Що робити потерпілій від домашнього насильства, якщо подружжя проживає в неприватизованій квартирі?

Як бути, коли у розподіл майна потрапляє неприватизована квартира, та яку лінію поведінки обрати в суді, коли справа стосується примусового виселення? Все детально роз’яснила адвокатка Олена Куц.

Ведучі

Лариса Денисенко

Що робити потерпілій від домашнього насильства, якщо подружжя проживає в неприватизованій квартирі?
https://static.hromadske.radio/2018/11/hr-gen-18-11-12_kuts.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/11/hr-gen-18-11-12_kuts.mp3
Що робити потерпілій від домашнього насильства, якщо подружжя проживає в неприватизованій квартирі?
0:00
/
0:00

Лариса Денисенко: Нам здається, що люди вже давно розібралися з приватизацією, але це не так.

Олена Куц: Так, часто до нас звертаються люди, які переконані, що в них у власності є квартира. Вони хочуть розділити майно або вирішити якісь конфлікти, пов’язані із квартирою, але замість документів, які підтверджують приватизацію, надають ордер або взагалі документи найму житлового приміщення чи договір про надання комунальних послуг. І тут спочатку треба людині роз’яснити про те, що це не їхня квартира, що шокує людей.

Лариса Денисенко: Що потрібно робити, коли така ситуація?

Олена Куц: Це не проблема взагалі –  приватизувати квартиру можна в будь-який час. Питання залишається в тому, що часто буває, що це неблагополучні сім’ї, які не бачили розвитку своєї сім’ї, і, відповідно, збільшення майна, і люди часто і не хочуть приватизовувати, тому що, наприклад, мають кривдника в родині. Вони прекрасно розуміють, що це може бути проблемою, якщо кривдник не має бажання приватизовувати квартиру. Але і це питання можна вирішити, якщо жінка готова.

Коли квартира у користуванні, а не у  власності, ділити немає чого. І тут, якщо люди свідомі, вони домовляються, яким чином вони будуть робити: чи вони будуть приватизовувати, продавати і ділити кошти. Чи хтось комусь відшкодовує, знімається з реєстрації, тоді той, хто залишається проживати в цій квартирі, приватизує цю квартиру на себе. А ось, коли є конфлікт і ще коли він пов’язаний з домашнім насильством, тоді я питаю в жінки, чи готова вона пройти весь складний шлях. Я не лякаю, але мушу попередити, бо якщо це є домашнє насильство і постраждала особа почне робити певні дії на захист себе або своїх дітей чи майна, зрозуміло, що кривдник буде цим незадоволений, і як мінімум це буде психологічний тиск для того, щоб зупинити жінку. Тому тут треба набратися сил.

Якщо жінка каже, що готова, перше питання, яке я ставлю – чи зверталася вона до поліції через домашнє насильство. Більшість жінок (мабуть, 95%) не зверталися в поліцію. Або був один дзвінок, поліція приїхала і сказала, що це ваші цивільно-правові стосунки, вирішуйте їх самостійно.

Лариса Денисенко: Саме це ставлення відлякує людей, чи побоювання і стереотипи?

Олена Куц: Відлякує частіше всього незнання про свої права. Якщо це ситуація, яка триває довгий час, постраждалі особи настільки звикають до цієї ситуації, що вони не усвідомлюють, що вони є жертвами. Тобто це незнання. Також проблема в поліції, в її небажанні працювати. Це ще «нормально», коли поліція говорить – розбирайтеся самі, були клієнти, які казали, що поліція приїхала і ще посміялася разом з кривдником. Наприклад, до мене прийшла вчителька, яка сказала, що я викликала поліцію, але я натерпілася такого сорому! Вони сказали, що це я у всьому винна, тому я більше цього не буду робити.

Лариса Денисенко: Тут є ще один момент: феномен невеликих міст та селищ. Виклик поліції до вчительки може викликати розмови.

