Проти домашнього насильства: правова та соціальна допомога

У дев`ятнадцятій програмі циклу Гену справедливості директорка Вижницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Людмила Мацюк розповідає історію багатодітної матері, що повстала проти домашнього насильства. Як можуть включитися соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді, медичні установи, управління соціального захисту, органи місцевого самоврядування?

Лариса Денисенко: Віднедавна люди, які потерпіли від домашнього насильства, стали клієнтами та клієнтками системи безоплатної правової допомоги. Розкажіть про це, будь ласка, детальніше.

Людмила Мацюк: Про домашнє насилля жінки взагалі не звикли говорити. Але після того як взимку цього року вступив в дію закон про домашнє насильство, люди почали звертатися.

Хоча перше звернення до нас надійшло навіть не від клієнтів та клієнток, а від наших партнерських організацій. Про те, що в районі сталося домашнє насильство.

Оскільки у нас маленький район, то правозахисних організацій є не надто багато. Тому багато співпрацюємо з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, Центр соціального забезпечення, територіальні центри, Управління у справах дітей. Саме від них надходять такі повідомлення.

Лариса Денисенко: Тобто спочатку вони цікавляться долею дітей і потім розуміють, що це пов’язано з долею мами?

Людмила Мацюк: Взагалі Центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді тримає на контролі сім’ї, які  опинилися у складних життєвих обставинах. Це та категорія сімей, які найчастіше перебувають у зоні ризику.

Лариса Денисенко: Та й вони більш помітні для цих служб. Адже якщо сім’я стоїть на контролі і, зокрема, отримує соціальну дорогу, то відповідно і більше уваги звертається, і пильніше придивляються.

Людмила Мацюк: Саме так. І щодо випадку, який стався у нас, звернулися представники Управління соцзахисту. Тоді жінка прийшла до лікарні за допомогою, її сильно побив чоловік. У цій сім’ї росте 7 дітей.

Нашим центром жінці була надана адресна правова допомога, фахівець центру роз’яснив їй про закон, яким можна себе захистити і вона прийняла рішення звернутися письмово щодо надання їй правової допомоги. Механізму про те, яким чином її оформлювати як жінку, яка постраждала від домашнього насильства  – не було. Ми збирали довідки з усіх усюд, де б могло фіксуватися, що вона постраждала від домашнього насильства.

Лариса Денисенко: Коли від Управління соцзабезпечення до вашого центру надходить лист з відповідним зверненням, то як починає крутитися правова машина? На що ви звертаєте увагу? Чи обов’язково миттєво зустрічатися з клієнткою? І чи обов’язково такі заяви розглядаються центром?

Людмила Мацюк: Так, у центрі вони розглядаються обов’язково. Якщо є зазначений номер телефону постраждалої, то спочатку спілкуємося телефоном і запрошуємо її приїхати до центру, якщо є така змога. Якщо ні, то виїжджаємо самі.

Лариса Денисенко: Як розвивалася історія про яку ви розповідаєте? Часто жінка зверталася до лікарні? Чи знали про це сусіди, які могли б свідчити?

Людмила Мацюк: Жінка зверталася неодноразово. І це домашнє насилля тривало роками. Декілька років тому вона вже була готова розлучитися, та суд запропонував їм примирення. Народили ще декількох дітей. Та факти знущання і насилля продовжувалися знову і знову. Останньою краплею стало те, що вона потрапила до лікарні.

Часто люди не знають, що їм робити після того, як вони звернуться з заявою про домашнє насильство. Вони знають, що не були захищеними досі і ще їм дуже потрібна психологічна допомога.

Лариса Денисенко: Як це фіксували в лікарні? Наскільки лікарі та медичний персонал обізнані у тому, як потрібно працювати у таких випадках?

Людмила Мацюк: Якщо факт домашнього насильства зафіксований поліцією, то медичний персонал точно зацікавлений у тому, аби це далі мало продовження, бо розуміють, що є загроза життю і жінки, і дітей.

Лариса Денисенко: А коли факт поліцією ще не зафіксований?

Людмила Мацюк: Факт побиття фіксують завжди. Мені невідомі випадки, щоб не фіксували.

Лариса Денисенко: Як це відбувається? Вони фіксують і комусь передають цю інформацію?

Людмила Мацюк: Зазвичай її передають до Центру соціальних служб. І тоді на місце виїжджають представник служб. Спілкуються з сусідами, з представниками органів місцевого самоврядування і відповідно складають акт про те, що бачили і що чули.

Лариса Денисенко: Ця історія тривала в часі. Напевно соціальні служби тримали цю родину під відносним контролем. Тримали, але нічого не вирішувалося, допоки не надіслали листа вам. Чи намагалися вони якось втрутитися в цю ситуацію?

