Сексуальні домагання: як себе захистити?

Як регулюються питання сексуальних домагань? Чим вони регулюються? Чому жінки не надто часто захищають свої права?

Розповідає Анастасія Гречка, начальниця відділу правової інформації та консультацій Другого полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Лариса Денисенко: Що таке сексуальне домагання?

Анастасія Гречка: В Україні існує закон про забезпечення рівних прав для чоловіків та жінок, він дає визначення поняття сексуального домагання. Але воно у ньому досить звужене, в міжнародній практиці це поняття більш широке.  

Сексуальні домагання – це дії фізичного або психічного характеру, які принижують або ображають особу, мають за собою сексуальний зміст (вербальні та невербальні дії);

Сексуальні домагання – це дії, неприйнятні для особи щодо якої вони вчиняються

Сексуальні домагання належать до гендерного насильства, тому йдеться і про цивільну, і про кримінальну відповідальності за їхнє вчинення. Згідно із статтею 154 Кримінального кодексу «Примушування до вступу в статевий зв’язок», сексуальні домагання стосуються лише особи по горизонталі, тобто постраждала особа перебуває у певному підпорядкуванні перед кривдником: залежить матеріально, перебуває з кривдником у трудових відносинах.

Що стосується норм європейської спільноти, то у них йдеться про стосунки не лише по горизонталі, а й по вертикалі. І береться до уваги насильство не лише у трудових, а й у інших суспільних відносинах.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей для чоловіків та жінок» передбачає можливість звернення потерпілої до роботодавця, який відповідно повинен проробити певні дії. Та закон, на жаль, не передбачає механізму проведення цих дій.

Особи, які постраждали, мають можливість звернутися за захистом також і до суду. Наприклад, з позовом про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди. Однак варто пам’ятати, що подаються зустрічні позови і їх, позови про захист честі та гідності, задовольняють частіше.

Також можна звернутися до Експертної ради із запобігань дискримінації при Уповноваженому Верховної Ради з прав людини. Цей орган наділений широкими повноваженнями.

Лариса Денисенко: Що стосується сексуальних домагань стосовно студентів та студенток. Вони караються кримінальною відповідальністю чи цивільною? Куди звертатися особам, які постраждали від таких домагань?

Анастасія Гречка: Кваліфікувати такі злочини досить складно, цим займаються правоохоронні органи.

В першу чергу, постраждалі мають відверто заговорити про те, що сталося. Також повинні старатися набирати якомога більше доказів скоєного, звертатися з письмовими заявами до потрібних органів та уповноважених.

В Україні особа-позивач у суді сама доводить факт наявності домагань, на відміну від європейської практики, де цим займається роботодавець

В українському суспільстві гендерна та правова культура не на тому рівні, який би давав можливість жінці почуватися захищеною.

Лариса Денисенко: Скільки часу потрібно чекати допоки звернення розглянуть?

Анастасія Гречка: Ймовірно, через відсутність механізму, воно буде розглядатися за загальним порядком. Але його потрібно подавати, щоб показати на суді і довести, що особа намагалася врегулювати це питання у досудовому порядку.

Лариса Денисенко: Якщо у школі чи в іншому навчальному закладі  є, наприклад, уповноважені чи студентські самоврядування до них можна звернутися з відвідною заявою про домагання? Чи буде це доказом того, що людина скаржилася і скаргу розглянув орган, принаймні, рівня роботи чи навчання?

Анастасія Гречка: Була ситуація, коли колишні студенти подавали заяву на вчителя фізкультури. Їм у позові відмовили. Вчитель подав зустрічний захист про захист честі та гідності. Розуміння того, що сексуальне насильство є порушенням прав людини, що воно принижує честь і гідність людини, у межах судової влади на низькому рівні.

Лариса Денисенко: За якими консультаціями до вашого центру звертаються жінки?

Анастасія Гречка: З усіх, хто звертаються до нас за наданням безоплатної правової допомоги, жінки становлять 60%. Тут йдеться не лише про первинну допомогу, а й про захист в суді. З 60% з приводу насильства звертаються 10%.

Можливо, жінкам складно визнавати сексуальне домагання вчинене щодо них через відсутність сексуального виховання. Правова освіта та розуміння гендерної культури змалечку допоможуть вирішити цю проблему. Ні в школах, ні в університетах немає навіть факультативних занять по цій темі.

Лариса Денисенко: Як про сексуальні домагання розповідають жінки, які таки звертаються до вас стосовно саме цього?

Анастасія Гречка: Жінки уже більше говорять, коли стосується фізичного насильства. Сексуальні домагання, на жаль, усвідомлюються менше. Сексуальне домагання існує у формі «послуга за послугу», «образа-приниження», «створення негативного становища: застосування дисциплінарних стягнень, звільнення».

І навіть якщо у жінки є усвідомлення, що її сексуально домагаються, то немає чіткого механізму, процедури, за допомогою якої можна притягнути кривдника до відповідальності.

Лариса Денисенко: Що на вашу думку потрібно змінити у національному законодавстві, аби не залежно від статі та гендерної ідентичності, людина чітко усвідомлювала, як їй діяти і що цей механізм реально їй допоможе?

Анастасія Гречка: Слід почати з удосконалення законодавчої бази, розроблення реальних правових механізмів, розширення тлумачення поняття «сексуальні домагання». І, звісно, підвищувати рівень правової обізнаності суспільства по темі сексуальних домагань.

Отже, якщо трапилося чи трапляються сексуальні домагання, то в першу чергу потрібно письмово заявити про це вищому керівництву. Якщо ж домагання вчиняються саме з боку вищого керівництва, то звертатися до Експертної ради при Уповноваженому.

Лариса Денисенко: На даному етапі достатньо лише звернення людини чи потрібно щось записувати на диктофон, чи, щоб хтось з колег це сфотографував чи відзняв на відео? Наскільки це релевантно?

Анастасія Гречка: На жаль, аудіо- чи відеозйомка не є доказом у суді, тому потрібні офіційні листування з органами, куди зверталася людина. Варто подавати позови про моральну (за фіксацією звертатися до психологів, невропатологів, психіатрів) та матеріальну шкоду. Усе це буде доказовою базою для суду, адже доведення порушення прав людини лежить на плечах потерпілого чи потерпілої.