Що робити, якщо ви зазнали сексуальних домагань?

Лариса Денисенко: Минулого року і цьогоріч потужними були рухи та соціальні кампанії, що стосувалися #metoo. Багато хто, зокрема з досвідчених голлівудських зірок, говорив, що сексуальні домагання є поширеним явищем. Виникали скандали та починалися судові розгляди таких справ. Це спонукало жінок в США та Європі не мовчати. Що з цим відбувається в Україні?

Марина Легенька: Проблема сексуальних домагань в українському суспільстві є дуже гострою. Домагання відбуваються і на вулиці, і на робочому місці, і у громадському транспорті. Головний меседж у таки ситуаціях – не мовчати. У переважній більшості випадків будь-які дії можна довести і цим або зупинитиїх, або привернути кривдника до відповідальності.

Станом на сьогодні, у нашому законодавстві немає статті, яка б передбачала відповідальність за сексуальні домагання. Разом з тим відповідно до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», термін «сексуальні домагання на робочому місці» офіційно введений у законодавство, але це не стосується ситуацій у громадському транспорті чи на вулиці. Тому такі сексуальні домагання довести проблемніше.

Лариса Денисенко: Сексуальні домагання вчинені на вулиці чи у громадському транспорті переважно кваліфікуються, як хуліганство. Якщо доходить до тілесних ушкоджень, то кваліфікуються, як тілесні ушкодження.

Марина Легенька: Так, якщо кваліфіковано, як хуліганські дії, то це – адміністративна відповідальність. Якщо завдало значних тілесних ушкоджень, то – кримінальна. Якщо примушували вступити у тілесний зв’язок, то це – окрема стаття з КК.

З 11 січня 2019 року у змінах до КК буде стаття про «сексуальне насильство». Вона передбачатиме будь-які дії сексуального характеру, які не пов’язані з проникненням в тіло іншої особи. До неї належатимуть усі сексуальні домагання, що відбулися чи то на робочому місці, чи у громадському транспорті, чи на вулиці. Таким чином сексуальні домагання криміналізують, як сексуальне насильство.

Лариса Денисенко: У судовій практиці існує дуже багато позовів про захист честі, гідності і ділової репутації тих людей, яких звинувачували у сексуальних домаганнях саме на робочому місці. Рішення, на підставі цих позовів, є різні. Але вони часто зупиняють людей, які зазнали таких домагань, або їхніх адвокатів чи адвокатом, завзяття не завжди не вистачає. Судова система не надто лояльна і часто бувають проблеми зі свідками. Як особі зрозуміти, що вже почалися сексуальні домагання? Часто люди не можуть їх ідентифікувати.

Марина Легенька: Проблема з самоідентифікацією постраждалих від сексуального насильства існує і існує досить гостро. Тому потрібно широко працювати із громадськістю для розуміння проблеми сексуальних домагань. Крім ідентифікації також потрібно усвідомлювати таку річ, як критерій прийнятності. Адже те, що може бути прийнятним для однієї особи, може бути геть неприйнятним для іншої.

Лариса Денисенко: Якщо згадувати нещодавню історію з очільником кафедри хореографії в одному з ВНЗ Рівного: він звільнився після того, як викладачка та декілька студенток заговорили про сексуальні домагання з його боку, також рівненські журналісти відзняли відповідне відео. Історія розкрутилась бодай якось. Але з боку керівництва закладу розуміння складності цієї ситуації не було.

Марина Легенька: Іноді жінка боїться, що її сім’я і чоловік дізнаються про певні дії з боку інших чоловіків. І тому для себе ідентифікує це за зраду. Часто також говорять, що бояться про це казати, бо чоловік скаже, що вона сама винна у тому, що трапилось. Тут треба працювати із свідомістю громадян. Бо неусвідомлення значимості події існує і зі сторони правоохоронних органів та влади.

Лариса Денисенко: Що ви порадите жінці, яка стикнулася із сексуальними домаганнями на роботі?

