстріли, засади. Потрібно було шукати кошти, потрібно було шукати можливості, як везти тепловізори, ми тільки входили в курс справ, і ще треба було писати звіти.

А коли була зустріч президента з волонтерами і головами обласних адміністрацій, то ми просто прямим текстом сказали, щоб вони заспокоїли своїх чиновників, бо це було неможливо витерпіти. Питання: якщо ми створюємо реєстр, то для чого? Для того, щоб зробити якійсь черговий документ? Чи для того, щоб справді навести в цьому лад.

Ми самі піднімали питання про те, що певний час, особливо в Києві, з’явилися незрозумілі волонтерські організації, які стояли на кожному кроці зі скриньками і збирали, нібито, на АТО. І тоді ми самі підняли це питання, щоб розрізняти, контролювати. Так от, не повірите, у цих організацій, які незрозуміло звідки взялися, з документами все гаразд. На відміну від тих, які справді працюють день і ніч.

Лариса Денисенко: Добре підготовлена корупційна схема завжди потребує ретельної юридичної перевірки.

Ольга Решетилова: Мені здається, треба було б менше реєстраційних списків. Я думаю, що найкраще було б, оскільки, практично, всі волонтерські організації зареєстровані в якомусь банку, видати норму, що банки передають списки волонтерів до державної фіскальної служби, і тоді ці рахунки вважаються волонтерськими.

Лариса Денисенко: Є ще багато людей, які на свій рахунок збирають кошти на потребу бійцям, і вони теж є волонтерами, просто, скажімо, вплетені у великі волонтерські організації.

Ольга Решетилова: Так, таких людей дуже багато, особливо у регіонах. Що стосується компенсації за поранення чи смерті волонтера в зоні АТО. Був прецедент — смерть Андрія Глущенка, хоча він був співробітником СБУ, але Міністерство соціальної політики займалося оформленням цієї смерті, як волонтерської, прирівнювали до учасника бойових дій і мали видати компенсацію. Я не знаю чим це все закінчилося, але я знаю, що Олександра Тарасова, яка сама була головою фонду «Крила Фенікса», зараз працює в департаменті Міністерства соціальної політики і вона цим займалася. Але це настільки складний шлях, що немає єдиної процедури. Як довести, що волонтер був у зоні АТО, як волонтер?

Лариса Денисенко: З постановами у нас завжди все складно. Нещодавно ухвалили свіжу постанову стосовно цієї справи. Там є 2 зауваги, на котрі я звернула свою пильність. Одна стосується того, що, якщо ти був поранений, то ти маєш мати довідку і експертизу стосовно характеру твого поранення. Але не зрозуміло, в якому місці потрібно брати ці довідки: у шпиталі чи у лікарні. Мені інколи здається, що люди, які продукують закони, не уявляють, що людина вже відлежалася у лікарні після поранення, намагаєшся якось реабілітуватися і щось ще маєш робити. Мусить подавати запити, що хтось з військових має тебе ідентифікувати і підтвердити, що отримав там поранення.

Ольга Решетилова: Так. Волонтер, швидше за все, буде направлений у цивільну лікарню, а для такої лікарні — це нестандартний випадок, тому потрібно заповнювати документи, про які цивільні лікарі уявлення не мають. Що стосується військових свідчень. Свідчення рядового бійця не будуть братися до уваги. Це потрібно, щоб було за підпису, як мінімум, командира підрозділу.

На щастя, у нас немає так багато таких випадків, щоб ми могли говорити про системну проблему. Але якщо думати на перед, то справді, ця проблема може бути. Хоча, волонтери ніколи не розраховували на державу, тому не дуже б’ються зараз за свої права.

Ми констатуємо, що законодавство не відповідає сьогоднішнім потребам, але ми звикли вже справлятися і так.

Лариса Денисенко: Що за період конфлікту вам вдалось досягнути, щоб спростити і процедурно. І психологічно життя на законодавчому рівні?

Ольга Решетилова: Один з кроків на зустріч було створення «Волонтерського десанту» в Міністерстві оборони, тому що кожний волонтер рано чи пізно доходить до вирішення якихось системних проблем. Він може по одному возити тепловізори, але він розуміє, що це має робити держава. Тому, всі дійшли до того, що потрібно змінювати щось системно. Коли виник «Волонтерський десант», я схиляюсь перед цими людьми, бо я можу безкінечно їздити на передову і бути під обстрілами. Але сил в собі побороти цю наскрізь гнилу систему, я не відчуваю, принаймні на той момент, коли створювався «Волонтерський десант».

Сьогодні створено «Офіс реформ», створено кілька робочих груп по реформуванню Збройних сил України відповідно до стандартів НАТО. Я знаю, що в першу чергу така група була створена по реформуванню військово-морських сил, бо це найменший вид збройних сил в Україні. Був шалений опір. Приїжджають експерти НАТО і прописують, що потрібно зробити. Опір зустріла робоча група на рівні командувача ВМС Гайдука. Експерти пишуть одне, штаб переписує і в Брюссель їде презентувати зовсім інше.

У більшості волонтерів з державою паритет: нас не чіпають, бо ми ще потрібні, і ми намагаємося державу не чіпати. Тут питання не в конкретних людях, а в цілковитому реформуванні системи Збройних сил України.

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.