Олена Куц: Так, і в даному випадку людина відмовилася надалі діяти, людина закрилася і не працювала далі, щоб захистити свої права.

І часто виникають питання з неприватизованими квартирами саме у невеликих містах. Але я хочу сказати жінкам, що вихід є. По-перше, обов’язково звертаєтеся в поліцію, ви маєте фіксувати цей факт. Отже, виклик на 102. Поліція дуже не любить фіксувати, що це домашнє насильство, тому одразу треба казати, що це виклик з приводу домашнього насильства. Наступного дня ви маєте право піти та написати заяву в довільній формі – просто викласти обставини, як було, але зазначити, що ви є постраждалою особою від домашнього насильства. Якщо ви не хочете йти в поліцію і дивитися на працівників поліції і просити їх зареєструвати вашу заяву, ви можете свою заяву відправити рекомендованим листом з повідомленням, зберігаючи чек.  Вас потім викличуть для того, щоб ви прийшли і надали пояснення, або до вас прийде ваш дільничний, і вже далі з вашою заявою будуть працювати.

Часто, коли викликають поліцію, заяви тихенько закривають, списують, як звернення громадян. Але хоча б таке звернення має бути. В нашому Житловому кодексі є така стаття як виселення особи без надання їй житлового приміщення. Якщо особа систематично руйнує або псує неприватизоване житлове приміщення, або систематично порушує правила соціального співжиття, і домашнє насильство підпадає під це, ви можете звернутися в суд за виселенням цієї особи, і вам треба буде довести цей факт. Тому навіть, якщо ви просто зверталися у поліцію, але далі не займалися цією справою, це вже велика допомога вам у процесі. Адже, на жаль, суд не може просто повірити вашим словам, йому потрібні будуть докази, що це є системність. Тому обов’язково телефонуйте на 102. Якщо далі у вас є бажання займатися цим, ви фіксуєте, що це є домашнє насильство і маєте право вимагати, щоб особі було роз’яснено про те, що недопустиме насильство в сім’ї, щоб вона була на обліку як особа, яка вчинила насильство в сім’ї.

Якщо особа систематично руйнує або псує неприватизоване житлове приміщення, або систематично порушує правила соціального співжиття, і домашнє насильство підпадає під це, ви можете звернутися в суд за виселенням цієї особи,

На даний час в нас почав діяти новий закон про запобігання та протидію домашньому насильству. Порівняно з тим законом, з яким ми працювали, це перемога, тому що для жінок, які хочуть захистити свої права, він надає більше можливостей. Тому ми все обов’язково фіксуємо, і якщо йдемо до судового процесу про виселення особи, то ми працюємо з поліцією обов’язково та слідкуємо за тим, щоб заява не була списана як звернення громадян.

Лариса Денисенко: Як людина може відстежити цей процес?

Олена Куц: Подаємо заяву, після цього ми зв’язуємося з тим, до кого розподілена заява і наполягаємо на тому, щоб було зафіксоване домашнє насильство. Якщо це дуже складні обставини і ви викликаєте поліцію, коли вашому життю або здоров’ю загрожує небезпека, навіть на місці поліція має право винести терміновий заборонний припис. Особу можуть забрати з житла, заборонити повертатися терміном до 10 днів. Також можуть бути винесені і обмежувальні приписи судом.

Але коли ми говоримо про виселення, то важлива хоча б фіксація факту насильства і визначення кваліфікації – домашнє насильство. Далі – свідки. Для того, щоб звернутися в суд, бажані свідки. Але це домашнє насильство, про нього ніхто нікому нічого не розповідає, а якщо хтось і знає, то не хоче йти в суд. Ми можемо звертатися до сусідів, але я часто чула відповіді, що в нас теж є діти, ми боїмося – він підпалить мені двері, зустріне на вулиці – поб’є, тобто люди бояться. Як ми виходили з цієї ситуації? Коли ми гуртом, ми вже не так боїмося. Тому ми зверталися до сусідів усього під’їзду, постраждала особа підходила до кожної квартири, і ми брали підпис у всіх, хто знав, що є така проблема – домашнє насильство в квартирі, де мешкає постраждала особа. Тоді сусіди не так бояться і є помічниками в цій ситуації.

