«Важко довести, що хвороба виникла внаслідок проходження служби», — правник

«З державними лікувальними закладами не виникає проблем, якщо ветеран має реєстрацію тимчасового або постійного місця проживання», — коментує юрист.

На безкоштовне отримання яких медичних послуг має ветеран АТО, який перелік документів необхідний для отримання медичної допомоги, санаторно-курортного лікування, що треба робити, коли лікарі відмовляють надати медичну допомогу безкоштовно, а також, про те, які законодавчі зміни необхідні для того, щоб надання медичної допомоги реалізовувалося в повній мірі, в розмові.

Лариса Денисенко: Які є законодавчі можливості для ветеранів АТО отримати медичну допомогу, а де вони пробуксовують? З чим проблеми виникають?

Олександр Литвиненко: На сьогодні законодавчо вирішено багато питань і доповнено ті прогалини, які існували рік назад. Перший закон яким ми користуємось це закон «Про статус ветеранів і гарантій їх соціального забезпечення». Він ще прийнятий 1993 року і він працює на сьогодні. Якщо коротко, то це стаття 12.

Також є постанова Верховної Ради від 29.05.2014 року №1286 вона стосується саме військовослужбовців і осіб рядового складу, які отримали поранення, контузії і інші ушкодження здоров’ю. Можна виокремити постанову від 31 березня 2015 року № 200, вона стосується придбання путівок санаторно-курортного лікування особам, які приймали участь в АТО, а також членам їх сімей. Це такі базові закони і підзаконні акти.

Лариса Денисенко: Якщо розкрити детальніше зміст статті 12 базового закону, про що він свідчить?

Олександр Литвиненко: Стаття 12 є ключова. Всі особи повинні знати свої права це найголовніше, тому, що багато людей звертаються до нас навіть не прочитавши цей закон. Якщо тезисно зауважити щодо медичного обслуговування, то можна з статті виокремити — безкоштовне одержання ліків саме у державних закладах, це відноситься саме до державного сектору економіки.

Ще учасники АТО і бойових ді мають знати, що у них має бути реєстрація постійного місця проживання. Якщо це тимчасові переселенці, то вони повинні стати на облік, в них має бути тимчасова реєстрація, бо людина прикріплюється за медичним закладом за місцем реєстрації. І бюджетний кошт залучається саме з цього бюджету, тому це важливо.

Така послуга, як безкоштовне зубопротезування дійсно діє, але якщо діяти саме за всіма правилами і принципами. Потім першочергове обслуговування в медичних закладах і аптеках, першочергова госпіталізація. Учасник бойових дій має на це право згідно закону. При виході на пенсію військовослужбовця, він має право на безкоштовне користування тими медичними закладами, якими він користувався при проходженні медичної служби.

Про санаторно-курортні лікування в законі сказано один раз на два роки, але на практиці один раз на рік по мірі надходження путівок.

Ми розуміємо, що все це залежить від фінансування, але це вже інші питання. Люди мають знати свої права і апелювати саме на конкретні норми, статті, або пункти.

Лариса Денисенко: Якщо уявити алгоритм звернення до районної поліклініки, або госпіталізацію в районну лікарню. Які документи по-перше людина має принести. І так само, припустимо, коли госпіталізація і людину везуть до районної лікарні де можуть пропонувати платні послуги. Який ти маєш підготувати пакет документів, щоб власне підтвердити те, що ти маєш право отримувати ці послуги безкоштовно?  

Олександр Литвиненко: Потрібно мати паспорт громадянина України, оригінал посвідчення УБД. Якщо людина звернулася до поліклініки за адресою, то на практиці йому пропонують, так звані благодійні внески. Треба розуміти, що благодійний внесок — добровільний. Ви не змушені його платити.

Лариса Денисенко: Дуже часто благодійний внесок — плата за операцію, так відбувається в усіх медичних закладах Києва.

Олександр Литвиненко: Медичні працівники користуються невідкладною ситуацією, що склалася навколо здоров’я, коли людям нікуди діватися. Але якщо у вас штатна ситуація, то треба звертатися, щоб вам давали письмову відповідь щодо надання необхідної благодійної допомоги, але як правило медичні працівники не оформлюють такі документи, тому що вони розуміють, що це незаконно.

Лариса Денисенко: Коли людина потребує прицільного і системного лікування. Якщо після демобілізації у людини знайшли важку хворобу, наприклад, злоякісну пухлину, що потребує довгого і ретельного лікування. Наскільки виправдано сподіватись, що за це лікування буде нести фінансову відповідальність держава?

Олександр Литвиненко: Повинно бути чітко зазначено, що це захворювання виникло після проходження військової служби, наприклад, на Сході України. З онкологією так не вийде.

Якщо немає причино-наслідкового зв’язку між проходженням і отриманням цього захворювання саме в цей період і це не зафіксовано документально, то тут важко розраховувати на дороге лікування. Базові послуги вам наддадуть, але не фундаментальні.

Лариса Денисенко: Якщо продовжувати нашу розмову стосовно того, які хвороби покриваються допомогою, гарантованою державою, а які ні.