Людмила Мацюк: Зазвичай такі сім’ї, такі жінки залишені з проблемою один на один. Їх контролюють, до них приходять, складають акти обстеження, але на момент, коли приходить служба, у них все добре, побоїв нема, ніхто ні на кого не кричить. А вже коли стаються от такі кричущі моменти, то на це не можна закривати очі. І ми намагаємося роз’яснювати, що вихід з такої ситуації все таки є.

Лариса Денисенко: А як з дітьми у таких випадках? Чи опитували раніше соціальні служби дітей? Чи допомагають реабілітувати дітей, які, можливо, не зазнавали прямого насильства, але непрямого зазнавали точно?

Людмила Мацюк: Звичайно, дітям потрібна кваліфікована допомога психологів. Саме цій жінці ми рекомендували звернутися до Обласного центру соціально-психологічної допомоги. Там працюють як з жінками, так і з дітьми. І на момент, коли потерпіла опиняється в умовах, що не має куди повернутися додому, в цьому центрі є можливість пожити впродовж трьох місяців. Там допомагають і з пошуком роботи. А також надають як психологічну, так і медичну допомогу і матері, і дітям.

Лариса Денисенко: Які ваші дії, коли ви зрозуміли, що людина є вашою клієнткою і вона сама це зрозуміла? Як далі розгортаються події? Адже насилля може статися ще раз.

Людмила Мацюк: Адвокати готують позовну заяву до суду, аби він виніс обмежувальний припис щодо кривдника. Наша справа була першою в області по застосуванні обмежувального припису і він одразу був на максимальний термін – 6 місяців.

Лариса Денисенко: Вони проживали в одному будинку чи це був будинок жінки?

Людмила Мацюк: Жінка є власницею, бо це будинок її батьків, але проблема в тому, що чоловік все таки там прописаний. Поки ця проблема залишається відкритою. На момент звернення до суду найменшій дитині не було й року. Станом на зараз їй виповнився рік. Зараз ми працюємо над їхнім розлученням і будемо працювати над тим, аби зняти чоловіка з реєстрації.

Лариса Денисенко: Як взагалі поводиться кривдник в цих умовах?

Людмила Мацюк: Мені складно зараз про це говорити, бо після рішення суду він все ще намагався повернутися і прийти додому, та дружина викликала поліцію. Коли вони приїхали, його вже не було. Зараз його немає в Україні. Що буде, коли закінчиться дія припису, поки невідомо.

Лариса Денисенко: Чи не може зупинити суд при продовженні дії припису те, що людини немає в країні?

Людмила Мацюк: Їх точно будуть розлучати. Та якщо з його боку будуть якісь прояви перешкоджання, то все це буде фіксуватися.

Лариса Денисенко: Чи не надсилає він повідомлень із загрозами?

Людмила Мацюк: Звісно, якщо це є, то фіксувати потрібно обов’язково. Усе це стане доказовою базою в суді.

Лариса Денисенко: Що ще може стати доказовою базою? Що потрбіно доводити у судовому порядку, аби вирішити це питання? Щоб сплачувалися аліменти, щоб ніхто не зазіхав на иприватний простір жінки і дітей?

Людмила Мацюк: Потрібні акти обстеження від органів місцевого самоврядування, покази свідків, будь-які звернення до органів поліції. І все, де б могло бути зазначено, що постраждала зазнавала домашнього насильства.

Лариса Денисенко: Наскільки законодавство регулює надання соціальної та психологічної реабілітації? Чи цим займаються виключно неурядові організації та фонди?

Людмила Мацюк: Цим займається Центр соціальної та медичної допомоги і туди можна потрапити лише за рекомендацією Соціальної служби у справах дітей, сім’ї та молоді.

Лариса Денисенко: В цей центр потрібно писати заяву чи це ініціюють і надають рекомендацію самі співробітники та співробітниці?

Людмила Мацюк: Самі співробітники та співробітниці.

У цих центрах допомагають з прилаштуванням дітей в садочки, школи. Жінці пропонують роботу, тобто вона не є там на повному утриманні.

Лариса Денисенко: Ваша клієнтка працювала раніше?

Людмила Мацюк: Оскільки вона мати сімох дітей, то вона раніше не працювала.

Лариса Денисенко: Тобто тут може бути і складність стосовно спільно набутого майна. Чоловік може наполягати на тому, що жінка жодного внеску не зробила.

Людмила Мацюк: Ризики є і безпосередньо ця родина отримувала допомогу від держави, як багатодітна. Звісно, він може наполягти на розподілі майна.

Лариса Денисенко: На ваш погляд, якою є перспектива продовження обмежувального припису?

Людмила Мацюк: Якщо зі сторони кривдника будуть певні дії, то є перспектива, що дію обмежувального припису продовжать. Якщо ні, то розлучать і все.

Лариса Денисенко: Бажаю успіху і перемоги вашій клієнтці, людині, яка повстала проти насильства. Сподіваюся, що і діти, і вона перебуватимуть у безпековому просторі.