Також якщо стосується зіпсування майна, варто це все фотографувати. Наприклад, зіпсовану побутову техніку, вибиті двері тощо. Ви фотографуєте, щоб на фотознімку була дата. Ви можете в абсолютно добровільній формі скласти акт: такого-то числа таким-то пошкоджене таке-то майно, свідки і підпис постраждалої особи. Тут можна викликати і поліцію, але хоча б зафіксуйте пошкодження майна актом і фотографією.

Якщо ви звертаєтеся до суду, важливі навіть елементарні характеристики. Це все маленькі дрібнички, з яких будуть складатися ваші докази і ваші намагання довести судді про те, що ви дійсно є постраждалою особою, і що це дійсно має систематичний характер.

Лариса Денисенко: Як часто в таких випадках в якості свідків можуть виступати діти?

Олена Куц: Я в своїй практиці не викликала дітей. Вони, на жаль, в цих ситуаціях і так настільки травмовані, що тільки одна думка про те, що доводиться дитині пережити, дуже важка. Якщо це повнолітні діти, таке можливо. Але не маленькі діти. Мені здається, якщо жінка дійсно захоче взятися і захисти свої права, вона це зробить і без малолітніх дітей.

В мене була ситуація, коли на вихідних мені подзвонила мама і сказала, що проживає другим шлюбом, а дитину від першого шлюбу побив чоловік за якісь там оцінки. Це – шок. Я цю маму не бачила, але дистанційно допомогла, як тільки могла. Але в понеділок я по телефону почула про те, що вона забрала заяву з поліції і що вона хоче цій людині дати ще один шанс. Мені хотілося сказати, що ми маємо дітей краще вберігати від таких випадків, ми маємо відкривати свої очі і відчувати, що є небезпека.

Лариса Денисенко: Тут велика психологічна залежність, коли людина просто боїться щось зробити, і думає, що чим більше вона зробить, тим більше їй то зашкодить і зашкодить дитині.

Якщо повернутися до теми виселення, що відбувається далі? Людина зібрала документи, все зафіксувала, є свідки, є характеристики. Далі – судове засідання. Там поведінка кривдника може бути якою завгодно: він може запрошувати своїх свідків, може залякувати тощо. Як там рухатися, тому що люди часто за свою родину менше борються, ніж за майно?

Олена Куц: На жаль, так. Я б радила постраждалим особам заручитися чиєюсь підтримкою. Або звернутися до адвоката, якщо дозволяють фінанси, якщо – ні, то в безоплатну правову допомогу. Не залишайтеся самі, нехай родичі чи близькі будуть присутніми на судовому засіданні.

З моєї практики, кривдники герої тільки тоді, коли відчувають, що в них немає відповідальності. Коли ви звернулися в поліцію, ваші сусіди підписалися за вас, коли ви йдете до суду, вони всі на засіданнях стають дуже хорошими, спокійними і чемними. Ясно, що в процесі, коли ставиш питання і виводиш на чисту воду, вони показують свою суть. Але в мене не було такого, щоб залякували в засіданнях.

Кривдники герої тільки тоді, коли відчувають, що в них немає відповідальності.

Лариса Денисенко: Чи були такі випадки, коли використовується соціальна незахищеність жінки? Кривдник може говорити: «Ви подивіться на неї: як вона вдягнена, яка вона вульгарна, як вона поводиться, вона нічого не заробляє, вона не дивиться за дітьми і за мною, все захаращене, тому що вона все харащить в квартирі. Я всіма силами намагаюся її якось витягнути з цього болта, але вона сама така і сама все це провокує».