Я часто спілкуюся з ветеранами, вони говорять про те, що під час проходження служби виникають проблеми, які не викликані пораненням, але припустимо тим, що не дуже регулярна їжа, бо так можуть загостритися гастрити, а це також потребує лікування. Такі системні хвороби, можна якось довести, що вони все-таки загострилися через службу в АТО і держава може забезпечити, хоча б МРТ, яке доволі затратне?

Олександр Литвиненко: Можу навести приклад. Звернулася жінка. Хочу зазначити, що в більшості випадків жінки військових становляться трошки бухгалтерами, юристами і менеджерами, бо беруть на себе всю адміністративну тяганину. Вона приходить у соцзахист і каже, що хоче отримати одноразову допомогу по закону. Їй зразу дають якусь постанову, і кажуть, що згідно цієї постанови ви повинні надати оригінал посвідчення УБД. Вона звертається, ми розбираємося. Їй виявляється дали постанову щодо порядку саме отримання цього свідоцтва, але не порядку отримання одноразової допомоги. Ми розібралися, вона через тиждень пішла, показала, що цей порядок регулює інше питання і у неї прийняли всі документи. Вони зрозуміли, що фахівець попрацював з нею і вони дали зелене світло.

Щодо хронічних захворювань. Самостійно це важко зробити, треба залучати фахівця. Фахівець одразу скаже, вам потрібні ті-то документи і як їх отримати. Самому юридично і бюрократично боротися з цією машиною і доводити, що загострення хронічного захворювання сталося саме в період проходження служби дуже важко. Існують ті чи інші норми, які таж сама лікарська комісія може кваліфікувати, як загострення хронічного захворювання і як загострення, яке виникло в наслідок проходження служби. Додаток цих 2-3 слів кардинально змінює ситуацію на користь військовослужбовців.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про протезування, чи виникають проблеми пов’язані з цим. Чи це залагоджено практикою?

Олександр Литвиненко: Це питання в принципі відлажено і надається своєчасна допомога. Протезування закріплено законодавчо.

Лариса Денисенко: А чи виникають проблеми пов’язані з наданням інвалідності?

Олександр Литвиненко: Тут більш бюрократична процедура, яку повинен ти пройти. Більше виникає питань щодо щорічного підтвердження. Ми знаємо, що у нас не відростають кінцівки, який сенс у цьому щорічному проходженні.

Лариса Денисенко: Я б хотіла повернутися до питання надання санаторно-курортного лікування. Яка там процедура? До кого треба звертатися, які документи підносити? Чи є різниця стосовно санаторно-курортного лікування, яке призначається бійцю і процедура, яка дозволяє родині користуватися цією послугою?

Олександр Литвиненко: Члени родини або учасник бойових дій, він за місцем своєї реєстрації звертається до органів соцзабезпечення і надає наступні документи: паспорт, посвідчення УБД і медичну довідку за формою 070/о. Ця довідка отримується в лікувальній установі за місцем проживання особи. Там збирається санаторно-курортна комісія, яка визначає необхідність цієї путівки для особи або члена сім’ї. Раз на два роки людина має право її отримати. Прописано в законі в принципі на скільки днів надається для учасників бойових дій. Але в законі є цікава приписка, якщо є наявні ці путівки і по мірі проходження черги. Тобто держбюджет повинен перерахувати на соцзабезпечення ці гроші, і є певна черга. Це питання регулює постанова Кабінету міністрів від 31 березня 2015 року № 200.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про проблеми, які залишаються невирішеними? Ви можете означити коло проблем?

Олександр Литвиненко: Це так зване відшкодування за лікування, або за теж саме санаторно-курортне оздоровлення. Коли особа обирає зручну для себе лікувальну установу і нема чіткого механізму, де прописано які суми і алгоритми цього відшкодування. Виплачується на картку, або на руки. Нема алгоритму, щоб не було виконання якихось планів між медичним закладом і бюджетом. Щоб особа могла більш вільно себе почувати.

Лариса Денисенко: А чим це можна вирішити?

Олександр Литвиненко: В законі повинно бути таке формулювання, що відшкодування реалізується через порядок Кабінету міністрів. В порядку має бути чітко розписано, адже порядок кабмін приймає саме з тих реалій, які має на сьогодні.

Лариса Денисенко: А чи є судова практика, яка б торкалася оцих медичних проблем, які ми з вами обговорюємо?

Олександр Литвиненко: Практика звичайно є. але ми намагаємось вирішувати ці питання в досудовому порядку. А коли вже виникає якась дійсно проблема, наприклад, щодо надання свідоцтва або відсутність певних документів, підтверджуючих, що особа проходила службу у цьому регіоні — в цьому є практика. А що до медичних, це якщо дійсно поставлено завідомо невірне заключення. Але таке не так часто і трапляється.

Лариса Денисенко: Основне, що залишилось вирішити це порядок фінансовий, щоб ці права були фінансово забезпечені.

Олександр Литвиненко: Якщо глобально дивитися це дійсно, щоб виділялося фінансування саме на цю верству населення. Небагато людей дійсно отримують допомогу. Якщо сказати, що за рік пройшли реабілітацію 146 військових Нацгвардіі — це дуже мало, ми знаємо, що військовослужбовці рахуються тисячами. Протезовано 10 військовослужбовців, а їх має бути більше, тому тут проблема більш глобальна. Фінансування з року в рік зменшується.

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.