Марина Легенька: В першу чергу треба сказати про неприйнятність таких дій особі, яка вчиняє сексуальні домагання. Якщо домагання продовжуються, то варто повідомити керівництво і вимагати службового розслідування. Якщо і це не допоможе, обов’язково звертатися до правоохоронних органів.

Лариса Денисенко: Якщо так вчиняє саме керівник або керівниця?

Марина Легенька: Найчастіше такі звернення надходять від адміністративного персоналу. В такому випадку треба або одразу звертатися до правоохоронних органів, або до інших дочірніх, вищих інституцій компанії.

У нас були випадки, коли постраждала особа,  яка працює в державній інституції, скаржилася до всеукраїнського структурного підрозділу своєї організації і питання вирішувалося позитивно.

Лариса Денисенко: Як пояснити людям, що боятися заявляти про домагання не варто?

Марина Легенька: Звинувачення суспільства, самозвинувачення – серйозні і основні аспекти у таких справах.

Як би не виглядала жінка – це її вигляд і її рішення. І це не повинно нікого підштовхувати до неправомірних дій відносно неї.

Лариса Денисенко: Які питання можуть лунати у судах?

Марина Легенька: Питання лунають різні. Але  зараз розробляються навчальні курси для суддів, наприклад, стосовно розгляду справ, що стосуються домашнього насильства, гендерно обумовленого насильства. Тобто судді здобувають не просто процесуальні знання, а вчаться бачити проблему, розуміти її, осягати масштаб.

Від січня цього року жінки та чоловіки, які постраждали від домашнього або гендерно обумовленого насильства, мають право на безоплатну правову допомогу. Тому якщо є потреба, то завжди можна звернутися до центрів з надання такої допомоги.

Лариса Денисенко: Яку заяву потрібно подавати, коли людина наважилася заявити про домагання?

Марина Легенька: Все залежить від ситуації і від рівня підготовки самих представників поліції, рівня ідентифікації випадку, про які заявляє особа. Але для початку потрібно написати заяву про вчинення неправомірних дій, де чітко описати усе, що відбулося. Вказати на свідків, які можуть свідчити. Якщо є відеозапис таких дій – надати його.  Пізніше поліція буде їх кваліфікувати.

Лариса Денисенко: Якщо хтось з поліції буде казати, що заявляти не варто і вони не радять цим займатися, це можна розуміти, як тиск?

Марина Легенька: Це точно можна розглядати, як неправомірні поліції, тиск та втручання у волевиявлення постраждалої особи. З таким можна звертатися на гарячу лінію нацполіції. Для цього потрібно знати ПІБ поліцейського і номер його жетона.

Лариса Денисенко: Чи передбачають сексуальні домагання чинник дискримінації?

Марина Легенька: Здебільшого цей чинник є. Це дискримінація за ознакою статі, оскільки переважно сексуальні домагання відбуваються зі сторони чоловіків до жінок. 94% звернень до нас надходить від жінок.

Лариса Денисенко: Психологічний аспект проблеми коментує Марта Чумало.

Марта Чумало: Сексуальні домагання – це злочин, це неправомірні дії. По-перше, з психологічної точки зору, потрібно довіряти своїй інтуїції. Потрібно вірити своїйм відчуттям і довіряти передчуттям. Сором і те, що скажуть люди, і як я буду виглядати, це – невчасні і не ті роздуми, на яких варто зосереджуватися. Потрібно прислухатися до себе і, відчувши небезпеку, попередити ситуацію.

Важливо відпрацювати реакцію крику, шуму. У стресовому стані ми часто завмираємо і не реагуємо на те, що відбувається. Аби попередити цю ситуацію важливо відпрацювати свою реакцію. Наприклад, піти з подругою до лісу чи парку і покричати, пропрацювати цю реакцію. Важливо, щоб спосіб реакції на відчуття небезпеки був відпрацьований.