Олена Куц: Так, це буває дуже часто, тому перше питання до клієнта – чи він готовий все це пройти, тому що будуть ускладнення. Я завжди запитую, чи є можливість жити в іншому місці, перебути цей період у родичів. Це просто треба витримати і не звертати на це увагу, адже це – тиск. Я завжди раджу клієнтам подивитися фільм «Газове світло». Це старий фільм 1944-го року про те, яким чином на абсолютно здорову, свідому гарну жінку впливав чоловік, і примусив її повірити в те, що вона сходить з розуму, що він правий в усьому. Ми просто не усвідомлюємо, як легко ми піддаємося впливу. Дивлячись цей фільм, можна побачити і усвідомити, де на тебе тиснуть, навіть психологічно.

Тиск буде однозначно, він точно буде казати, що в усьому винна жінка. Це такий стиль, він був постійно: «Як же ми прийшли до цього? Тому що ти винна в усьому». І це вона чує кожен день.

В мене була ситуація, коли жінка кожен день чула погрози – «Я тебе вб’ю». І вона настільки до них звикла, що просто перестала їх рахувати. На жаль, коли ми допускаємо до такого, трапляються дуже прикрі випадки. Вона врятувалася чудом, а є люди, які не врятувалися. Тому не думайте, що слова можуть бути пустими. Вони повторюються, повторюються, немає ніякого покарання, немає ніякого спротиву, і людина просто реалізовує їх.

Не думайте, що слова можуть бути пустими. Вони повторюються, повторюються, немає ніякого покарання, немає ніякого спротиву, і людина просто реалізовує їх

Лариса Денисенко: А як судді реагують, коли йде така аргументація від кривдника? Деякі кривдники бувають освіченішими, і вони використовують свою освіту і говорять: «Подивіться, вона навіть сформулювати нічого не може».

Олена Куц: Як правило, постраждалі особи губляться. Тому обов’язково беріть собі на засідання помічника. Судді теж люди, і вони різні. В мене була більшість випадків, коли вони по-людяному ставилися до цієї ситуації. Тобто це був і пакет доказів, але суддя вів засідання таким чином, що не давав якійсь стороні залякувати іншу, не давав виходити за рамки. Є судді, які, на жаль, просто сидять і слухають, і дозволяють багато речей, що навіть адвокат протестує і заперечує проти такої поведінки. Тому тут буває різна реакція суддів.

Лариса Денисенко: На які ще обставини зважають суди, і яку лінію поведінки треба обрати: бути твердою, спокійною, відповідати на питання, нічого не боятися?

Олена Куц: Зазвичай постраждалі особи спокійні, вони все розповідають, і деколи настільки не можуть розкрити весь той біль, який є в них, що мені доводиться ставити такі питання, коли вони просто емоційно вибухають.  Вони не кричать, але починають розкривати свій біль.

Я ще раз наполягаю на тому, що потрібно мати захисника, щоб діяти систематично, щоб хтось допомагав вам професійно. Не соромтесь, цей період пройде  і він дасть вам можливість спокійно жити.

Після рішення суду йде його виконання, і це теж складний процес. Після перших справ в паспортних столах (зараз ЦНАПи), які зобов’язані протягом одного дня зняти людину з реєстрації місця проживання, треба було доводити, що рішення суду підлягає виконанню, що не має бути окремо прописано «зняти з реєстрації», що треба просто почитати і побачити. Вони вимагали виконавчий лист, хоча у виконавчому листі ми все одно пропишемо так, як в рішенні, не пропишемо чогось нового.

Якщо людина сама не уходить після рішення суду та зняття з реєстрації, для того є поліція, виконавча служба. Але, звичайно, це нелегкий процес.

 

За підтримки:
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», який впроваджується Канадським бюро міжнародної освіти у партнерстві з Координаційним центром з надання правової допомоги. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.